Олександр. Її монстр - Влада Калина

Мисливський будиночок виявився не такий уже й поганий, як собі уявляла Анжеліка. Це не будиночок, а якийсь особняк. Весь з дерев'яних балок, але дуже гарний. Та ще й двоповерховий. Він точно не Олега.

Руслан виляв хвостом і просив у господаря їсти. Олег пішов у будинок і виніс йому щось у мисці. Собака жадібно почав ковтати.

Так, вже й Анжеліці не погано було б поїсти. Незабаром вечір, а дівчина їла тільки вранці, а ще лісом бігала. Наганяла собі апетит. Вона доторкнулася рукою до живота, почувши урчання голоду.

 - Не стій там. Проходь у будинок, - Олег відчинив їй двері і посміхнувся. Ця усмішка могла звести з розуму навіть таку затвірницю як Анжеліка. Їй хотілося не лише зайти до будинку, а й піти з незнайомцем на край світу.

- Тут дуже красиво, - Анжеліка несміло стояла на порозі. Вона розглядала все, що є всередині, з подивом, відкривши рота. - Чий він?

 - Скоро явно буде твій… я так гадаю, - чоловік відчинив двері до наступної кімнати. Якось дивно він розмовляв. Якимись загадками.

 - Мій?! - Вона застигла на місці. У голові пролетіла думка: "Що він має на увазі?"

 - Це будиночок Бєлова. Твого монстра.

 - Ти напевно пожартував? Якщо так, то несмішно, - вона не наважилася йти далі. 

"Може краще втекти зараз, доки не пізно."

 - Я не жартую, - Олег стояв і поглядом пропонував їй заходити. Кивав.

- Ні, в мене немає бажання тут проводити екскурсії. Цей дім не буде моїм. Ні за що на світі. Ти ж знаєш, як я ставлюся до Бєлова. І ти обіцяв мені допомогти вибратися.

 - Я й не відмовляюся від своєї обіцянки. Але скажу тобі одну річ, Бєлов з тих людей, які беруть все, що хочуть, і я не сумніваюся, що він знайде тебе у подруги ... Заходь на кухню, не стій як паралізована.

"Знайде мене? Що ж робити? Тільки померти!"

 - Я не піду. А якщо він мене тут побачить? - страх у її очах передавався і водієві. Він бачив і відчував, яка дівчина напружена та налякана.

 - Його немає. Бєлов полетів на тиждень у справах за кордон. В Італію по-моєму. Як ти думаєш, чи був би я тут, якби він був удома?... Я скористався його відсутністю, і вирішив трохи відпочити.

Анжеліка майже заспокоїлася. Схоже, що він каже правду. А навіщо йому обманювати? Але проблема з тим, де їй сховатися, залишалася невирішеною.

Значить до подруги не можна. Її там знайдуть.

 - Іди в ту кімнату. - Показав пальце ще на одні зачинену двері. - Там ванна. Змий із себе цей бруд. І приходь на кухню, я щось приготую на вечерю, - показав відерце з рибою. - Пізніше я покажу тобі твою кімнату. Їх тут багато, ми що-небудь виберемо.

Не чоловік, а мрія - красивий, добрий, ще готувати вміє…

 Анжеліка зайшла у ванну і насамперед подивилася у дзеркало.

Який жах, що діється на голові? Якісь водорості, мох, волосся заплутане. А обличчя? Воно й не дивно, що Олег не звертав на неї уваги. Такою брудною дівчина ще ніколи не була, навіть у дитинстві, коли гралася у пісочниці.

Анжеліка скинула з себе мокрий одяг і кинула на підлогу. Коли вимиється, то випире. Потрібно щоб до ранку, обов'язково висохло, а то не буде в чому бігти, якщо доведеться.

Знову бігти? Одна біганина, чесне слово! 

Коли купання були закінчені, дівчина обернулася рушником, оскільки жіночого одягу ніде не було. Вдягнула чиїсь капці, що лежали біля дверей. Їй Олег приніс. Можливо і свої віддав. Вона відчинила двері і відчула запах риби. У животі знову заграв марш.

Чоловік щось ще порався на кухні, стоячи повернутий спиною до неї. Дівчина зауважила, що він дуже гарно накрив на стіл, і головне це виглядало апетитно. Він явно любив поїсти, бо на столі лежав, мабуть, весь вміст холодильника. Ну так, ще й риба. Куди ж без неї. 

Анжеліка стояла у дверях, роздивляючись його сильну спину. На цей раз, чоловік був одягнений. Він одягнув блакитну футболку, яка все одно не приховувала цю гору м'язів.

 - Ми чекаємо на гостей? - наважилася заговорити першою, бо він її не бачив.

 - Ні! - підскочив Олег. Він стояв з ножем у руці і пильно дивився на Анжеліку. Ці темно карі очі, здавалося, знають найпотаємніші її таємниці. Дівчині навіть стало ніяково. А як же тут не за нервуєш, якщо ти одна в будинку, десь у лісі, з незнайомим чоловіком. Та ще й майже гола. Одягнена в один рушник і мокре волосся, яке спадало спереду на груди.

 - Я не знав, що ти їси, тому…

 - Тому пограбував магазин, - вона засміялася, підійшла ближче до столу. - Однієї риби, вистачило б.

 - Я хотів догодити, - чоловік поклав ніж і підсунув їй ближче порожню тарілку. Кілька секунд він мовчав. - Ти що вирішила спокусити мене? - Він явно натякав на її зовнішній вигляд.

 - Уяви собі ... краще вже ти ніж монстр, - дівчина почервоніла. " Я це сказала в голос?" - Не бери в голову. Просто я свій одяг випрала, а іншого в мене немає, - сіла за стіл. Анжеліка намагалася поводитися природно, ніби все гаразд, а саму всередині всю "перевертало".

" Він вважає, що я хочу його спокусити?! Мені здається, це неможливо. Я не вмію. Я ж не Ала."

 - Так, у цьому будинку немає жіночого одягу. Але я тобі можу принести свою сорочку, я взяв деякі речі на пару днів, - водій поставив перед нею якийсь салат і склянку із соком.

 - А чим тобі не подобається мій рушник? - Вона стала на повний зріст і провела рукою по вигинах своєї талії.

"Господи, що я роблю? Невже і справді намагаюся його спокусити?!"

 - Ти майже гола, - Він напружився.

 - Ні, я майже одягнена, - Анжеліка придумала якусь нісенітницю у своє виправдання.

  - Цей рушник одягом не вважається. Вино будеш? - Чоловік почав відкривати пляшку червоного вина.

 - Чому ж? Цей рушник приховує багато чого, або ж велику частину цього багато чого, - дівчина нервово гладила своє світле, довге мокре волосся.

 - Він не приховує, а залишає місце для фантазій, - налив їй вина.

 - О-о-о. А ти ще й фантазувати зібрався на рахунок мене?