Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Сільвен Леві зумів дуже чітко провести межу між двома школами:
«Політичний інтерес, який прив’язує Англію до Індії, утримує англійську діяльність у постійному контакті з реальностями й надає зв’язності відношенню між минулим і видовищем сьогоднішнього.Виплекана в класичних традиціях, Франція цікавиться передусім людською ментальністю й досліджує її вияви в Індії в той самий спосіб, у який би вона досліджувала їх у Китаї» 74.
Було б надто просто сказати, що ця полярність знаходить свій вияв, з одного боку, в праці, яка є розважливою, {342} ефективною, конкретною, а з другого, в роботі універсалістській, спекулятивній, позначеній блискучою активністю інтелекту. Проте ця полярність допомагає пролити світло на дві тривалі й визначні кар’єри, що домінували у французькому та англо-американському ісламському орієнталізмі до 1960-х років. І якщо ця домінація взагалі мала якийсь глузд, то тільки тому, що кожен з двох учених вийшов із самоусвідомлюваної традиції (і в ній же таки працював), традиції, чиї обмеження (або кордони, якщо висловитися в інтелектуальному й політичному смислі) можуть бути описані так, як описує їх Леві (див. вище).
Ґібб народився в Єгипті, Массіньйон — у Франції. Обидва стали глибоко релігійними людьми, дослідниками не так суспільства, як релігійного життя в суспільстві. Обидва вони були також глибоко світськими; одним із найбільших їхніх досягнень було пристосування традиційної схоластичної науки до вжитку в новітньому політичному світі. Проте діапазон їхньої праці — можна навіть сказати, її структура та якість — дуже відрізняється, навіть якщо зробимо поправку на очевидну відмінність у їхньому шкільному й релігійному вихованні. У його глибокому зацікавленні працею аль-Галладжа — «чиї сліди», як висловився Ґібб у своєму некролозі на смерть Массіньйона в 1962 p., він «ніколи не переставав шукати в пізнішій ісламській літературі та благочесті», — майже необмежений діапазон досліджень Массіньйона приводив його фактично всюди, й усюди він знаходив сліди діяльності «de l’esprit humaine à travers l’espace et le temps» . Творячи oeuvre **, що вбирала в себе «кожен аспект і реґіон сучасного мусульманського життя та думки», Массіньйон своєю присутністю в орієнталізмі кидав постійний виклик колеґам.
Людського духу в просторі й часі (фр.).* Сукупність віків (фр.).
Звичайно ж, Ґібб спершу захоплювався — але потім змінив свій погляд — тим, як послідовно Массіньйон досліджував
«теми, що в якийсь спосіб пов’язували духовне життя мусульман і католиків [і дали йому змогу відкрити] конгеніальний елемент у вшануванні Фатіми, а отже, й окрему галузь інтересу до вивчення шиїтської думки в її {343} численних проявах або в спільності походження від Авраама, і такі теми, як Семеро Сплячих. Його наукові дослідження цих предметів, завдяки своїм високим якостям, набули перманентної значущості в ісламських студіях. Але саме через ці якості вони написані, так би мовити, в двох регістрах. Один із них розташований на звичайному рівні об’єктивної науки, що прагне прояснити природу даного феномену через майстерне використання узвичаєних інструментів академічних досліджень. Другий — на рівні, де об’єктивні дані та розуміння були поглинуті й трансформовані індивідуальною інтуїцією духовного виміру. Й не завжди було так легко провести розмежувальну лінію між першим реґістром і тією трансфігурацією, яка виникала внаслідок використання почуттєвого інтелектуального багатства власної особистості».
Тут натякається, що католиків легше залучити до студій на тему «вшанування Фатіми», ніж протестантів, але, безперечно, тут знайшло свій вияв і підозріливе ставлення Ґібба до кожного, хто стирає різницю між «об’єктивною» наукою і наукою, опертою на (хай навіть вона буде досконало продуманою) «індивідуальну інтуїцію духовного виміру». Проте Ґібб мав цілковиту рацію, коли в наступному абзаці свого некролога визнав «плідну силу» Массіньйонового розуму в таких розмаїтих галузях, як «символізм мусульманського мистецтва, структура мусульманської логіки, заплутані лабіринти середньовічних фінансів та організація ремісничих корпорацій»; він також мав слушність, коли трохи далі схарактеризував ранній інтерес Массіньйона до семітських мов як такий, що дав поштовх «еліптичним студіям, що для невтаємниченого майже дорівнювали містеріям античної Герметики». Проте Ґібб закінчує на великодушній ноті, відзначивши, що
«для нас та наука, яку він своїм прикладом передав орієнталістам своєї ґенерації, була в тому, що навіть класичний орієнталізм більше не був адекватним без певного ступеня причетності до життєвих сил, які надавали значення та цінності розмаїтим аспектам східних культур» 75.
Це, звичайно, було найбільшим внеском Массіньйона, і правда, що в сучасному французькому ісламознавстві (як його іноді називають) сформувалася традиція {344} ототожнення з «життєвими» силами, які живлять «східну культуру»; можна принагідно згадати про великі досягнення таких учених, як Жак Берк, Максим Родінсон, їв Лакост, Роже Арнальдес, — усі вони дуже різні у своїх методах та намірах, — і ми будемо просто вражені плідним прикладом Массіньйона, чий інтелектуальний вплив на них вгадується непомильно.
Проте майже анекдотично сфокусувавши свої коментарі на різних сильних і слабких сторонах наукової діяльності Массіньйона, Ґібб примудряється не помітити найочевидніших речей, тих, які роблять Массіньйона таким відмінним від Ґібба, а проте, у своїй сукупності, перетворюють його на зрілий символ, без якого годі уявити розвиток французького орієнталізму. Один з таких факторів — це особисте тло Массіньйона, яке чудово ілюструє просту правду французького орієнталізму, такого, яким описує його Леві. Сама ідея «людської духовності» була чимось більш або менш чужим для інтелектуального й релігійного тла, на якому розвивався Ґібб, як і більшість британських орієнталістів: для Массіньйона поняття «духу», «духовності», як естетична, а також і як релігійна, моральна та історична реальність, було чимось таким, у чому він був виплеканий, починаючи від самого дитинства. Його родина була в дружніх взаєминах із такими людьми, як Гуйсманс, і майже в усьому, що написав Массіньйон, очевидна наявність його дуже ранньої освіти, яку він здобув в інтелектуальному середовищі, а також ідей досить пізнього символізму, хоч і позначених тавром католицизму (та суфійського містицизму), тобто релігійних течій, у яких він був зацікавлений. Ми не знаходимо аскетизму в Массіньйоновій праці, яка сформулювала один з найбільших стилів французької думки того сторіччя. Його ідеї про людський досвід великою мірою запозичені ним у сучасних йому мислителів та митців, і саме дуже широкий культурний діапазон його стилю і поміщає його
