Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Але такий явно суворий погляд на іслам з його «invariants simples» 81 (особливо для такої вигадливої думки, якою була Массіньйонова) не ховав у собі ворожнечі у відношенні до нього з його боку. Коли читаєш Массіньйона, не можна не звернути увагу на те, як він знову й знову нагадує про потребу комплексного читання — настанови, у абсолютній щирості яких немає жодних підстав сумніватися. Він писав у 1951 p., що його різновид орієнталізму не був «ni une manie d’exotisme, ni un reniement de l’Europe, mais une mise au niveau entre nos méthodes de recherches et les traditions vécues d’antiques civilisations» * 82.
Простими інваріантами (фр.).*Ані манією екзотизму, ані запереченням Європи, а виходом на рівень наших методів наукового дослідження і традицій, за якими жили античні цивілізації (фр.). {349}
Застосований на практиці при читанні арабського або ісламського тексту, цей вид орієнталізму продукував інтерпретації майже незрівнянної інтелектуальної сили; лише дурень не виявив би пошани до незаперечної геніальності та новизни Массіньйонового розуму. Проте у його визначенні орієнталізму ми повинні звернути увагу насамперед на дві фрази: «nos méthodes de recherches» i «les traditions vécues d’antiques civilisations» *. Массіньйон дивився на те, що він робив, як на синтез двох приблизних кількостей, що перебували в приблизному протистоянні, проте тривогу викликає не сам факт протистояння між Європою і Сходом, а дивна асиметрія між ними. Массіньйон хоче сказати, що суть різниці між Сходом і Заходом зводиться до відмінності між новітньою сучасністю та античною традицією. І справді, саме в його творах, присвячених політичним проблемам і проблемам сучасності, тобто там, де відразу впадає у око обмеженість Массіньйонового методу, протиставлення Схід — Захід постає перед нами в найхимернішій формі.
Наших методів дослідження (фр.).* Традицій, за якими жили античні цивілізації (фр.).
У своїх найкращих виявах Массіньйонове бачення зіткнення Схід — Захід складає велику відповідальність на Захід за його вторгнення на Схід, за його колоніалізм, за його безперервні атаки на іслам. Массіньйон був невтомним борцем, що воював на боці ісламської цивілізації, і в його численних есе та листах, написаних після 1948 p., висловлюється підтримка палестинським біженцям, він виступає в них на оборону прав арабських мусульман і християн у Палестині проти сіонізму, проти того, що, посилаючись на Абби Ебана, він назвав ізраїльським «буржуазним колоніалізмом» 83. Проте теоретичні рамки, в яких формувалося Массіньйонове бачення, також ототожнювали ісламський Схід зі стародавнім, за своєю суттю, світом, а Захід — із новітньою сучасністю. Як і Робертсон Сміт, Массіньйон розглядав орієнтала не як сучасну людину, а як семіта; ця редуктивна категорія мала великий вплив на його думку. Коли, наприклад, у 1960 р. він і Жак Берк, його колеґа по Колеж-де-Франс, опублікували свій діалог «про арабів» в Esprit, то більшу частину часу вони використали на дискусію про те, чи {350} справді найліпший спосіб подати проблеми сучасних арабів — це передусім заявити, що арабо-ізраїльський конфлікт є реально семітською проблемою. Берк був спробував лагідно заперечити й переконати Массіньйона в тому, що, можливо, як і решта світу, араби пройшли крізь те, що він називав «антропологічною варіацією». Массіньйон відразу ж відкинув таку можливість84. Його неодноразові зусилля зрозуміти та пояснити палестинський конфлікт, попри весь їхній глибокий гуманізм, ніколи реально не виходили поза межі суперечки між Ісааком та Ізмаїлом або, в тому разі, коли йшлося про його сварку з Ізраїлем, напружених відносин між юдаїзмом та християнством. Коли арабські міста й села були захоплені сіоністами, Массіньйон сприйняв це як образу своїх релігійних почуттів.
Європа (й конкретно Франція) розглядались як сучасні реальності. Почасти через своє початкове політичне зіткнення з британцями під час першої світової війни Массіньйон зберіг очевидну нелюбов до Англії та англійської політики; Лоуренс і люди його зразка репрезентували надто складну політику, якій він, Массіньйон, чинив опір у своїх контактах із Фейсалом. «Je cherchais avec Faysal... à pénétrer dans le sens même de sa tradition à lui» . Йому здавалося, що британці репрезентують на Сході «експансію», аморальну економічну політику та віджилу філософію політичного впливу 85.
Я намагався разом із Фейсалом... проникнути в саму суть його традиції (фр.).
Француз був сучаснішою людиною, зобов’язаною добути на Сході те, що вона втратила в духовності, традиційних цінностях і такому іншому. Я гадаю, що, висловлюючи цей погляд, Массіньйон пішов тим шляхом, яким ішла вся традиція дев’ятнадцятого сторіччя, що дивилася на Схід як на ліки для Заходу, традиція, яку, мабуть, найпершим окреслив Кіне. В Массіньйона вона поєдналася із християнським співчуттям:
«Щодо наших стосунків з орієнталами, ми повинні звертатися до цієї науки співчуття, до цієї «участі» навіть тоді, коли йдеться про конструкцію їхньої мови або про їхню ментальну структуру, до яких ми справді мусимо прилучатися; тому що, в кінцевому підсумку, ця наука свідчить про істини, які є також нашими істинами, {351} або про істини, що їх ми втратили й повинні до них повернутися. І нарешті, тому що, в якомусь глибокому розумінні, все, що існує, є добрим так або інакше, і ці нещасні колонізовані люди існують не лише для наших цілей, але й у собі та для себе [en soi]» 86.
Хай там як, а орієнтал, en soi, був спроможний оцінити чи зрозуміти себе самого. Почасти через те, що Європа йому зробила,
