Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

12. Дмитро Дорошенко, цитована праця, ст. 195–196.

* Під час влади Центральної Ради в Полтаві сякий-такий порядок навів полк Богданівців під командою сотника (в деяких джерелах — полковника Сергія Ластовченка), який, з огляду на двовладдя в місті, проголосив там воєнний стан, а себе — військовим комендантом Полтавщини. Однак через кілька днів його застрелив більшовицький агент, що встиг втекти. Спільника агента обурені богданівці зловили, і "забили на місці й подалися до губернаторського дому, де засідала ліва група ісполкому, що організувала вбивство полк. Ластовченка. Солдати кинули у вікно ручну гранату, але компанія, яка засідала тут, встигла втекти заднім виходом до квартири губернатора Андрія Лівицького. Коли солдати подались до квартири губернатора, їм назустріч вийшов губернатор А. Лівицький і заявив, що про вбивство нічого не знає, у його квартирі винуватців нема, і хай шукають за ними деінде. Солдати, знаючи губернатора як виборного представника української громадськости у Центральній Раді, послухали його і пішли. Через кілька днів цей полк вернувся до Києва, і Полтава знову залишилася без українського війська". Віктор Андрієвський. З минулого. — Видавництво "Говерля", Нью-Йорк, т. 1, ч. 2, ст. 42–43. Тут можна додати, що полк повернувся до Києва з наказу секретаря військових справ М. Порша і там було проведено часткову мобілізацію.

Тим часом радянське джерело зазначає, що полк. Ластовченка вбив місцевий анархіст Дунайський. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні.— Видавництво "Наукова Думка", Київ, 1967, т. II. ст. 233.

Також дивись: Вадим Щербаківський, Мемуари. — "Визвольний Шлях", Лондон, 1963, ч. 4, ст. 436–437. Другим разом А. Лівицький, тоді вже керуючий міністерством закордонних справ УНР, врятував від арешту Пилипа Пилипчука, який, як голова надзвичайної української місії до Варшави, заявив представникам польського уряду, "що нібито уряд Української Народної Республіки ставиться до справи Галичини цілком байдуже. Рівночасно в. газеті "Kurjer Polski" була вміщена не менш "смілива" розмова Пилипчука з співробітником цієї газети, якому Пилипчук заявив, що український уряд нічого не має проти окупації Галичини Польщею". І. Мазепа. Україна в огні й бурі революції 1917–1921.— Українське видавництво "Пробоєм", Прага, 1942, т. II. ст. 58–60.

Про заяву П. Пилипчука в цій справі дивись в Олександра Доценка. Літопис української революції.— Київ — Львів. 1923, т. II, кн. 4, ст. 44–77.

** Стосовно двовладдя інший автор пише, що у Севастополі "офіційно діяв адміністративний апарат УНР, але одночасно під його боком прихильники московсько-совєтського ладу успішно організували "совєт" і вели по кораблях шалену агітацію… було невідомо, до кого слід зголошуватися і кому слід передати привезену зброю". Лев Биковський. Від Привороття до Трапезунду. — Видавництво "Дніпрова Хвиля". Мюнхен — Денвер, 1969, ст. 122.

13. Дмитро Дорошенко, цитована праця, ст. 184.

14. Там же, ст. 195.

14а. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні.— Видав¬ництво "Наукова Думка", Київ, 1967, т. II, ст. 50.

15. Дмитро Дорошенко, цитована праця, ст. 200.

16. Там же.

* Крім північного напрямку, українцям загрожували також сили більшовиків на південному заході. Там були розгорнені 2-й Гвардійський корпус, частини 18-ї армії, 6 і 7 драгунські полки і різні відділи більших частин, розкладених більшовицькою пропагандою. Разом ці сили нараховували приблизно 12–16 тисяч бійців. Автор замітки також зазначає, що українці в 2-му Гвардійському корпусі відмовилися виступити проти уряду Центральної Ради. Роман Млиновецький. Нариси з історії українських Визвольних Змагань 1917–1918 pp. — Торонто. 1973. друге видання, т. II, ст. 230.

17. Там же, ст. 200–201.

* 3-й Київський авіапарк, правдоподібно, вже після придушення повстання українізував член Центральної Ради пполк. Віктор Павленко у той спосіб, що "заарештував уночі в парку всіх росіян, посадив їх до вагонів і вивіз аж за Курськ, у Московщину". Лев Шанковський. Українська армія в боротьбі за державність. — Видавництво "Дніпрова Хвиля", Мюнхен, 1958, ст. 53.

18. Дмитро Дорошенко, цитована праця, ст. 201

19. Там же, ст. 202.

20. Там же, ст. 203.

21. Там же, ст. 204.

* На допомогу повстанцям в Києві та в інших містах полки 2-го Гвардійського корпусу вирушили в трьох напрямках: на Вінницю, Жмеринку і Київ.

21а. До 80-річного Ювілею ген. хор. УВК інж. Петра Петренка, Наказного Отамана і Голови Генеральної Ради УВК, — "Українське Козацтво", Чікаґо. 1978, ч. 5–6, ст. 32.

216. Там же. ст. 32–33.

* На питання, чому правлячі кола Центральної Ради не використали ген. Скоропадського і його корпус з приблизно 60 000 вояків, начальник київської військової округи відповів: "Боїмось, що він схоче стати гетьманом". Дмитро Дорошенко. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920). Друге видання. — Українське Видавництво, Мюнхен, 1969, ст 204.

22. Цитати