Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Закінчила скиміти? —суворо мовила Ванесса, підходячи ближче. Дівчата тут же почали шикати на вампірку, але вона й бровою не повела. —Скільки тобі разів повторювати, що друзі дані для того, аби проблемами ділитись? А ти вважаєш, що друзі лише для рахунку потрібні.

—Я так не вважаю! —обурливо вигукнула, втираючи ніс.

—А от і вважаєш.

Вона сіла переді мною навпочіпки та поставила долоні на злегка тремтячі коліна.

—Поділись з нами, Ріш.

З важким зітханням я взялася розповідати про розмову з Люцієм, під час згадки якого Аріель вмить пожвавішала. Та варто було розповісти про його “пропозицію”, як русалка почала сумно зітхати.

Він їй подобався, і про це знала кожна з нас. І я зовсім не хочу знову її образити. Але приховувати щось теж не можу, особливо під натиском Ванесси. Та й думки мої вона давно прочитала, а увесь цей цирк влаштувала для того, аби я й з дівчатами поділилась.

—Нічого сумного у цьому не бачу. —оптимістично вигукнула вампірка, підіймаючись. —Ти хочеш поговорити з ним? Та не проблема!

—Що? —насупилась Ци.

—Ми проберемось до його покоїв. —з хижою посмішкою повідомила, через що щелепи у всіх відвисли. І як вона собі це уявляє? Безсмертна, чи що? А, ой. Забула, що вона дійсно безсмертна. Але ж не всесильна!

—Там охорони більше, ніж мух на меді. —вигукнула Аріель, округлюючи оченята.

—У мене є план. Діяти будемо цієї ж ночі.

Авжеж, вона швидка, втече, а нам що робити?

—Нас стратять! —пошепки заскиглила Ци, падаючи дупою на підлогу, а я лише голосно ковтнула, вперше сумніваючись у подрузі.