Неможливий романс - Мартіна Зоріна

Домовитись з Орловим про невеличкий вікенд на природі було не важко. На диво, мені навіть вигадувати якусь причину не довелось. Яр все зрозумів по-своєму й погодився супроводжувати мене куди завгодно, тільки б я змогла відпочити від галасливого міста. Й аби нам було не нудно удвох, запросив свого брата та його дружину. Я була впевнена, що в чотирьох нам буде дуже навіть весело, а головне — безпечно. На виду в інших, я не зможу пуститися берега й наламати дров. Та, як виявилось, для божевілля достатньо однієї миті.

— Ярослав розказував, що ти пишеш книги, — поруч усілася Ася й почала розгойдувати гойдалку, — Про що вони?

— Більше не пишу, — мовила я, — Й певно, вже й не буду.

Після того, як батько вдалося розв'язати питання з видавництвом Фламінго, хоча продаж всіх моїх книг їм — таке собі рішення — він вибив з мене обіцянку, забути про так зване «графоманство». Моєму обуренню, звісно ж, досі не має меж та поки що я змушена грати за його правилами.

— Чого так? — поцікавилась вона, та мені не хотілось розповідати про тирана-батька й власне безсилля. Раптово стало соромно за саму себе й свою бездіяльність.

— Життєві обставини.

Кращої відповіді, я не придумала.

— Розумію, — Ася погладила мене по плечу, — Все налагодиться, ось побачиш, — вона усміхнулася, теплою, зігріваючою посмішкою. Я відповіла їй тим же.

— А з Ярославом, як ви познайомились?

— Ааа, ми... — я прикусила язика й завмерла на мить, зустрівшись поглядом з ним. В його темних вирах палахкотів вогонь, обпікаючи душу. Коли він встиг так близько підійти?

— Ми застрягли в ліфті, Асю, — спокійним тоном, мовив Яр, протягаючи мені бокал з вином, — Я мало не віддав богу душу в тій клятій коробці.

— Серйозно? — Ася розсміялася. Дзвінко та заразно.

— Нічого смішного там немає. У мене фобія, між іншим.

Ярослав обурився та все ж не злився.

— А я гадала, що ти вже нічого не боїшся. Особливо після того, як змінював памперси своїм племінникам.

— Ой, не нагадуй! — він помахав рукою перед носом, наче насправді відчув запах дитячої радості й бажав позбутися його.

— Нехай Челсі знає, яким турботливим ти можеш бути, — пояснила Ася, — Й можливо, нарешті, хоча б  хтось побачить в тобі ніжне любляче серце й оженить тебе врешті-решт.

Моє серце пропустило удар. А може й два.

— Не починай, — сказав Ярослав, перевівши погляд з Асі на мене.

— А що я такого сказала? — запалилася вона, — Хіба тобі не подобається Челсі? — я здригнулася внутрішньо й стиснула міцніше бокал в руці, — Я ж бачу, як ти на неї дивишся. Чого приховувати це?

— Асю! — в голосі Яра прозвучав страх.

Невже вона має рацію? Ні, не можливо. Симпатіє, звісно ж, є та це не більше, аніж фізична тяга. Я впевнена. «А може?»

— Мовчу, мовчу, — вона встала з гойдалки, — Сам розберешся, не маленький, — поцілувавши Яра в щоку, Ася повернулася в будинок.

Ми продовжували дивитися один на одного, мовчки. Я відчувала його погляд на своїх губах, не перестаючи робити те саме у відповідь. Всесвіт навколо нас ніби зупинився й звузився до однієї маленької точки — нас. Ми були за крок до стрибка у безодню.

Першим відвів погляд Яр, витягнувши з кишені телефон й глянувши на темний екран, промовив:

— Якщо бажаєш, то можеш скористатися моєю бібліотекою й взяти щось почитати, поки Даня приїде, а я поки що піду й здійсню кілька дзвінків.

Не очікуючи моєї відповіді, Яр розвернувся, забрав м'ясо з мангала й рушив до будинку. Я ж залишилась в садку, дивитися, як догорає деревина, перетворюючись на попіл. Як і моє життя до зустрічі з цим неймовірним чоловіком.

Чим більше я намагалася запевнити себе в неправильності почуттів, що виникли у мене до Яра, тим сильніше моє серце стискалося за його присутності. Чим подалі я намагалася думками втекти від спокуси, тим сильнішими ставали мої бажання. Він притягував мене, наче магніт й позбавитися нав’язливої ідеї, здавалось, неможливо.

Я не надавала особливого значення вчинкам та словам Ярослава до сьогоднішнього вечора. Не осмислювала його погляди, ніжні дотики та безкінечну турботу з першого дня нашого знайомства. Я забороняла собі думати про нього, бажати його, ховаючись від очевидних речей. Та слова Асі, котрі потрапили прямісінько в серце й застрягли у свідомості, привели мене до тями. А можливо, я завжди знала правду:з першої мити, як побачила Яра й торкнулась його та боялась зізнатись сама собі й оголити власну душу.

Благо, решту вечора ми з Ярославом весь час були в компанії його брата та Асі й не мали можливості творити дурниці. А вранці, я планувала повернутися до міста. При першій хорошій нагоді.