Олександр. Її монстр - Влада Калина

Прокинутися з першими променями сонця не вдалося, оскільки на вулиці був сильний дощ. І сонця не було, тільки чорні хмари.

Анжеліка розплющила очі і подивилася на годинник, що стояа зверху на каміні. Він був великий і круглий, з якимись золотими птахами з обох боків.

Похмілля прийшло вчасно. Голова гуділа ще сильніше, ніж учора, а в роті пересохло. Ще ніколи не хотілося так пити.

 - Десята година?! - здивовано сказала вона. - Так пізно я ще жодного разу не прокидалася. 

 Дівчина переодяглася у свій одяг, що висох за ніч, а сорочку Олега поклала акуратно на ліжко. Вийшла на коридор, прямуючи на кухню. Вона думала, що непогано зробити чоловікові сніданок, але почула, що він уже на кухні. Щось там впало, схоже на звук падаючої вилки, і Олег вилаявся.

 - Любиш готувати? - Вона знову налякала його, як учора ввечері. Тихо стоячи біля дверей і спостерігаючи за його спиною.

 - Любиш лякати людей? - Чоловік усміхнувся, дістаючи маленький чайник. - Мені нема кому готувати, то я роблю це не часто. Каву будеш? - наливав.

 " Навіщо питати, коли вже налив?"

 У нього був ще той видок. Таке враження, що ніч не спав. Ще й постійно сонно тер очі. З'явилася невелика щетина на обличчі. Олег напевно вже декілька днів перебував в цьому лісі, і за цей час не голився.

 - Не відмовлюся, - Анжеліка не знала як поводитися після вчорашнього. - Чому немає кому? Ти не одружений?

 - Ні, - похитав головою.

 - А кохана дівчина? - Вона змусила себе таки зазирнути в його очі і задати це запитання, яке мучило її цілісіньку ніч.

"Хто-небудь, відріжте їй язик. Навіщо ж таке запитувати?"

 - Кохана є. - Загадково посміхнувся.

 - Он воно що.

 Ось чому Олег вчора прогнав її, у нього виявляєтьсяє кохана дівчина. Тому він навіть не дивиться на Анжеліку.

 - Готуй їй, - відпила з чашки.

 - А я цим і займаюся.

 Анжеліка не дуже зрозуміла, що він мав на увазі. Те що готує своїй коханій завжди, коли зустрічається з нею? Чи це Анжеліка його кохана, і він тим і займається, що готує їй сніданок? Та ні, не може такого бути, щоб вона була його коханою. Це все фантазії та мрії, які змушували так думати. Хоча їй уже відомо, що кохання з першого погляду існує, але Олег навряд чи зміг би її покохати. Її бідну, не заможну дурепу, яка навіть не змогла відрізнити собаку від вовка.

 "Я ж не в казці. Не може моя любов бути взаємною. Алла на моєму місці вже б намагалася відбити його у коханої. Чому я так не можу?"

У двері постукали.

  - Хто це? - Дівчина підскочила і завмерла на місці. - Це Бєлов? - З переляканими очима дивилася на нього.

 - Ні. Я ж тобі сказала, що він в Італії.

 - Але міг повернутись.

 - Ні. Він завжди перед тим, як приїхати, попереджає заздалегідь. Телефонує за добу до приїзду.

 - Може він і телефонував у тебе ж немає телефону!

 - Бєлов не буде стукати в двері свого власного дому. Він як не є господар. Я зараз з'ясую хто там, - Олег підвівся і попрямував до дверей.

- Що тут з'ясовувати. Потрібно тікати і крапка. - Навіть пити перехотілося з переляку.

Чужий автомобіль стояв біля входу. Цієї машини Олег не знав. Можливо хтось заблукав? Так часто тут траплялося.

Олег пройшов далі і побачив незнайомця. Що був весь мокрий від дощу. Той, правда, був налаштований доброзичливо, весь час усміхався.

- Доброго дня!

- Доброго.

- Ти випадково не бачив тут дівчину? Дуже вродливу, в довгій спідниці, - почав питати незнайомець. - Можливо пробігала повз?

Цікаво, що йому потрібно від Анжеліки? Невже це вона втекла від нього?

 - Бачив… - Олег вирішив не обманювати…

Щось довго Олега не було. Дівчина вже почала хвилюватись. І кава в горло не лізла. Та яка там до біса кава, якщо на вулиці міг бути Бєлов.

Вона провела поглядом приміщення і помітила відчинене вікно. Це добре. На той випадок, коли доведеться тікати.

Підійшла до вхідних дверей, щоб послухати, що там кінець кінцем відбувається. Цікавість взяла гору. А як може бути інакше, якщо вирішується її доля.

  - Не потрібно її більше зв'язувати та знущатися. І взагалі, щоб я тебе біля дівки більше не бачив. - Вона почула голос Олега. - Прийде час і я сам її відвезу, - продовжив він.

 - Що?! - Анжеліка крикнула відчинивши двері. - Прийде час?!!! Ти ж мені обіцяв! - Вона побачила Толіка, що стояв поруч. Все-таки дістався сюди, гад. І знайшов він її тут.

 - Анжеліко, ти не так зрозуміла! - Олег був незадоволений тим, що дівчина підслухала їхню розмову. 

Що тепер робити, як їй пояснити?

Вона розвернулася і швидко побігла на кухню.

Олег крикнув Толіку, щоб той їхав, а сам кинувся за нею. Поки він прийшов на кухню, то Анжеліки вже не було, вона вистрибнула через вікно.

 - Руслан, слід!... За нею! - свиснув він псові. А сам не наважився вистрибувати через вікно, побіг до дверей у пошуках куртки.    

***

- Який холод! Господи, який холод.

 Анжеліка не думала, що влітку може йти холодний дощ. Вона сиділа під деревом, обвивши руки навколо грудей. Її всю трясло, а губи аж посиніли. Як на зло, почалася божевільна злива. На дівчині не залишалося нічого сухого з одягу. Дощ промочив усе наскрізь. Анжеліка так плакала, що їй здавалося ніби то вона своїми сльозами намочила весь одяг, а не дощ.

 - Гарний хлопчик! - почула вона знайомий голос. - Ти її знайшов. - Говорив він Руслану.

 - Олег?! - Анжеліка зраділа, але виду не подала.

  - Ти, що вже зовсім здуріла? Втекла кудись! - Чоловік наближався.

 - Не підходь, я не хочу тебе бачити, - Анжеліка підвелася з місця. Вона дивилася на свого коханого, і не вірила, що він міг її зрадити. Міг кинути у лапи цьому монстру. То чим же він кращий за Андрія?

 - Я тебе прошу, давай без дурниць! - водій став так близько, як міг. - Ти вся промокла, ще захворієш, - у його голосі чулася турбота. Та невже він хвилювався за неї? Або тільки прикидався, щоб знову запудрити мізки, і віддати монстру.