Олександр. Її монстр - Влада Калина

- Знаєш, що, їдь сам за своєю сестрою, - Толік весь злий і невиспаний, кричав Андрію. - Я втомився ганятися за нею лісами. Там весь час вовки виють.

 - Ну досить. Гроші ти любиш? А вони самі з неба нам не впадуть, - Андрій ходив нервово кімнатою, туди сюди.

- Вона зараз мабуть у Бєлова.

- Але ти не певений?

- Ні. Вона була у будиночку з якимось типом. І ось-ось, норовить втекти від нього, так що я не впевнений, - розвів руками. - Може вже до кордону до бігла тим лісом. От ненормальна. 

*** 

Олег сидів на стільці, біля ліжка, де лежала Анжеліка. Дівчина застудилася і в неї не спадала температура. Чоловік увесь час тримав її за руку. Лікар залишив ліки і сказав, що має подіяти. Він дуже нервував за свою кохану. Так, він достеменно знав, що вона його кохана, але не знав, що дівчина відчуває до нього. Він зауважив, що не байдужий для неї, коли та першою стала цілувати його. Але може це, тільки легке захоплення з її боку, і нічого більше? Може, Анжеліка нічого серйозного не відчуває? А він не хотів бути чоловіком на оду ніч. Це не той випадок і не та дівчина.

 - Де я? - Анжеліка розплющила очі. Вона провела поглядом по кімнаті і помітила, що лежить не в мисливському будиночку. Ця кімната була розкішною, надто розкішною. Дуже дорогі меблі аж виблискували чистотою. Постільна білизна на ліжку, на якому лежала Анжеліка, була з шовку злегка з фіолетовим відтінком.

 - Ти вдома, - тихо прошепотів Олег.

 - Вдома?! У кого?! - Здригнулася від знайомого голосу. Дівчина спробувала підвести голову.

 - Лежи не вставай. Ти ще хвора. Температура спала, але ти два дні пролежала, нічого не їла. Тобі потрібні сили і… бульйон. І навіщо тільки бігала по тому дощу.

 - Два дні? Який жах. - Вона підвелася і сіла, сперлася спиною на спинку ліжка. - Голова болить. То де я?

 - Я ж сказав, що вдома, - чоловік посміхнувся.

  - Але ти не сказав у кого, - Анжеліка примружилася.

 - У Бєлова, - Насилу вимовив він, пригнічуючи кому в горлі.

 - У Бєлова? Ти з глузду з'їхав? Чого ти мене сюди притяг? Мені потрібно бігти. Ти ж обіцяв! - Дівчина з жахом в очах відкинула ковдру і стала ногами на підлогу.

 - Стривай, куди ти зібралася? Бєлова немає. Він ще не прилетів, можеш бути спокійною, - чоловік взяв її за плечі, щоб зупинити.

 - Ну дякую, заспокоїв. А раптом він візьме та прилетить?

 - Ні. Він завжди попереджає за день наперед, коли має прибути. Так, що ти встигнеш ще втекти, - посміхнувся. - Залишся. Будь-ласка. Ти ще слабка. Побудь хоча б день, - з благаючим поглядом, просив він.

 Анжеліка погодилася. Адже вона покохала його, і була рада провести з ним, ще хоч один день. Так, що там день, хоч зайву хвилину, і цим була б задоволена. Але те, що вона знаходилася в будинку Бєлова, ніяк її не тішило.

 Ну що ж, побачимо, де мешкає цей монстр. Поглянемо на його хороми. Може, можна буде дізнатися про нього хоч якусь інформацію.

 - Знаєш, а якби не мій брат, я б не потрапила в цю дурну ситуацію.

 - Я радий, що ми зустрілися, - щиро зізнався Олег.

 - Ти любиш свою молодшу сестру. Я це бачила в твоїх очах, коли ти про неї розповідав, - Анжеліка напружилася. - А ось мій брат, ніколи мене не любив, - у неї був такий вираз обличчя, ніби вона зараз розплачеться.

 - І таке буває, - тільки й зміг видавити з себе він, прокручуючи в голові всю цю ситуацію.

 Анжеліка неквапливо підвелася з ліжка. Чоловік хотів її зупинити, але вона дала зрозуміти, що не варто.

 - Бачиш цей рубець, - вона підняла сорочку біля стегна, в якій була одягнена. Його сорочку, яку Олег їй дав у мисливському будиночку. Водій вирячився на її стегна і розглядав рубця, який вона йому так сором'язливо показувала. Рубець був високо. Занадто високо.

 - Це мене порізав один козел, коли намагався зґвалтувати.

 Від цих слів Олега пересмикнуло всередині. Якесь почуття жаху, жалю та ненависті переплуталося в його душі. Жалості до неї. Ненависть до ґвалтівника.

  - Мій брат постійно у боргах. Був такий час, що нам не було що їсти. Якось я захворіла і не пішла на роботу. Його в дома на той момент не було, і один його так званий друг, прийшов за боргом, - дівчина важко зітхнула, і продовжила. - Він вирішив за борг взяти мене. Я чинила опір і цей гад мене порізав. Добре, що моя подружка з якою я працюю в кав'ярні Алла, прийшла відвідати мене. Він злякався і втік.

- Я уявляю, що тобі довелося пережити, - чоловік взяв її за руку. Не для того, щоб заспокоїти, а тому що дуже цього хотів. Цієї хвилини чоловікові захотілося дбати про неї, захищати ще більше. Робити все те, що повинен робити кожен розсудливий чоловік для своєї коханої жінки. Коханої? Господи, так! Вона стала коханою ще з того часу коли він її вперше побачив, і це було за довго до пригод у лісі.

 - Мене не дивує, що мій брат продав мене Бєлову. Зрештою, це коли-небудь мало статися, - Анжеліка залізла назад під ковдру. - Ще кілька днів тому, мене знову намагалися зґвалтувати на вулиці у ночі, і на Дні народженні. Але тобі я про це не розповідатиму. Ти подумаєш, що я така супер, що мені проходу не дають. Але це не так. Я просто не везуча.

 - Звісно ж ти супер… Все буде добре. Я тобі обіцяю, - він гладив її по голові, коли вона згорнулася калачиком, заплющила очі.

 - Не обіцяй того, чого не зможеш виконати, - шепотіла Анжеліка занурюючись у сон.

 - Я все можу, - чоловік дбайливо прибрав локон волосся з її обличчя. - Для цього ми і зустрілися... Я кохаю тебе, - останніх слів вона вже не чула.

***

Насилу якось так, з невеликим помутнінням в очах, Анжеліка встала з ліжка і вирішила пройтися. Скільки можна лежати і дивитися в стелю. Точніше, лежати і мріяти про Олега. Дівчина переодяглася у свій одяг, хоч і не хотіла прощатися з його сорочкою. Дуже ж вона зріднилася з нею. Добре, що водій здогадався захопити її одяг із лісового будиночка.

Відчинила двері й озираючись, тихенько йшла коридором. Вона вдивлялася в кожну картину, що висіла на стіні. У кожну вазу на столі, і кожну дрібницю, яка знаходилася в цьому будинку.