Українська література » Наука, Освіта » Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Читаємо онлайн Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
, що Схід містичний за самою своєю суттю і так далі. Фор стверджує, що якщо орієнтал не навчиться бути раціональним, не опанує техніку знання та позитивності, не може бути ніякого rapprochement * між Сходом і Заходом 60. Набагато витонченішу й науково обґрунтованішу розповідь про дилему Схід — Захід можна знайти в есе Фернана Бальдансперже «Де інтелектуально зустрічаються Схід і Захід» (Fernand Baldensperger, «Où s’affrontent Orient et Occident intellectuels»), але він також говорить про орієнтальну зневагу до ідеї, до розумової дисципліни, до раціональної інтерпретації 61.

Видобуті із самих глибин європейської культури авторами, які щиро вірують у те, що вони говорять від імені цієї культури, ці загальники (бо ж вони є досконалими idées reçues) не можуть бути просто пояснені як приклади провінційного шовінізму. Вони не є ними — як буде очевидно для всякого, хто щось знає про інші праці Фора та Бальдансперже — і виглядають іще парадоксальнішими тому, що вони ними не є. Їхнім тлом є трансформація точної професійної науки орієнталізму, чиєю функцією в культурі де’ятнадцятого сторіччя була реставрація для Європи втраченої частки людства, але яка в двадцятому сторіччі стала як інструментом політики, так, іще важливіше, кодом, за допомогою якого Європа змогла тлумачити для себе як саму себе, так і Схід. З причин, обговорених раніше в цій книжці, новітній орієнталізм уже ніс у собі відбиток великого європейського страху перед ісламом, і цей страх був ще значно підсилений політичними викликами періоду entre-deux guerres ***.

Батьківщина (фр.).* Зближення (фр.).Між двома війнами (фр.).

Моя {329} точка зору полягає в тому, що метаморфоза відносно безневинної філологічної субспеціальності в спроможність маніпулювати політичними рухами, управляти колоніями, робити майже апокаліптичні твердження про важку цивілізаційну місію Білої Людини, — все це відбулося в рамках культури, яка претендує називатися ліберальною, культури, схильної вихвалятися своїми високоморальними нормами католицизму, плюралізму та духовної відкритості. Насправді ж, те, що відбулося, було очевидною протилежністю принципам лібералізму: отвердіння доктрини та значення, створеного «наукою», в «істину». Бо якщо така істина залишає за собою право дивитися на Схід як на щось незмінно орієнтальне тими способами, про які я вже говорив, тоді лібералізм такого ґатунку є не чим іншим як формою гноблення та менталістського забобону.

Очевидні вади такого лібералізму не часто помічалися — й помічаються — в межах самої культури з причин, які я намагаюся дослідити в цій книжці. Але втішно знати, що цей нелібералізм іноді піддавався критиці. Ось приклад із передмови до книжки І. А. Річардса (І. A. Richards, «Mencius on the Mind», 1932); в тексті, який ми наводимо, можна було б легко замінити «китайський» на «орієнтальний».

«Що стосується впливу розширення наших знань про китайську думку на Захід, то цікаво відзначити, що такий автор, — а ми не маємо жодних підстав ані назвати його невігласом, ані дорікнути йому в недбалості, — як пан Етьєн Жильсон, досі може в англомовній передмові до його видання «Філософія св. Томи Аквінського» (Etienne Gilson, «The Philosophy of St. Thomas Aquinas») говорити про томістичну філософію як про таку, що «прийняла в себе й зібрала всі надбання людської традиції». Отак ми всі думаємо, для нас західний світ досі є Світом [або тією його частиною, яку тільки й треба брати до уваги]; але неупереджений спостерігач, певно, скаже, що такий провінціалізм таїть у собі небезпеку. І ми ще не такі щасливі тут, на Заході, аби бути впевненими, що не постраждаємо від наслідків такого невігластва» 62.

У своїй арґументації Річардс висуває пропозицію застосовувати те, що він називає Множинним Визначенням, {330} маючи на увазі звичайний тип плюралізму, з якого, проте, вилучаються аґресивні тенденції, притаманні різним системам дефініції. Незалежно від того, приймаємо ми його закиди на адресу Жильсонового провінціалізму чи не приймаємо, ми можемо погодитися з тим, що ліберальний гуманізм, одним із підрозділів якого був і орієнталізм, гальмує процес розширення смислу, через який тільки й можна досягти істинного розуміння. Що ж посіло місце розширеного смислу в орієнталізмі двадцятого сторіччя — тобто в його технічній галузі? Ось це й стане найближчою темою нашої подальшої розмови.

III

НОВІТНІЙ АНГЛО-ФРАНЦУЗЬКИЙ ОРІЄНТАЛІЗМ У СВОЄМУ ПОВНОМУ РОЗКВІТІ

Оскільки ми вже звикли думати про сучасного експерта в якійсь із галузей вивчення Сходу або певного аспекту його життя яко про фахівця з «вивчення територій», ми втратили живе відчуття того, що, аж до другої світової війни, орієнталіста вважали передусім фахівцем у сфері широких узагальнень (який, звичайно ж, володів і чималою кількістю знання специфічного), який володів високорозвинутим умінням формулювати підсумкові твердження. Згадавши про підсумкові твердження, я хотів цим сказати, що, формулюючи хай там яку, навіть не дуже складну, ідею, скажімо, з арабської граматики або релігії індусів, орієнталіст буде сприйнятий (і сам себе так сприйме), немовби він говорить про Схід у цілому, тобто підсумовує й узагальнює сказане. Таким чином, кожне окреме дослідження якогось із фраґментів орієнтального матеріалу також стверджуватиме в підсумковий спосіб глибинну орієнтальність цього матеріалу. Й оскільки звичайно виходили з припущення, що весь Схід утворює якусь глибоко органічну єдність, то для кожного вченого-орієнталіста мало глибокий герменевтичний сенс розглядати матеріальні докази, з якими він працював, як {331} такі, що в кінцевому підсумку приведуть його до кращого розуміння таких речей, як орієнтальний характер, розум, етос або світогляд.

В перших двох частинах цієї книжки я наводив подібні арґументи, розглядаючи давніші періоди в історії орієнталістської думки. Диференціація, яка відбулася в її пізнішій історії і торкається нас тут безпосередньо, пов’язана з двома періодами, а саме тими, один з яких передував першій світовій війні, а другий настав відразу по її завершенні. В обох цих випадках, як і в давніші періоди, Схід був орієнтальним, незалежно від специфічності того чи того випадку, тієї або тієї ситуації, а також незалежно від техніки або стилю, якими ці ситуації описувалися; різниця між цими двома періодами була тільки в причині, якою орієнталіст пояснював своє бачення сутнісної орієнтальності Сходу. Добрий приклад довоєнної арґументації можна знайти в наступному уривку з міркувань Снука-Гурґроньє (Snouk Hurgronge), викладених у його рецензії на «Магометанське право» Едуарда Захау (Edouard Sachau, «Muhameddanisches Recht»):

«...закон, який на практиці мусив робити великі поступки звичаям та побутові народу й свавіллю його правителів, проте справив значний вплив на інтелектуальне життя мусульман. Тому він залишається, і для нас також, важливим предметом вивчення і то не лише

Відгуки про книгу Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: