Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Філософію (фр.).* Величезну порожнечу (фр.).
Жоден учений, навіть якщо це Массіньйон, не може чинити опір тискові на себе своєї нації або культури, в якій він працює. Багато в чому зі сказаного ним про Схід та його взаємини із Заходом Массіньйон, як нам здається, хоч і вдосконалив, та все ж таки повторив ідеї інших французьких орієнталістів. Ми повинні допустити, проте, що такі вдосконалення, персональний стиль, індивідуальний геній можуть, у кінцевому підсумку, здолати політичні обмеження, які імперсонально діють через традицію і через традиційне середовище. Та навіть узявши це до уваги, у випадку Массіньйона ми повинні також визнати, що в одному з напрямків його ідеї про Схід залишалися глибоко традиційними та орієнталістськими, попри їхні яскраві особистісні характеристики і подиву гідну ексцентричність. Згідно з ним, ісламський Схід був духовним, семітським, трибалістичним, радикально монотеїстським, аріанським: вишикувані в один ряд, ці прикметники нагадують каталог антропологічних описів дев’ятнадцятого сторіччя. Більш або менш пов’язаний із земними реаліями досвід війни, колоніалізму, імперіалізму, економічного гноблення, любові, смерті та культурного обміну завжди здається в тому, як сприймав його Массіньйон, побаченим крізь метафізичні, в кінцевому підсумку дегуманізовані лінзи: він або семітський, або європейський, або орієнтальний, або західний, або аріанський і так далі. Ці категорії структурували його світ і {352} наповнювали його, як він висловлювався, глибоким змістом — для нього принаймні. В іншому напрямку, на шляху, прокладеному в світі індивідуальних і ретельно деталізованих наукових ідей, Массіньйон опинився на досить-таки специфічних позиціях. Він реконструював і захищав іслам від Європи, з одного боку, та від свого ортодоксального світогляду — з другого. Це втручання — бо так його можна назвати — у справи Сходу в ролі його аніматора та оборонця виражало його власне сприйняття відмінності Сходу, а також його зусилля змінити його так, як йому хотілося. Обидва ці прагнення (одне — пізнати Схід, а друге — виступити на його оборону) виявляли себе в Массіньйоні дуже сильно. Його аль-Галладж виражає це прагнення досконало. Непропорційна значущість, якої надавав аль-Галладжові Массіньйон, позначає, по-перше, бажання вченого піднести якусь одну постать над культурою, що вона її витворила, а по-друге, той факт, що аль-Галладж зрештою почав репрезентувати постійний, навіть дошкульний, виклик західному християнинові, для якого віра не була (й можливо, не могла бути) екстремальною самопожертвою, якою вона була для суфія. В обох випадках, аль-Галладж Массіньйона був задуманий для того, щоби буквально втілювати цінності, що їх категорично відкидала головна доктринальна система ісламу, система, яку сам-таки Массіньйон і описав головним чином для того, щоб заперечити її своїм аль-Галладжом. Проте ми не повинні робити негайний висновок, що Массіньйонова праця перекрутила іслам або що її найбільшою вадою було те, що вона хибно репрезентувала іслам зовсім не так, як уявляв собі свою віру «пересічний» або «звичайний» мусульманин. Один видатний мусульманський учений побудував свою арґументацію саме на таких логічних засадах, хоча він і не назвав Массіньйона відступником від істини 88. Та, незважаючи на велику спокусу погодитися з цими тезами, — оскільки, як я намагався продемонструвати в цій книжці, іслам був фундаментально перекручений у його репрезентаціях на Заході, — справжня проблема полягає в тому, чи справді є можливою правдива репрезентація нехай там чого, чи будь-яка і всі репрезентації, саме тому, що вони є репрезентаціями, формулюються спочатку в мові, а потім і в культурі, інституціях та політичному середовищі репрезентатора. {353} Якщо остання альтернатива є правильною (а я переконаний, що це так), тоді ми повинні бути готові прийняти той факт, що репрезентація eo ipso завжди пов’язана, переплетена, перемішана з багатьма іншими речами, окрім «істини», яка сама ж таки є репрезентацією. Ці міркування приводять нас до неминучого методологічного висновку, який спонукає нас дивитись на репрезентації (адекватні або хибні, різниця між якими в найпереконливішому випадку — це тільки ступінь адекватності) як сутності, що перебувають у полі гри, визначеному для них не лише з огляду на якісь внутрішньо притаманні їм характеристики, а й з огляду на спільну історію, традиції, універсум дискурсу. Саме в цьому полі, якого жоден окремий учений не може створити, але яке кожен учений одержує і в якому він потім знаходить місце для себе, індивідуальний дослідник і робить свій науковий внесок. Такі внески, навіть у випадку виняткового генія, є стратегіями перерозподілу матеріалу в полі; навіть той учений, якому вдається віднайти колись загублений рукопис, продукує «знайдений» текст у контексті, вже підготовленому для нього, бо саме в цьому полягає реальне значення знайдення тексту. Таким чином, внесок кожного індивіда спочатку спричиняє зміни в полі, а потім сприяє встановленню нової стабільності, й це відбувається в такий спосіб, як ото тоді, коли на поверхню, де розташовані двадцять компасів, кладуть двадцять перший, унаслідок чого стрілки всіх інших починають стрибати, а потім завмирають у новій стабільній конфігурації.
Репрезентації орієнталізму в європейській культурі відповідають вимогам того, що ми можемо назвати дискурсивною послідовністю, тобто такою, яка характеризується не тільки історією, а й матеріальною (та інституціональною) присутністю. Як я вже згадував, коли йшлося про Ренана, така послідовність була формою культурної практики, системою можливостей робити твердження про Схід. Головне, на чому я наголошую, говорячи про цю систему, це не те, що вона є хибною репрезентацією якоїсь орієнтальної сутності, — в існування якої я ані на мить не схильний повірити, — а те, що вона діє так, як звичайно діють репрезентації, з певною метою, згідно з певною тенденцією, за специфічних історичних, {354} інтелектуальних і навіть економічних обставин. Іншими словами, кожна репрезентація має свою мету, вона ефективна протягом певного часу, вона здійснює одне або кілька завдань. Репрезентації є утвореннями (формаціями) або, як висловився Ролан Барт, говорячи про всі операції мови, вони є деформаціями. Орієнт, ця одна з європейських репрезентацій, був утворений (сформований) — або деформований — з більш або менш специфічного відчуття реальності, яка називалася «Схід». Фахівці, які працюють у цьому реґіоні, роблять свою роботу, так би мовити, тому що їхній час ставить до них вимоги як до професійних орієнталістів, щоб вони постачали своє суспільство образами Сходу, знанням про нього, аналізом його суті. Й до великої міри орієнталіст дає своєму суспільству ті
