Олександр. Її монстр - Влада Калина

Анжеліка відкинула ковдру та сіла на ліжко. Подивилась у бік вікна, за яким хвилину тому вив Руслан. Встала і підійшла до вікна. Надворі був невеликий дощ.

 - Ще тільки дощу не вистачало. Скоріше б ранок. Мене ж з роботи звільнять. Який жах, - дивилася крізь вікно в далечінь. У темряву. Як страшно там у лісі, вночі. Замерзла в ноги і залізла назад під ковдру.

- Все йде коту під хвіст...

Вогонь у каміні майже догорів. Хоч зараз і літо надворі, але Олег розпалив камін у кімнаті, де спала дівчина. Хоча б для того, щоб вона могла висушити одяг та волосся. Руслан перестав вити і почав гавкати.  

- Якого біса?! Цей пес взагалі спить ночами?!

Добре, що кімната Анжеліки була на другому поверсі. Інакше дівчина б цілу ніч боялася, що хтось залізе їй у вікно.

А Олег, до речі, теж запросто міг туди залізти.  

- Олег! Олег! Олег! Господи скрізь цей Олег! Досить про нього думати.

Не встигла вона заплющити очі, як почула чийсь голос. Він лунав десь там удалині, і був приглушеним. Не надто вже щось можна почути, якщо дощ тарабанить у вікно. Анжеліка підняла голову і почала прислухатися. В її очах з'явився страх. Зіниці розширилися, а серце почало битися з шаленою швидкістю.

 - Хто це там? - прошепотіла дівчина. - Господи, невже Бєлов, власною персоною? Вона одягла шльопанці на ноги і підійшла до дверей. - Якщо це він, то потрібно бігти.

 Відчинила двері і висунула голову. У коридорі було тихо та світло. Олег казав, що не буде вимикати світло, на той випадок, раптом їй що-небудь знадобиться. Щоб не боялася ходити по будинку.

Анжеліка потихеньку підійшла до сходів, які спускалися на перший поверх. Дівчина перегнулась через перила, і подивилася, чи там немає нікого. Але внизу було тихо. Якось швидко з сильним биттям серця вона втекла по ній вниз. Водія ніде не було. Може, вийшов господаря зустрічати? А їй тут точно більше робити нічого. Але куди йти, якщо на вулиці дощ та ніч? Та куди завгодно, аби не до монстра.

Дівчина відчинила двері на вулицю. Знову хтось говорив:

 - Руслан, досить вже гавкати! - почула голос Олега, - Це був мабуть просто заєць і він уже втік.

"Господи, як добре. Жодного Бєлова немає. Це Олег вийшов подивитися, що там діється на дворі і чому пес не заспокоюється. Яке полегшення. Так і не довго посивіти. "

Надто близько дівчина приймала все до серця. Втомлена і сонна, хотіла ще кудись тікати. Можливо зробить це завтра. Сьогодні не було жодних сил.

У двері зайшов Олег. Він побачив Анжеліку, що стояла поруч.

  - Ти чого тут?

 З вулиці повіяло холодним повітрям, і краплинки дощу впали їй на ноги, поки чоловік закривав двері. Він стояв увесь мокрий. Такий класний та спокусливий. Мокра футболка прилипла до торса, тож можна було розглянути кожен м'яз, кожен кубик преса. З волосся стікали краплі дощу, прямо на обличчя, і вниз по шиї. Одна крапелька впала йому на губи і він її злизав. Його губи притягували наче магнітом. Чоловік стояв так близько, що груди Анжеліки майже торкалися його мокрої футболки.

Дівчина не змогла більше боротися з собою і перша поцілувала його. Олег наче цього й чекав. Він почав відповідати на поцілунок. Спочатку ніжно і ласкаво, а потім притис її до стіни, і почав цілувати сильно і жадібно. Анжеліка запустила свої пальці в його волосся і тихенько стогнала. Чоловік рукою торкнувся її стегон і щось пробурмотів. Але це блаженство тривало недовго, оскільки він чомусь зупинився.

 - Ні! - Олег відійшов від дівчини. Він дивився на неї своїми карими очима, і важко дихав. - Не можна.

 - Чому? - Вона була збентежена. Чому він зупинився? Що трапилося? Йому не сподобалося, чи Анжеліка зробила щось не так? Чому не можна?

 - Іди спати, - сухо промовив чоловік.

 - Але...

 - Іди! - крикнув він.

 Анжеліка побігла геть, щоб він не бачив сліз на її обличчі. Вона пальцями торкнулася своїх губ, які набрякли від його наполегливих поцілунків.

- Оце осоромилася. Навіщо було кидатися йому на шию? Я ж навіть не запитала чи є у нього дівчина. Може є. - І так ясно, що він її не хотів, навіть не дивиться в її бік. Ні, він таки боявся цього монстра. Цього гада - свого господаря! - Олег думає, що я власність Бєлова, і тому так поводиться. Чому його всі бояться? І я не виключення. А може взяти себе в руки і зустрітися з цим монстром? Зустрітися і плюнути мези очі!