Олександр. Її монстр - Влада Калина

- Що саме сталося?

- Я кохаю дівчину, до якої не можу торкатися.

- Чому не можеш? - його слова про дівчину злили Анжеліку, вона явно почала ревнувати. - Вона не хоче, чи що?

- Ні. Це буде неправильно.

- Що неправильно? Я нічого не розумію з того що ти говориш.

- Я поганий. Я… Чорт... Я такий ідіот… А може ну його все до біса… - Він різко присунув Анжеліку до себе, так пристрасно і сильно почав її цілувати, що робив боляче. Але дівчина не відштовхувала його, навпаки, пригорнулася ще ближче і стогнала.

Чоловік поклав її на підлогу і продовжував цілувати. Він торкався своїми теплими ніжними губами до її шиї, потім плеча. Однією рукою, спритно розстебнув ґудзик на її сорочці, оголив груди. Те, що він бачив, зводило його з розуму. Олег ніби втрачав розум, сором і совість. Почав жадібно цілувати кожен сосок. Анжеліка вчепилася пальцями в його волосся і щось шепотіла. Може слова про кохання? Водій не прислухався до їхнього змісту. Він був п'яний. Ні, не спиртним, а Анжелікою.

Його рука лягла дівчині на стегно і прокинулася вище.

Анжеліка так хотіла цього чоловіка, що їй було начхати, що він п'яний, і що вони лежать на підлозі. Нині нічого не існувало, крім них.

Увімкнулося світло.

Олег ніби прийшов до тями, від спалаху лампочки. Він розгублено дивився на напівроздягнену дівчину, що лежала під ним. Вона важко дихала, і все ще обіймала його за спину.

 - Що я роблю, - Чоловік різко відсторонився, і встав.

Анжеліка, не розуміючи, чому він зупинився, теж підвелася, почала застібати ґудзики. Вона від сорому навіть не дивилася йому у вічі. Не могла.

- Іди спати, - сказав і відвернувся. Чому? Може не хотів дивитися на цю спокусу. Щоб не накинутися знову.

  - Але...

  - Іди! - крикнув і пішов.

Анжеліка побігла сходами. Історія знову повторилася. Олег точно до неї щось відчував але боявся. Боявся доводити справу до кінця.

 Це Бєлов їх тут усіх за лякав.

 Монстр!!!

***

 - Таляне, ти не знаєш, ще довго їхати? - Андрій сидів на передньому сидінні автомобіля. Хлопець вирішив більше не чекати, а приїхати до Бєлова та у всьому розібратися.

 - Не знаю. Навігатор не працює в цій глушині, - Толік дивився на дорогу, яка була в лісі.

 - От ти мені скажи, якого біса було забиратися жити в ліс, маючи стільки грошей? - Андрій показав рукою у вікно на ліс.

 - Не знаю. Він точно з головою не товаришує. Цей ліс мене вже дістав. Ненавиджу!

 - Зате товаришує із грошима, а це якраз те, що нам і потрібно.

 ***

Анжеліка прокинулася пізно, майже на обід. Дівчина цілу ніч крутилася, не спала. Думала і думала.

Вона вирішила дочекатися, коли приїде або прилетить монстр, і подивитися на нього. Попросити, щоб відпустив, чи, вмовити його якось не давати свої гроші її братові, і повернути її назад.

Дівчина почула внизу, жіночий голос, коли виходила з кімнати. Це говорила Ніна Іванівна, та ще хтось.

Теорія, що цей будинок не бачив жінок, була помилковою.

 - Хто там прийшов? - Анжеліка спустилася на перший поверх, і пішла на крики голосів.

 - Я тебе запитую, де Олександр? - Кричала незнайомка на бідну жінку.

  - Я ж вам сказала, що вдома нікого немає. Він поїхав.

  - Ти ... стара брехуха.

  - Як вам не соромно її обзивати, - не стерпіла Анжеліка, зайшла до них. - Ніна Іванівна вам у матері годиться, - захищала жінку дівчина. - А ви так її обзиваєте.

  - Ти ще хто така?!

  Біля Ніни Іванівної стояла висока, вродлива жінка з довгими ногами. У неї було темне волосся по плечі, і сірі очі. Незнайомка дивилася на Анжеліку з подивом і ненавистю. Наче дівчина її ворог. Хоча вони жодного разу не бачилися. Або, можливо, ця жінка на всіх дівчат так дивиться. Адже вони є потенційними її суперницями.

Довгонога красуня, підійшла ближче і почала розглядати Анжеліку.

Дівчині стало не по собі. Вона відчула себе за вітриною у магазині.

  - Ти його нова пасія? - Раптом запитала брюнетка.

  - Чия? - Анжеліка все ще не розуміла, чому незнайомка влаштувала тут скандал, і запитує не зрозумій що.

  - Чия?! Ти що дурепу з мене робиш? Я тебе питаю, ти коханка Бєлова?

  - Ні! - категорично зреклася дівчина від такого питання. - Ще чого!

 Коханка? Вона, що вже зовсім?

" Я краще помру, але не буду ніким для цього монстра."

 - Ну, давай обманюй мене й далі, - засміялася незнайомка. - Якщо ні, то що ти робиш у його будинку?

 - Довго розповідати, - Анжеліка не хотіла посвячувати цю красуню у свої пригоди.

  - А я нікуди не поспішаю! - Присіла на стілець.

 - Послухайте, дорогенька, мене сюди привіз водій, його й питайте, - Анжеліка повернулася, щоб вийти.

 - Петрович? Цей пенсіонер?!

 - Який Петрович?! - перепитала дівчина.

  - Водій! Чи ти маєш на увазі когось іншого? - Незнайомка розвела руками.

  - Що за нісенітниця… Мене привіз сюди інший водій. Олег!

- Олег?! Так він тобі наплів, що водій? Ха! Олег начальник охорони, взагалі-то. - Глянула на Іванівну, щоб та пояснила. Жінка вперто мовчала. - Ти що крутиш шашні з охоронцем Бєлова?! А його дружина знає?!

- Хто?! - Анжеліці стало трохи зле від почутого. - Олег одружений?!

- Прикинь. Ще й має двоє діточок. А він, що не розповідав? Боже, яка халепа. - Незнайомка так говорила ніби насміхалася в обличчя. 

- Ні не говорив, - Анжеліка тихо мовила. Вона ніби крізь землю провалилася. Такий сором. Таке розчарування. Тепер ясно чому Олег не доводив справу з сексом до кінця. - А знаєте що, я краще піду. У мене немає бажання продовжувати цю розмову, - Анжеліка не хотіла більше залишатися з цією ненормальною. Дівчині хотілося втекти як подалі і плакати, плакати. Проклинати свою долю і себе дурепу, яка закохується в одружених чоловіків.

 Вона йшла не обертаючись, а брюнетка бігла за нею. Жінка наздогнала і схопила Анжеліку за руку, потягла до себе.

 - Ні, ти нікуди не втечеш. Все мені розкажеш. Думаєш я повірила? Ти явно прикриваєшся Олегом, а сама спиш з моїм Олександром!