Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Цього ранку я прокинулась з особливим настроєм. Ні роздратування, ні млявості не відчувала, лише задоволення та впевненість.

—Ти хоч книгу відкривала? —як завжди, допомагаючи зашнурувати мою форму, запитала Ци.

—От сьогодні цим й займусь.

Дівчата, мов змовившись, шумно зітхнули.

—Ну що ви починаєте? Не все відразу, любі, не все відразу. До речі! —я підійняла вказівний погляд, уважно дивлячись на подруг. —Червоний колір заборонено носити, а у мене форма червона. Як думаєте, пошити нову?

—Навіщо? —щиро здивувалась Ванесса, вже чекаючи на нас, сидячи на стільці.

—Щоб не відрізнятись.

—Якщо тебе не змусили змінити колір форми, та й саме вбрання, то не бачу у цьому необхідності. —відповіла Аріель, фарбуючи губи блиском.

—А я навпаки вважаю, що так ти лише більше злитимеш дракониць. Ну, типу, чому тобі можна, а їм ні?

—Я поговорю з Густавом на цей рахунок.

Кивнувши Ци в знак подяки, швидесенько почала збирати волосся у високий хвіст.

—Його Високістю. Не варто називати спадкоємця на ім’я. —вкотре поправила мене вампірка, підводячись. —І плащ свій... чарівний, захопи. Сьогодні заняття на вулиці. А там туманище і роса.

—Що не так з моїм плащем? —пробурчала, швидесенько зав’язуючи канатики на шиї.

—Він від принца. А там були знаки династії драконів. А ти їх приховала вишитою лускою. А це... —як завжди, пояснювала русалка.

—Годі вже! —перебила Ванесса та силоміць потягла мене на вихід. —З вами й заняття пропустити можна.

—Чого ти така зла? —щиро здивувалась, ледь встигаючи за подругою. Сьогодні вона й справді сама не своя. Мало того, що роздратована, та ще й бурчить на всі боки.

—А ти що, давно злою не була?

Я лише закотила очі, знову ж вирішуючи промовчати. Нехай злиться, скільки влізе. Захоче щось розповісти, розповість. Сама я в це лізти не буду! Так же? Яка ж я ромузничка! Головне не зірватись.

На вулиці вже зібралась вся наша “банда” але професорки досі не було, тому галасу хоч відбавляй. Я сіла за один з вільних стільців і зі мною відразу ж привіталась мила дівчина з червоним волоссям та книгою на голові.

—Доброго ранку!

—Привіт. —трохи натягнуто відповіла, ставлячи на голову книгу.

—Я чула, ти гарні сукні шиєш.

—Ну, спробую допомогти, якщо ти про це.

Мій настрій ще більше покращився, адже вперше зі мною вітаються, вперше приймають, вперше не кидаються лайливими словами та кулями вогняними.

—Було б чудово! Сьогодні після занять?

—Сьогодні не зможу... —на жаль, до завтра я просто зобов’язана перечитати усі конспекти та постати в іншому світлі перед професоркою Доротті. —Завтра?

—Гаразд. —кивнула червоноволоса дракониця, повертаючись обличчям до столу посеред галявини.

—Доброго ранку, красуні! —як бачу, сьогодні хороший настрій не тільки в мене. —Такий день чудовий, згодні?

Хтось почав жваво кивати, а хтось мляво мугикати, але я щиро посміхнулась, ще й помахала рукою викладачці, через що моя книга стрімко злетіла з голови.

Професорка Доротті зробила вигляд, що нічого не побачила, а потім граційно сіла за стіл.

—Сьогодні ми розберемо основні правила етикету, а вже завтра... ми вчитимемося танцям. Готуйтесь, любі, заняття не з простих.

А що там... танці. Пф, я вас прошу. Тут сідничками потрусила, тут посміхнулась, тут ручкою помахала, а потім знову сідничками.

—Бальні танці, Орисіє. Бальні! —прошипіла позаду Ванесса, котра й миті не втратить, аби покопатись у моїй голові.

“А я тебе тверкінгу навчу!” —не забарилась з відповіддю я, знову ставлячи книгу на голову. З кожним днем мені давалось це все легше й легше, і спину не так тягнуло. Хто знає, можливо, додому я справжньою леді повернусь!

—Вас, як майбутніх дружин драконів, зовсім не прикрашає гучний сміх! —продовжувала професорка, попиваючи чай. —Запам’ятайте це, будь ласка. Під час зборів, балів, маскарадів, церемоній і так далі, не розглядайте інших відвідувачів. Це теж поганий тон.

Усіх цих правил було так багато, що здавалось, я й за рік не вивчу, а вони хочуть за три місяці. А враховуючи те, що місяць я просрала (вибачаюсь, але так і є!) на безглузді суперечки та підкреслення свого “Я” часу в мене не так вже й багато.

Тому, як би нудно не було, з міцнішим завзяттям нашорошила вушка та продовжила уважно слухати жінку.

Вона розповідала про одяг, який варто знімати в приміщенні, які капелюшки і на якій випадки обирати, як зустрічати гостей та як довго чекати на тих, хо з пунктуальність на ви, скільки прикрас можна носити відразу ж і ще багато нісенітниці, яку я зовсім не запам’ятала.

Вже через три години мої мізки почали перетворюватись у кашу, голова розболілась від великої кількості інформації, а драконицям хоч би що! Звичайно, не мене ж етикету з дитинства вчили, і не я заміж поспішаю.