Два веронці - Вільям Шекспір
Якщо це справді друг ваш.
Валентин
Так, синьйоро.
Володарко моя, дозвольте нам
Віднині з ним вам разом слугувати.
Сільвія
Негідна я таких високих слуг...
Протей
О ні, прекрасна панно, навпаки,
Слуга негоден ваших слів ласкавих.
Валентин
Покиньте говорить, що хтось негоден...
Прийміть, синьйоро, і його до послуг!
Протей
Вам вірність - то моя повинність, панно!
Сільвія
За вірність вас чекає щира дяка.
Слугу віта негідна господиня.
Протей
Якби це інший хто сказав, я вмер би!
Сільвія
Тому, що привітав вас?
Протей
Ні, тому,
Що ви негідною себе назвали.
Входить Туріо.
Туріо
Синьйорино, володар мій, ваш батько, хоче побалакати з вами.
Сільвія
Я йду.
Слуга виходить.
Синьйоре Туріо, прошу вас,
Ходім зі мною. Вас, новий слуго,
Вітаю ще раз я і залишаю,
Щоб побалакати могли ви з другом.
Як скінчите - приходьте, ми ждемо.
Протей
Обидва ми до послуг синьйорини.
Сільвія, Туріо та Спід виходять.
Валентин
Розповідай, як там ведеться вдома?
Протей
Здорові всі, привіт тобі від друзів.
Валентин
А як твої?
Протей
Здорові і вони.
Валентин
А як красуня? Як твоє кохання?
Протей
Мої сердечні справи? Не для тебе:
Не полюбляв раніш ти цих розмов.
Валентин
Протею, друже, все тепер змінилось!
Мене кохання тяжко покарало
За те, що зневажав його раніш.
Живу, немов якась душа покутна!..
З думок не йде мені моя кохана,
І я не їм, нудьгую, день у день
Нема мені просвітлої години,
А ніч по ночі сльози ллю гіркі...
Помстилося кохання за зневагу,
Забрало сон з подоланих очей,-
Вони стоять на варті і пильнують
Над невгамовним серцем цілу ніч!..
О друже мій! Кохання - це тиран,
І я йому скоривсь! Тепер для мене -
Немає мук над муки від кохання,
Немає втіх - над радощі його!
Немає балачок поза коханням...
Кохання - все для мене! В слові цім -
Мій сон, обід, сніданок і вечеря.
Протей
Спинись! В твоїх очах читаю я
Твою судьбу; а твій кумир, звичайно,
Був зараз тут?
Валентин
Вона - небесний ангел!
Протей
О ні, вона - довершеність земна.
Валентин
Скажи - божественна...
Протей
О ні, не хочу
Підлещувати їй.
Валентин
Ну, то мені.
Підлещуй; таж хвала живить кохання!
Протей
Коли заслаб я на кохання, ти
Мені давав гіркі пілюлі; зараз
Ті ж самі ліки я даю тобі.
Валентин
Тоді кажи про неї тільки правду;
Якщо і не богиня, то найвища
Вона з усіх красунь, і на землі
Ніхто їй дорівнятися не може!
Протей
За винятком коханої моєї...
Валентин
Без винятків, мій друже, як не хочеш
Образи щонайтяжчої завдати
Моїй коханій.
Протей
Як? То я не можу
Віддать моїй над нею перевагу?
Валентин
Я й сам твою звеличу: я вшаную
Твою кохану дозволом носити
Шлейф Сільвії, аби земля низька
Не запишалась тим, що поцілує
Її вбрання і раптом не зреклася
Вирощувати квіти запашні
І літніх днів не обернула в зиму!
Протей
Це що за хвастощі, мій Валентине?
Валентин
Пробач! Все, що кажу я,- це ніщо,
Коли із Сільвією порівняти,
Всі вищі досконалості - ніщо!..
Її краса сіяє самотою...
Протей
Хай самотою і живе.
Валентин
О ні!
Нізащо в світі!.. Ні! Вона моя!
Владаючи цим скарбом, я багатий,
Як двадцять океанів, хай би в них
Був перлами коштовними пісок,
Прозорі хвилі хай були б нектаром,
А золотом - скелясті береги...
Даруй мені, що я забув про тебе,
Збагни - я ввесь захоплений коханням...
Ось щойно з нею вийшов мій суперник;
На розум небагатий він, але
Багатий він на гроші, й через те
Її отець йому дав перевагу;
Тож мушу я за ними поспішатись.
Адже кохання,- знаєш сам,- ревниве!
Протей
Ну, а вона ж тебе кохає?
Валентин
Так.
Ми заручилися, ба, навіть більше:
Уже призначено годину шлюбу,
І склав я хитрий план, як утекти нам;
Я влізу по драбині мотузяній
В її вікно. Я вже обміркував.
Сприятливо все склалось, нам на щастя!
Ходім до мене, любий мій Протею,-
Твоя порада стане нам в пригоді.
Протей
Іди вперед; а я не забарюсь.
Я мушу йти до гавані по речі,
Які лишилися на кораблі;
Я заберу їх і прийду до тебе.
Валентин
Повернешся негайно?
Протей
Так, звичайно.
Валентин виходить.
Як світлом ясним поглинають кволе
Чи клином вибивають інший клин,
Так згадка про мою любов колишню
Зітерлася і зникла, мов туман
Супроти сонця нового. Чому б то?
Чи очі то мої, чи захват друга,
Її краса, а чи моя зрадливість
Мені зненацька розум замутили...
Вона красуня, так, але ж красуня
І Джулія, що я її кохаю...
Кохаю?.. Ні! Кохав колись, давно...
Моя
