Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Хитаєшся!

—Ліз давай.

—Впаду!

Я так і продовжувала сидіти на плечах Ванесси, злякано заплющивши очі та тримаючись за рослини.

—Відпусти ліани та вставай. Як тільки встанеш, різко хапайся за терасу і не нахиляйся назад, інакше точно впадеш.

Ну, підтримала.

—Різко? —перепитала, і не чекаючи відповіді стрімко стрибнула.

—Ідіотка! —шикнула Ванесса, випадково зриваючи ліану, за яку трималась. —Хапайся різко, а не вставай.

А у мене наче життя перед очима проплило, і дії, мов у повільній зйомкі. Тут я встаю, похитуюсь назад, серце йде у п’яти, я махаю руками мов пташка, а потім дивом чіпляюсь за терасу. Хах, вийшло.

—Вийшло! —надто голосно вигукнула, змушуючи вампірку ще більше злитись.

Ми синхронно здригнулись, почувши бій дзвону.

—Ну все, підійняли тривогу. —надто спокійно мовила Ванесса. —Бідні мої ніжки, ручки, вушка. Ти залізти туди можеш, чи так і будеш телитись?

—А? Ой, зараз. Тут високо!

—Руками підтягнись. Швидше, Рішечко, прошу тебе.

—Я стараюсь. —заскреготіла зубами, мов баба стара. От вам і молодість в розквіті сил! Спробувавши раз, другий, третій, я ледь не захникала від досади. Мало того, що надокучливий бій дзвону нерви лоскотав, так ще у мене не виходить нічого.

—Пробуй ще. Сильніше відштовхуйся. —порадила Ванесса більш гучніше, намагаючись перекричати шум навколо.

—Тобі буде боляче! —заперечила, знову пробуючи підтягнутись на терасу.

—Гей! Що ви там робите? —почувши чоловічий голос внизу, я ледь не впала.

—Боляче буде нам обом, якщо ти не залізеш на цю чортову терасу, а я до академії не добіжу.

Вона права. Знову вона права! Не варто зараз сперечатись, а просто... відштовхнутись. Є! Я засміялась, мов мала дитина, коли повисла на поручнях тераси животом.

—Дупу підтягуй, а я відчалюю. —мовила Ванесса, дивлячись вниз.

—А як же ви тепер? Як же дівчата? —запитала, струшуючи з чорного костюма зелені плями від рослин.

—Злізайте звідти інакше ми пустимо вогонь! —знову надокучливо кричав стражник, але тепер, варто мені опинитись у покоях Густава, як страх відступив.

—Нам нічого не зроблять. Повернуть до академії, а завтра будуть радитись з спадкоємцем на рахунок покарання. Тож постарайся, аби нам це теж з рук спустили.

Ванесса смішно підморгнула мені, а потім стрімко спустилась по ліані.

—Ми просто вирішили побешкетувати. —з посмішкою мовила, на останок кидаючи на мене хитрий погляд.

Ну все, тепер їх доля в моїх руках. Точніше, покарання, та все ж.

А якщо він не захоче мене бачити? Він точно вижене мене! Точно, вижене.

—Що ти тут забула?

Я підстрибнула, почувши за спиною його голос.