Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Видобуті із самих глибин європейської культури авторами, які щиро вірують у те, що вони говорять від імені цієї культури, ці загальники (бо ж вони є досконалими idées reçues) не можуть бути просто пояснені як приклади провінційного шовінізму. Вони не є ними — як буде очевидно для всякого, хто щось знає про інші праці Фора та Бальдансперже — і виглядають іще парадоксальнішими тому, що вони ними не є. Їхнім тлом є трансформація точної професійної науки орієнталізму, чиєю функцією в культурі де’ятнадцятого сторіччя була реставрація для Європи втраченої частки людства, але яка в двадцятому сторіччі стала як інструментом політики, так, іще важливіше, кодом, за допомогою якого Європа змогла тлумачити для себе як саму себе, так і Схід. З причин, обговорених раніше в цій книжці, новітній орієнталізм уже ніс у собі відбиток великого європейського страху перед ісламом, і цей страх був ще значно підсилений політичними викликами періоду entre-deux guerres ***.
Батьківщина (фр.).* Зближення (фр.).Між двома війнами (фр.).
Моя {329} точка зору полягає в тому, що метаморфоза відносно безневинної філологічної субспеціальності в спроможність маніпулювати політичними рухами, управляти колоніями, робити майже апокаліптичні твердження про важку цивілізаційну місію Білої Людини, — все це відбулося в рамках культури, яка претендує називатися ліберальною, культури, схильної вихвалятися своїми високоморальними нормами католицизму, плюралізму та духовної відкритості. Насправді ж, те, що відбулося, було очевидною протилежністю принципам лібералізму: отвердіння доктрини та значення, створеного «наукою», в «істину». Бо якщо така істина залишає за собою право дивитися на Схід як на щось незмінно орієнтальне тими способами, про які я вже говорив, тоді лібералізм такого ґатунку є не чим іншим як формою гноблення та менталістського забобону.
Очевидні вади такого лібералізму не часто помічалися — й помічаються — в межах самої культури з причин, які я намагаюся дослідити в цій книжці. Але втішно знати, що цей нелібералізм іноді піддавався критиці. Ось приклад із передмови до книжки І. А. Річардса (І. A. Richards, «Mencius on the Mind», 1932); в тексті, який ми наводимо, можна було б легко замінити «китайський» на «орієнтальний».
«Що стосується впливу розширення наших знань про китайську думку на Захід, то цікаво відзначити, що такий автор, — а ми не маємо жодних підстав ані назвати його невігласом, ані дорікнути йому в недбалості, — як пан Етьєн Жильсон, досі може в англомовній передмові до його видання «Філософія св. Томи Аквінського» (Etienne Gilson, «The Philosophy of St. Thomas Aquinas») говорити про томістичну філософію як про таку, що «прийняла в себе й зібрала всі надбання людської традиції». Отак ми всі думаємо, для нас західний світ досі є Світом [або тією його частиною, яку тільки й треба брати до уваги]; але неупереджений спостерігач, певно, скаже, що такий провінціалізм таїть у собі небезпеку. І ми ще не такі щасливі тут, на Заході, аби бути впевненими, що не постраждаємо від наслідків такого невігластва» 62.
У своїй арґументації Річардс висуває пропозицію застосовувати те, що він називає Множинним Визначенням, {330} маючи на увазі звичайний тип плюралізму, з якого, проте, вилучаються аґресивні тенденції, притаманні різним системам дефініції. Незалежно від того, приймаємо ми його закиди на адресу Жильсонового провінціалізму чи не приймаємо, ми можемо погодитися з тим, що ліберальний гуманізм, одним із підрозділів якого був і орієнталізм, гальмує процес розширення смислу, через який тільки й можна досягти істинного розуміння. Що ж посіло місце розширеного смислу в орієнталізмі двадцятого сторіччя — тобто в його технічній галузі? Ось це й стане найближчою темою нашої подальшої розмови.
III
НОВІТНІЙ АНГЛО-ФРАНЦУЗЬКИЙ ОРІЄНТАЛІЗМ У СВОЄМУ ПОВНОМУ РОЗКВІТІ
Оскільки ми вже звикли думати про сучасного експерта в якійсь із галузей вивчення Сходу або певного аспекту його життя яко про фахівця з «вивчення територій», ми втратили живе відчуття того, що, аж до другої світової війни, орієнталіста вважали передусім фахівцем у сфері широких узагальнень (який, звичайно ж, володів і чималою кількістю знання специфічного), який володів високорозвинутим умінням формулювати підсумкові твердження. Згадавши про підсумкові твердження, я хотів цим сказати, що, формулюючи хай там яку, навіть не дуже складну, ідею, скажімо, з арабської граматики або релігії індусів, орієнталіст буде сприйнятий (і сам себе так сприйме), немовби він говорить про Схід у цілому, тобто підсумовує й узагальнює сказане. Таким чином, кожне окреме дослідження якогось із фраґментів орієнтального матеріалу також стверджуватиме в підсумковий спосіб глибинну орієнтальність цього матеріалу. Й оскільки звичайно виходили з припущення, що весь Схід утворює якусь глибоко органічну єдність, то для кожного вченого-орієнталіста мало глибокий герменевтичний сенс розглядати матеріальні докази, з якими він працював, як {331} такі, що в кінцевому підсумку приведуть його до кращого розуміння таких речей, як орієнтальний характер, розум, етос або світогляд.
В перших двох частинах цієї книжки я наводив подібні арґументи, розглядаючи давніші періоди в історії орієнталістської думки. Диференціація, яка відбулася в її пізнішій історії і торкається нас тут безпосередньо, пов’язана з двома періодами, а саме тими, один з яких передував першій світовій війні, а другий настав відразу по її завершенні. В обох цих випадках, як і в давніші періоди, Схід був орієнтальним, незалежно від специфічності того чи того випадку, тієї або тієї ситуації, а також незалежно від техніки або стилю, якими ці ситуації описувалися; різниця між цими двома періодами була тільки в причині, якою орієнталіст пояснював своє бачення сутнісної орієнтальності Сходу. Добрий приклад довоєнної арґументації можна знайти в наступному уривку з міркувань Снука-Гурґроньє (Snouk Hurgronge), викладених у його рецензії на «Магометанське право» Едуарда Захау (Edouard Sachau, «Muhameddanisches Recht»):
«...закон, який на практиці мусив робити великі поступки звичаям та побутові народу й свавіллю його правителів, проте справив значний вплив на інтелектуальне життя мусульман. Тому він залишається, і для нас також, важливим предметом вивчення і то не лише
