Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

Охоронці ввірвалися в кімнату, хапаючи Варіона за руки та замикаючи сталевими пальцями. Він не чинив опору. Лише дозволив це зробити, ніби грав у гру, правила якої ще не знав.

Натовп зібрався швидко. Посередник Супербії— в шоці. Густав стоїть неподалік, його темні очі уважно мене вивчали. І тоді— схвальний кивок. Він задоволений. Він вірить у те, що бачить.

Том кинувся до мене, його обличчя сповнене занепокоєння.

- Ти в порядку? Він нічого тобі не зробив?

Я зловила погляд Варіона. Він у руках охоронців, але не схожий на полоненого. Він виглядав… зацікавленим. Майже розваженим. Його очі сяяли, коли він хмикнув на слова Тома.

Я змусила себе відірватися від цього погляду.

- Не встиг, — холодно відповіла я і відвернулася.

Але я знаю: це ще не кінець. Він мене зрозуміє. І ми ще зустрінемося, та мені доведеться пояснити…

Густав стояв переді мною, його очі були холодними й сповненими аналізу. Він усе помічав, усе розумів. Я бачила в ньому правителя, який звик прораховувати кожен свій крок. Але зараз його задовольняло те, що він бачив.

- Ти вчинила правильно, — промовив він рівним голосом. — Варіон не та людина, з якою варто вести переговори.

Я кивнула. Чи було це правильно? Чи зробила я все так, як слід? Важко сказати.

Варіона потягли на площу при дворі, але Густав та Том не поспішали.

- Але він занадто швидко попався, — продовжив Густав, мружачи очі. — Це не схоже на нього. Варіон сильний маг, він міг би скористатися порталом і втекти.

Я стиснула руки в кулаки, але не дозволила сумніву проявитися на обличчі.

- Але тоді він би відкрито став зрадником імперії, — сказала я, намагаючись говорити твердо.

Густав нахилив голову, уважно вивчаючи мене.

- А чому він, власне, приходив?

Я затримала погляд на стіні перед собою. Чому? Хм, в мене є вельми «втішна» відповідь…

- Я не встигла зрозуміти.

Том стояв поруч, виглядаючи стривоженим. Він завжди переймався за мене, іноді більше, ніж варто було. Перегравав…

- Коли ти станеш імператрицею, він уже нічого не зможе хотіти, — сказав Том з переконаністю. — Ми запровадимо для Супербії жорсткіші правила.

Я промовчала.

Жорсткіші правила… Якою ціною? Весь цей шлях був схожий на тонку лінію між владою та руйнуванням. Але поки, що я мала залишатися тією, ким вони хочуть мене бачити.

Густав повільно провів пальцями по підборіддю.

- Смертну кару важко буде організувати для короля, — задумливо сказав він.

Я впевнено зустріла його погляд.

- Але можна залякати, — промовила я.

Том напружено подивився на мене.

- Хіба це не надто кардинальні дії?

Я знала, що він має рацію. Але зараз страх — це зброя, якою можна було скористатися.

Густав ледь посміхнувся, а в його очах з’явився той самий блиск, який означав, що він ухвалив рішення.

- Хороша ідея, — сказав він. — Її мають підтримати посередники.

Моя шкіра немов покрилася крижаним покривом. Я бачила, як пастка замикається. Кожен мій рух, кожне слово — все спліталося в мереживо чужих планів.

Але потім Густав примружився, дивлячись на мене ще уважніше, і сказав:

- В мене є ідея. Проголошення імператриці можна зробити разом із весіллям.

Том схвально кивнув, а у мене похололо всередині.

Весілля?

Я зберегла незворушний вираз обличчя, але всередині мене все закричало. Це було ще гірше, ніж я думала.

Мій план потрібно пришвидшувати. Інакше скоро я стану імператрицею… але не тією, якою хочу бути.

Двір був сповнений напруги.

Варіона вже вивели, його руки скували магічними кайданами, а навколо стояла охорона, готуючись до наказу. Посередники, воєначальники, радники— всі чекали на вирок.

Густав стояв поруч зі мною, його погляд був гострим, наче клинок.

- Даю тобі змогу відступити і зізнатися у провині, — його голос розітнув тишу, звучачи майже поблажливо.

Але Варіон навіть не глянув на нього.

Він дивився тільки на мене.

Наче намагався прочитати мій задум, зрозуміти, що відбувається за цим фарсом.

Його губи повільно розтягнулися в легкій, майже зневажливій усмішці.

- Мої плани не ваш клопіт.

Голос його був спокійний, але в ньому вчувалася невидима сила, та, що змушує людей схилятися перед ним. Він не благав, не виправдовувався. Він залишався самим собою— величним, впевненим, непохитним.

Я зробила глибокий вдих.

- Відпустіть його!

Тиша заполонила двір, навіть птахи перестали співати.

Я відчула, як кожен у дворі завмер. Охоронці, посередники, навіть Густав — всі дивилися на мене, ніби я збожеволіла.

- Що?! - задавлено вигукнув Том.

Посередник Супербії ледь не впустив документи, які тримав у руках.

Густав примружив очі, не зводячи з мене погляду.

Але я стояла рівно та впевнено.

Охоронці розгублено переглянулися, проте все ж розімкнули кайдани. Варіон потер зап’ястки, але нічого не сказав.

Я зробила крок уперед, та підняла руку охоронцям, які хотіли мене зупинити. Я стояла на відстані витягнутої руки і дивилась у ці прекрасні сині очі, які вивчали та намагались збагнути.

- Ти без дозволу ступив у покої майбутньої імператриці, порушивши закони, встановлені не лише імперією, а й сімома королівствами, — мій голос лунав рівно.

Варіон залишався незворушним.

- Це твої ігри? — запитав він тихо, щоб почула лише я, його погляд пробирав до кісток.

Я підійшла ще ближче.

Його погляд здавався холодними, мов крига, але я бачила, як десь у глибині них блимає іскра розуміння.

Я ледь помітно ворухнула губами, тихо шепочучи:

- Дай їм хоча б шанс на порятунок.

А тоді — легке, майже невидиме підморгування.

На секунду Варіон завмер. Його вираз змінився — щось небезпечне і зацікавлене блиснуло в очах.

Але він нічого не сказав.

Я розвернулася до всіх, хто чекав на мій вирок. 

- Він повинен понести покарання, - чітко промовила та голосно додала підіймаючи руку вверх. - Імперія понад усе!