Олександр. Її монстр - Влада Калина

Минув тиждень

Кажуть, що великі гроші змінюють людей у ​​поганий бік. Але чи можуть вони змінити людину, якщо вона і так погана?

Андрій після того, як отримав винагороду за сестру, поїхав із міста. Хлопець віддав свої борги і вирішив, що таке життя не для нього. Він вважав, що заслуговує жити набагато шикарніше. По-людськи. Андрій завжди мріяв про море, ось він і поїхав туди жити, і витрачати свої мільйони.

Анжеліка залишилася сама, в спорожнілому батьківському будинку. Брат кинув її і навіть не попрощався.

Дівчині було прикро, адже незважаючи ні на що, вона його любила. Так, він звичайно гад ще той, але без нього, в будинку якось порожньо, і тихо. З ним немає життя, і без нього його теж не було.

 ***  

Темно-сині, майже чорні хмари, не віщували нічого доброго. Вдалині вже було чути звуки грому, що наближався. 

Здається, буде гроза.

Сильний вітер дедалі дужче рвався відкрити вікно до спальні. Анжеліка сиділа на ліжку і дивилася через вікно надвір, як гілки дерев гнулися, мало не ламаючись. Одна з них постукала у вікно, і дівчина здригнулася. Вона боялася такої погоди, особливо коли була в будинку одна, а за вікном майже стемніло. Анжеліка натягнула на себе ковдру вище, так, що тільки очі виблискували, від пробліску блискавки, що з'являлася на горизонті. Вона точно сьогодні не засне. 

Може сон не йде через бурю, що розігралася за вікном, а може через завтрашній бал-маскарад?

Дівчина дуже переживала з цього приводу, адже зовсім не хотіла йти туди, це подруга її вмовила. Як завжди.

Вона почала прокручувати в голові їх з Аллою розмову, про цей маскарад:

 - Зарудна, досить сумувати за своїм братом козлом, - Алла підійшла ближче, намагаючись самостійно застебнути блискавку на спині своєї зеленої, приталеної сукні. Іншого вбрання у цієї дівчини напевно і не спостерігалося в гардеробі.

- Давай допоможу, - вона застебнула її.

Знову ходити додому ночами з роботи, Анжеліці особливо не хотілося. Після того випадку з придурками, які чогось від неї хотіли, дівчина почала боятися ще більше. Вічно оберталася на кожен шурхіт, і бігла додому, так що навіть собаки за нею б не вгналися, якби хотіли. Вона розуміла, що коли щось, то її вже ніхто не врятує. Не може ж таємничий незнайомець завжди їй допомагати.

- Анжеліка я знайшла нам підробіток на вихідні, - загадково посміхнулася Алла, а їй стало не по собі. Знала вона цю підступну усмішку, яка натякала на щось жахливе.  

Ця дівчина не любила, і не хотіла працювати, так що під словом "підробіток " ховалося щось зовсім інше. 

І це Анжеліку лякало.

- Не зрозуміла? - запитала, а сама чекала відповіді з жахом.

Що тільки не передумала, варіанти чесно скажу були не дуже, і зовсім не дуже. Адже нічого хорошого від Алли не дочекаєшся. Її маніакальна пристрасть до мільйонерів її колись занапастить. Ця пристрасть відбирала у дівчини останні мізки та адекватні думки. У пошуках і погонях за багатими Алла що тільки не вигадувала, ще й подругу втягувала.

- Я знайшла оголошення на стовпі, що на вихідних у місті буде бал-маскарад на честь Дня народження якогось там багатія.

- О ні! Знову чийсь День народження?! Це вже занадто. Ти хвора! Це манія якась. Перебор!

- Там пишуть, що потрібні офіціанти зі стажем роботи. І якщо хотіти хорошого життя - це хвороба, то так, я хвора. Тому, що я хочу безбідно жити до кінця своїх днів.

- Ти що образилася? 

- Ні.

- Ні?! Добре. І? Що ти хочеш від мене?

- Щоб ти пішла зі мною.

- Підробляти офіціанткою?!

Вона напевно жартує?

Алла з огидою працювала в їх кав'ярні. Завжди казала, що надовго в ній не затримається, що ця брудна, принизлива робота не для неї. 

А тут раптом знайшла роботу офіціанткою?! З чого б це?! У чому каверза?!

- Тобі, що твоєї роботи мало? Мене цей грязний посуд дістав. Не хочу.

- Нічого ти Зарудна не розумієш, - Алла переодяглася і дістала з сумочки якісь два папірці. Простягнута одного Анжеліці.

- Що це? Квитки в цирк? - вирішила пожартувати, а сама поняття не мала, що на них написано.

- Ах, Зарудна, тобі тільки в цирку чоловіка і шукати, - виразилась вона, так би мовити і все ще тримала в руці папірець. - В якійсь клітці з шимпанзе.

- Чоловіка?! Якого чоловіка?!

- Забудь… Це твоя перепустка, я нас записала. Стаж у нас є.

- От не думала ніколи, що в офіціанти набирають людей зі стажем. Мені здавалося, що цією роботою можуть займатися всі кому не ліньки. Якийсь підозрілий бал-маскарад. Я ще на маскарадах не прислужувала! В мене алергія на слово "День народження", - Невдоволено відповіла Зарудна. - Я нікуди не піду! - навіть не глянула на перепустку.

- Яка ж ти дурна Анжеліка, - Алла продовжувала підсовувати їй перепустку, з виразом обличчя яке називалося - "бери або вб'ю", щось у цьому роді.

- Алла, де ти тільки знаходиш ці проблеми?

- Проблеми?! Я, між іншим, допомагаю тобі вижити в цьому жорстокому і бідному світі, - вона взяла її руку і вклала в неї перепустку.

Анжеліка стояла і дивилася на цю дівчину, яка була нафарбована, як не зрозумій хтось, і розуміла, що вона їй не подруга ... Алла для неї більше ніж подруга, вона її сестра. Так, так, вона піклується про Анжеліку більше, ніж Андрій, який поїхав не залишивши жодної копійки з виграшних грошей. 

Брат називається. 

Хоча, він для неї вже давно став чужим, ще з того часу, коли програв в карти. 

Чи це сталося ще раніше, після смерті батьків?

- Я хочу щоб ми з тобою вирвалися з цих злиднів, з цієї чортової кав'ярні і я для цього зроблю все, що в моїх силах, - сказала подруга. І Анжеліка побачила в її очах щирість. Вона й справді хотіла їй добра і… багатого чоловіка.

- Тільки я не розумію, яким чином ти збираєшся шукати собі мільйонера на маскараді, та ще й офіціанткою? 

- Я зараз тобі все розповім. Ходімо на вулицю, - Алла кивнула у бік дверей.

Дівчата вийшли з кафе, яке так дістало за весь вечір. Ця біганина з підносами добивала остаточно, і гули ноги. У вухах все ще стояв галас із голосів відвідувачів.