Олександр. Її монстр - Влада Калина

Бал-маскарад.

Дівчата стояли біля кабінки жіночого туалету. Вони дві години розносили шампанське, і Алла вирішила, що цього вистачить, настав час знайомитись з якимось багачем. 

Вона все продумала, треба було лише дотримуватись плану.

Красива, срібляста, пишна сукня з рожевим відтінком і великим бантом позаду на попереку, дуже личила для Алли. Дівчина була точнісінько принцеса, вона ще заклала волосся на верх, і причепила невелику шпильку у вигляді золотої корони з червоним камінчиком. Алла поспіхом підфарбовувала очі біля дзеркала, боючись, щоб ніхто не увійшов.

- Іншого місця не вигадала, як переодягатися в туалеті? - обурювалася Анжеліка десь там у кутку, шарудячи своєю сукнею. Дівчина ще щось шепотіла собі під ніс.

- Жартуєш? Тут чистіше, ніж у моїй спальні. Мільйонери вони такі… чистоьохи… Ну, може і не всі.

- Ти здається їх погано знаєш. Ти забула маску, - Анжеліка стала за спиною, тримаючи в руці рожеву маску подруги, з одним великим закрученим срібним пером. Алла обернулася і побачила її - найкрасивішу дівчину на цьому балу, з обличчям Ангела. Свою улюблену подругу, у скромній, білій, довгій, весільній сукні, на якій пархали маленькі метелики, яких Анжеліка цілу ніч пришивала, щоб вбрання не здавалося надто старим і простим. Вона була з розпущеним волоссям і в білій масці, на якій теж був приклеєний один великий метелик з боку. Маска прикривала пів обличчя з вирізами на очах. Видно було тільки її пухкі губи, і великі злякані сіро-блакитні очі.

- Чорт забирай, ти Анжеліка сьогодні красивіша за мене. Але я також по-моєму нічого. 

- Ти красуня, - відповіла подруга.

- Запам'ятай, - сказала Алла, розмахуючи своєю маскою, яку взяла в руку. - Щоб не трапилося, не знімай маски з обличчя. Не за яких обставин, - Алла намагалася розмовляти тихіше, щоб ніхто не почув. - Не називай свого імені нікому.

- Я пам'ятаю.

- Якщо нас хтось впізнає, то не заплатять, як офіціанткам... наприкінці вечора, переодягнемося назад, і скажемо що працювали, розносили напої як годиться, - Алла підійшла до останньої четвертої кабінки, де вони сховали свої речі, і дістала з сумочки 

табличку, на якій великими, червоними літерами було написано РЕМОНТ. Це для того, щоб в кабінку ніхто не зазирнув і не побачив їх речей.

- Ну ти даєш ... де взяла? 

Вона думала, що Алла вже нічим не зможе її здивувати, але ця вигадниця знову зв'язалася з космосом і вловила свій сигнал.

- Так знайомий один намалював, - посміхнулася.

- І що б я без тебе робила.

- Померла б від нудьги ... на самоті.

- На що ти натякаєш?

Анжеліка подивилася на себе в дзеркало. У такому вигляді її точно ніхто не впізнає. Та й кому впізнавати, якщо її й так ніхто не знає, хіба що монстр - Бєлов, і чоловік, який взяв їх на вечір на роботу сюди.

Дівчата тихенько, непомітно, відчинили двері, і вийшли до галасливої ​​зали балу. 

Вони стояли, як вкопані і просто дивилися на всі боки. 

А вміють мільйонери розважатися. 

Влаштовують маскаради, немає більше на що витрачати гроші, чи що?

- Я праворуч, ти ліворуч, - сказала Алла, поправляючи маску на обличчі.

- Ти кидаєш мене? - Анжеліка злякалася, що сама пропадає, або наробить дурниць.

- Я йду шукати свого принца! - Подруга піднявши голову вище, вдивлялася в натовп людей.

Кого тільки на цьому маскараді не було.

Тут були й Ангели з крилами, і якісь страшні відьми, і добрі феї, і навіть блазень бігав залом і дзвонив своїми дзвіночками на голові. За вечір усі мізки продзвонив. У Алли голова розболілася, але вона йшла до своєї мети не дивлячись нічого. Навіть незважаючи на біль.

- Я здається бачила тут чоловіка одягненого в костюм принца, - засміялася Зарудна. - По-моєму, він тобі й потрібен. Пасуватиме під твій костюм принцеси.

- Точно. Принц... Вперед за щастям. 

Будуть проблеми, знайдеш мене, - повернулася і пішла.

- Вони обов'язково будуть. Не сумнівайся, - шепотіла собі по ніс Анжеліка. - Я себе знаю. Я невезуча. Не здивуюся, якщо ще якусь вазу розіб'ю.

Дівчина повільно йшла вперед. 

Вона ніколи не була на таких святах, особливо серед мільйонерів. Той День народження був квіточками порівняно з цим.

Як поводитися, і що говорити? 

Без поняття. 

Аби не наговорити дурниць.

Несміливими кроками Анжеліка йшла сама, не знаючи куди. Вона була рада, що на її обличчі маска, адже з нею дівчина почувала себе впевненішою. 

Якщо запросити когось на танець, він ніколи не дізнається, з ким танцював. З якою злидаркою. Це виходить, що чоловік обдуриться, вирішивши, що танцює зі знатною дамою.

 Анжеліко, що ти тут робиш?

 Де твоя викрутка, якою ти накручуєш собі мізки?

 Викрутки немає, значить сьогодні я буду без них... безмозгла Анжеліка, гірша за Аллу з мізками.

- Досить думати про всякі дурниці, - прошепотіла дівчина сама собі. - Потрібно з кимось познайомитися, бо… - різко замовкла.

Анжеліка стояла і не могла поворухнутися. Вона дивилася на чоловіка, що стояв за кілька кроків навпроти. Дивилася з подивом, з відкритим ротом, і витріщеними очима. Це був ВІН! 

Це був образ, який став їй справжнім жахом останнім часом. 

Це був монстр!

Якому ідіоту спало на думку одягнути костюм монстра?!

Він виглядав жахливо. 

Побачити таке у темряві, можна й померти від страху.

Анжеліка посміхнулася. 

Вона не боялася, адже з недавніх пір знала, що монстри не такі вже й погані. 

За цією маскою міг ховатися найкращий чоловік у світі, але ніхто про це не дізнається, якщо не перевірить. Дивно, коли Анжеліка розносила шампанське його не було. 

- Монстри мене переслідують.

"Часом мені здається, що ті монстри, які потрапляють на моєму шляху, зовсім і не монстри."

***

Танці та музика не вщухали. Танцювали всі кому не ліньки. Може хтось і не хотів, але чоловік у костюмі блазня бігав всюди, і змушував усіх танцювати та брати участь у конкурсах.