Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

З приходом півночі ми вже були в повному “озброєнні”. Завдяки моїм земним ідеям та працьовитим ручкам Картель та Натаніель, всього за декілька годин ми були вдягнені у чорні щільні костюми. Вийти з академії для нас стало не проблемою, а ось пройти через сад та залишитись непоміченими — аж ніяк. Ванесса вправно відправила у нокаут одного зі стражників біля входу в сад, котрий встиг помітити нас. І ось, змучені та де не де з порваним одягом, ми сидимо за кущами воріт замку.

—Це була погана ідея. —з важким зітханням мовила я. Звичайно, було приємно, що і тут дівчата підтримують мене, але зовсім не хотілось їх підставляти. Тепер я у немилості Його Високості, а значить, що з рук мені це так просто не спустять.

—А от і ні! —шикнула Ванесса, тихесенько сідаючи біля Аріель. —Ти повинна якомога непомітніше підібратись до стражників та почати співати. Далі діло за мною. Діяти будемо швидко, тому що будь-якої миті помітять охорону без свідомості і підіймуть тривогу. До цього часу ми вже повинні підсадити Орисію до покоїв спадкоємця.

—Підсадити? —перепитала я надто голосно, за що отримала по лобі від вампірці. —Ай!

—Мовчи, я тобі усе на ходу пояснюватиму. Ну що, готові?

Ци та Аріель ствердно кивнули, а я... а я страшенно боюсь! Я хочу побачитись з Густавом, але ще більше я хочу носити свою голову на плечах.

—Удачі вам. —шепнула Аріель,тихесенько пробираючись до воріт.

Вона так впевнено й тихо перебиралась, ніби риба в воді, а не русалка на суші.

Тихо вийшовши з кущів, вона відкрила рота і...Господи! Чому ж так жахливо? Я навіть поморщилась від цього звуку. Ну все, нам точно гаплик!

Аріель почала, кхм, співати, а якщо точніше, пищати, а стражі, мов заворожені дурні, обм’якли та позакочували від насолоди очі.

—Чому це так... —почала я, але Ци з посмішкою закінчила.

—Жахливо? Для людей спів русалок страшний, похмурий, найогидніший. Можна навіть сказати, що їх “чари” на вас не діють. А для нас... це дивовижно!

Вона зітхнула, кидаючи мрійливий погляд вбік русалки, а коли я повернула голову та побачила Ванессу, взагалі рота відкрила.

—Тільки не кажи, що тобі теж подобається.

—Вона неймовірна! —лише й прошепотіла, перш ніж почати вибиратись з кущів. —Сидіть тут.

Я ствердно кивнула, декілька разів стукаючи по вушним перетинкам, що почали трохи боліти. Ну, заради діла можу й потерпіти.

Варто було мені на мить відволіктись, як помітила силует вампірки, що зі швидкістю звуку підібралась до трьох охоронців та спритно вибила з їх легенів повітря. Ну ось, це вже четвертий. Та з ними можна й банки грабувати! Не дружини, а аферистки якісь.

Посміхнувшись, я потягла Ци за руку ближче до дівчат, котрі посміхались нам на всі зуби.

—Залишилось ще близько тридцяти охоронців. —від слів вампірки моє око почало сіпатись. І як нам швидко але обережно “прибрати” їх? —Але на ваше щастя, чіпати ми їх не будемо.

Ванесса плавно відчинила одну половину масивних дверей, потім озирнулась та пропустила нас першими.

—Чорт! —я й сама зрозуміти нічого не встигла, як нас почали швидко штовхати за якісь бочки. Темінь страшна, у них зір хороший, а я людина! Так і вбитись можна. —Та сховайтесь же ви. —шикнула Ванесса та більш наполегливо штовхнула Ци, котра штовхнула мене, а я впала прямо на Аріель. Ну що за везіння? З глухим стогоном русалка почала зіштовхувати з себе дві тушки, доки Ванесса нависала над нами скелею та важко дихала. Я вже відкрила рота, аби насварити її, як почула:

—Гей! —чоловічий, грубий голос не віщував нічого хорошого, а брязкіт кольчуги доводив, що нас розсекречено. Мої очі вмить перетворились на п’ять копійок, а руки затремтіли. Тільки не зараз! Ми ж ледь встигли потрапити на територію замку! —Хто ви такі? Чуєте?

Коли кроки стали більш чутними, Ванесса швидко визирнула з-за бочок та з противним хряском звернула шию досить молодому стражнику.

Аріель затиснула рота ельфійці, що, здавалось, от-от свідомість втратить, а я лише тихенько підповзла до нього, намацуючи на шиї пульс. Живий. Вже добре.

—Ванессо... —почала, але вона здійняла руку, просячи мене замовкнути.

—Ми не будемо відступати. Стільки пройшли, а все заради чого? Розваги? Ні! У нас є ціль. Підіймайтесь.

Та їй в командира йти треба, а не в дружину драконів. Ти ба, я не буду дивуватись, якщо в її сім’ї матріархат процвітатиме.

—Он ту терасу бачите? —вампірка вказала пальчиком на широку, добре знайому мені терасу. Світло там не горіло, що могло зіграти лише на руку. Стоп! А обиратимемось ми туди як? —План у мене є. Тому, Аріель, люба, тебе ми залишаємо за тим поворотом, якщо бачитимеш охоронців, співай, а потім дмухай їм в обличчя ось це.

Ванесса передала дівчині чорний мішечок, а потім почала тихесенько підкрадатись до кута палацу. Ми, мов ті гусенята за мамкою, відразу ж почимчикували за вампіркою. Абсолютно всі, ВСІ крім мене йшли тихо, мов пір’їнки, а я човгала у цих чортових босоніжках, мов в галошах після дощу.

—Удачі вам. —прошепотіла Аріель, заходячи в тінь кута, а ми відразу ж продовжили шлях.