Олександр. Її монстр - Влада Калина

 - Я такий самий, як і всі чоловіки.

 - Сподіваюся не такий, - тихо ледь чутно промовила вона, думаючи про монстра.

 - Це ти на свого монстра натякаєш? - почав розбирати руками рибу.

 - Він не мій. І я взагалі не хочу про нього говорити, - Анжеліка взяла келих з вином. - Надіюсь, що він забуде мене в Італії. І в мене буде все добре.

 - Чудовий тост! - Олег подумав, що інакше і бути не може, адже вона навіть не здогадується, яка людина її монстр. А чи забуде її? Ох мабуть ні!

 - А Бєлов дозволяє пити його вино?

 - Це моє, я привіз з собою. - Він випив до дна. - А ти робиш успіхи.

- Це ж які?!

- Потроху називаєш його інакше.

- Не монстром? - Запитала вона.

- Так. Ти сказала: "Бєлов."

 - Мені здається, що ця думка може була трохи помилковою. Але я все одно вважаю його поганим.

 - Час покаже. Ти їж, а я принесу тобі таки свою сорочку. Ти ж не спатимеш у мокрому рушнику, - Олег встав, щоб вийти.

  - Я можу спати і без нього, - Анжеліка вже пошкодувала, що випила, адже вона п'яна несла чорт знає що.

 - Ну, тоді тобі доведеться замкнути двері, на всі замки які там є, - він стояв зовсім близько. Дивився на неї знизу вгору і назад. Розглядав наче ляльку в магазині.

 - Від кого я маю замикатися?

 - Від мене.

Чоловік завмер на місці, тільки його очі жадібно розглядали її, небезпечно виблискуючи малесенькіми вогниками. Цей його погляд неначе кричав: "Я небезпечний тип! Тільки доторкнись до мене і все, живою тобі звідси не вибратися." Тож мабуть і дійсно не варто жартувати на такі теми, тим паче, що скільки там того рушника, все, що залишалося так це потягнути раз за нього.

Олег зненацька став за спиною Анжеліки. Вона чула його дихання, воно було важким і трохи прискореним. Кінчики його пальців навіщось торкнулися її оголеного плеча, а потім ковзнули вниз по руці. Неначе то не пальці були, а мурашки пробіглися.

- В тебе красива, ніжна шкіра, - шепіт Олега сколихнув кілька пасм її мокрого волосся. Анжеліка теж завмерла на одному місці, боячись навіть вдихнути. Його грудна клітка, впиралася в її лопатки від чого і дихати було страшно. Іншою рукою злегка відсунув волосся на її потилиці. Вологі чоловічі губи залишили ледь відчутний поцілунок на шиї позаду. 

- Більше не жартуй так з незнайомими чоловіками, особливо якщо ще незаймана, - прошепотів Олег на вухо. - Я зрозумів, а інші таких жартиків не оцінять.

- Звідки ти знаєш, що я незайм…

- Чшшш, - обійшов, взяв за підборіддя і заглянув прямо в очі, - Це написано в твоїх очах. - Легка, красива посмішка з'явилися на його обличчі. - Не віриться, що в мене є можливість торкнутися тебе. - Гарячі пальці чоловіка торкнулися її зап'ястя, перевернули догори долоню і ніжні губи зупинилися на ній. Анжеліка проковтнула слину з жахом чекаючи, що буде далі. 

Дожартувалася! Ідіотка!!! 

- Якщо не хочеш продовження - не провокуй. - Олег відійшов. Слава Богу він відійшов, але здавалося, що й тепло зникло яке йшло від нього. Знову стало холодно і ніяково!

Анжеліка засвоїла його урок - ніяких подібних жартів з чужими чоловіками.

Щоб якось відволіктися вона змушена була змінити тему. 

- Щось я передумала жартувати… Краще я тобі фокус покажу. - Вона перевела тему, адже не могла винести ціх тортур. Ціх до біса спокусливих тортур - його теплого дихання, яке змушувало ноги тремтіти, а серце вистрибувати. Хотілося обійняти його за шию і поцілувати. Хоч і лячно було, не без цього. Але Олег дав чітко зрозуміти, що він не із тих чоловіків, які ґвалтують жінок. Аж полегшало.

- Я вже досить надивився твоїх фокусів, - Олег попрямував до дверей.

 - Ти щось сховаєш, а я знайду, - дівчина була вже зовсім п'яна. Вона випила на голодний шлунок, і її дуже зморило.

 - Щось мені не по собі, від твоїх фокусів так само, як і від жартів. Та й навряд-чи ти тут щось знайдеш, ти не місцева.

 - Так, ти не бійся. Я обіцяю, кухню не розвалюватиму, - обернулася до нього, через плече, сидячи за столом.

Олег нічого не сказав, тільки похитав головою. Вийшов.

"Теж мені фокусниця. Я не проти подивитися, які фокуси вона показує у ліжку. Про що я думаю! Дурень. Вона ж не опитна."

Анжеліка йому явно подобалася, навіть п'яна. Сподобалася з першої секунди, коли він її побачив.

Сам винен, навіщо було наливати? І тепер, напевно, доведеться ще й нести її на другий поверх спати, після вечері.

Але чоловік сподівався, що Анжеліка все-таки зможе дійти туди сама. Адже тримати її на руках, у своїх обіймах, це буде тортурою ще тією.

 - Нехай покаже фокус, як можна з'явиться у своїй спальні на другому поверсі, за секунду, - посміхнувся. Зайшов до своєї кімнати у пошуках сорочки.

***

Це чортове виття Руслана вже дістало. Як можна спати у такому шумі? Він точно не вовк? Бо щось аніскілечки не схожий на пса. Та хіба заснеш, якщо весь день на нервах, та ще й напідпитку. Голова йшла кругом, і боліла. Анжеліка пів ночі пролежала в ліжку, а заснути не змогла. Вона не вміла спати не вдома, та й не хотіла. Дивні думки лізли в голову з приводу всього. А особливо вона думала про Олега. Ну і як тут не подумати, якщо на ній була його сорочка, яка пахла ним. Вона звичайно була випрана, але все одно дівчина знала, що вона пахне ним. 

Вона замкнула двері на замок, як натякав водій, і посміхалася, думаючи: " А що було б якби він зараз сюди зайшов?"

 А що було б? Нічого звичайно, адже він навряд чи зацікавиться такою дівчиною, як вона. Ненормальна з бурхливою фантазією про монстрів. І те, що він говорив на кухні про замки, так, може, просто лякав. Вирішив перевірити чи не з полохливих його нова знайома. 

Так, перевірив! 

Виявилося, що з полохливих не те слово, коли все ж таки замкнулася. 

"От ідіотка наївна! Мрію про те, що Олег увірветься до кімнати. А може я хочу на нього нарватися. На нього і його теплі руки."