Неможливий романс - Мартіна Зоріна

/Челсі/

Навіть, коли страх полонить душу, не варто відмовлятися від миті щастя.

Сонце повільно котилося за горизонт, здаючи свої позиції й передаючи повідця влади вечірнім сутінкам. Темрява поступово вкривала кожен клаптик країни, ховаючи від людського ока навколишню красу. Й лише вечірні ліхтарі та молодий місяць, що височів вдалині, освітлювали шлях для поодиноких перехожих. Місто занурювалось в сон, як і його мешканці.

Споглядати за цими змінами було справжньою насолодою. Як і споглядати за рухами Ярослава, котрий чаклував над мангалом, готуючи шашлик. Від одного виду маринованого м’яса у мене бурчало в животі, а в роті виділялася слина. Апетит посилювався й завдяки неймовірному аромату — диму, деревини та м’яса.

Я сиділа на невеличкій гойдалці посеред саду заміського будинку сімейства Орлових й релаксувала. Вперше за довгий час, я могла смакувати бокалом вина, втішаючись тишею та теплом літнього вечора без застороги. Моє тіло знаходилось в розслабленій позі, а думки — у відпустці. Я дозволила собі невеличкий тайм-аут від дорослого складного життя, жадаючи відчути смак того життя, до якого завжди прагнула й про яке вже давно не наважувалась мріяти.

Поки Ярослав готував м'ясо, а його невістка Ася поралась на кухні, мені було дозволено байдикувати. Тим паче, що ми очікували на брата Ярослава — Данила. Останній відвіз малюків до своєї свекрухи на цілий вікенд. Чим неймовірно була задоволена його дружина.

Ася — мініатюрна білявка з неймовірно привабливою посмішкою та янгольськими очима, володіла диявольським характером. Й цілком підтверджувала стереотип про те, що всі маленькі дівчатка — справжні бійці й ладні запнути за пояс навіть такого здорованя, як Данило. Брат Яра, як і він сам був високим, мускулистим, широкоплечим. Його розмах рук чимось нагадував крила орла, а погляд, такий же проникливий, як і у Ярослава — притягував й чарував. Загалом, Данило був молодшою версією Яра. Проте, більш стриманою та виваженою.

Манера поведінки Данила наштовхувала на думку, що це він старший брат, а не навпаки. Та можливо, цьому слугували певні обставини в житті Данила — раннє одруження, сім’я та діти. я дізналася про це з короткої розмови з Асею, поки ми розкладали пакети з продуктами на кухні. Вона видалася мені доволі милою та комунікабельною, а ще такою енергійною та позитивною, що мені й самій захотілось почерпнути для себе цієї легкості.

— Не замерзла? — хриплий голос Ярослава увірвався в мою свідомість й змусив зіскочити з гойдалки й мало не випустила бокал із рук.

— Вибач, не хотів тебе налякати.

Ярослав притримав мене за талію, притягнувши до себе. Я відчула, як моїм тілом прокотилась гаряча хвиля збудження. Щоки спалахнути багрянцем і я потупила погляд, опустивши голову вниз. Дивитися йому у вічі було понад мої сили.

— Пусте, — вимовила тремтячим голосом, все ще не знаючи куди сховатись від аромату його парфум, що так вдало дурманив мій розумів й змушував божеволіти від ніжності та трепету в грудях.

— То змерзла чи як? Якщо бажаєш, то можеш зачекати в будинку, поки я ту закінчу.

Ярослав говорив такі прості слова, а мені здавалось, що вони були певним кодом, шифром до мого серденька й мали магічну силу. Я не могла поворухнутись й визволитись із полону його гарячих обіймів, все ближче і ближче підходячи до краю прірви. Моя симпатія до Яра росла з кожним днем й здається не збиралася зникати, попри обставини, котрі розділяли нас.

— Ні, не хочу, — Я все-таки наважилась глянути на нього, — Мені й тут добре.

В горлі застрягла гордість та совість. Вони обидві — зрадниці — мовчали, дозволяючи Ярославу знаходитись поруч на непристойно небезпечній відстані.

— Гаразд.

Він торкнувся рукою моєї щоки й зачепивши пальцями неслухняне пасмо волосся, заправив його за вушко. Я заледве стримала стогін, насилу проковтнувши слину, що зібралася в роті. Зовсім невинний жест викликав в моєму тілі шторм — своєрідний емоційний вибух — затопивши рештки здорового глузду. Ще мить і я б сама потягнулася до нього, наплювавши на всі встановлені заборони. Та голос Асі вчасно пролунав неподалік.

— Ярославе, йди-но сюди.

Дружина Данила вийшла з будинку й неквапливо рушила в наш бік. Її силует, ледь помітний, замайорів на горизонті. Я різко відступила, розриваючи наш зоровий контакт. Обернулася й відшукавши поглядом гойдалку, усілася на неї. Серце продовжувало шалено калатати.

— Гей, де ви? — Ася наближалася.

— Біля мангала, Асе, — неквапливо повернувшись до неї обличчям, а до мене спиною, мовив Яр, — Що трапилось?

Я наче зачарована дивилася на фігуру Яра, що височіла наді мною й не переставала дряпати зап'ястя нігтями. Те, що мало не відбулось кілька секунд назад сколихнуло мій світогляд й мало не штовхнуло на шлях зради.

«Челсі, опануй себе!»

Думки, мрії, нічні фантазії — це все гра уяви. І зовсім інше — реальні дії. Ми ледь не поцілувались, як тоді, в день знайомства й це неабияк лякало мене. Бо я вже не просто думала про Ярослава, як про симпатичного чоловіка, я намагалась звабити його. І здається, він це зрозумів та відчув.

— Ти забув телефон в домі, — Ася підійшла до Яра й всунула йому до рук комунікатор, — Він вже з п’ять хвилин дзвонить.

— Не хочу ні з ким розмовляти. У мене вихідні, — буркнув Яр, глянувши на мигаючий екран смартфона й відразу сунув його до кишені джинсів.

— Та може там щось важливе, раз не перестають дзвонити.

Звук дзвінка пролунав знову та Яр скинув виклик.

— Передзвонять. Не важливо

Він виключив телефон й попрямував у бік мангалу. Я лише полегшено видихнула, подумки дякуючи Асі, що так вчасно з’явилася. Думати про те, що могло трапитися було страшно, від чого у мене перехоплювало подих й пітніли долоні. Я вже починала жаліти свою дурну голову через те, що вирішила втрутитися в життя Яра та врятувати його від посягань мегери. Моя ідея поїхати за місто й сховатись від її очей, тепер мені видавалась дурницею, продиктованою гордістю, ревнощами та бажанням втерти Ельвірі носа. Я бажала вчинити правильно та чесно, а виходило так, що сама штовхала себе до краю прірви.