Два веронці - Вільям Шекспір

Герцог

Синьйоре Туріо, я попрошу вас:

Лишіть нас на хвилину. Треба нам

Поговорить про дещо по секрету.

Туріо виходить.

То що ж ви маєте мені сказати?

Протей

Володарю, все те, що мушу я

Сказати вам, я мав би потаїти

Заради дружби; та коли згадаю

Про ласку ту, що ви подарували

Мені, негідному,- велить мені

Моє сумління вам ту річ відкрити,

Якої за обставин інших, пане,

Ніхто від мене зроду б не дізнався.

То знайте ж, пане: друг мій Валентин

Наміривсь викрасти цієї ночі

У вас дочку; він сам мені сказав те.

Я знаю: ви бажаєте віддати

Її за Туріо, хоч цей юнак

Шляхетній синьйорині осоружний.

Коли б же так її у вас украли,

То це вразило б вас на схилі віку

У серце прямо. Отже, я вважаю

Це зараз за свою святу повинність

Вам викрить їхній план; багато краще

На друга виказать, аніж дозволить,

Щоб замір той здійснився, і стягти

На вашу голову біду, яка

Дочасно вас звела б у домовину.

Герцог

Протею мій, я дякую тобі

За чесне піклування! 21 Не забуду

Тобі цього повік. Я й сам не раз

Кохання їхнє помічав, коли

Здавалось їм, що міцно я заснув;

І часто я збирався Валентина

З дочкою роз’єднать, заборонивши

Йому відвідувати мій палац.

Та боячись, коли б не помилитись -

Невинного не взяти на підозру

(Чого я завжди уникав, синьйоре),-

До нього був привітний я й ласкавий,

Щоб непомітно з’ясувать все те,

Про що мені ти щойно розповів.

А щоб ти знав, як я того боявся,-

Бо відав - юність спокусити легко,-

Скажу тобі, що я свою дочку

В високій вежі на ніч замикаю.

Тож викрасти її немає змоги.

Протей

То знайте ж, ясний пане,- змога є.

Він влізе по драбині мотузяній

В її вікно і викраде кохану.

Пішов він саме зараз по драбину.

І має принести її сюди;

Отут ви й можете його застукать.

Але, прошу вас, будьте обережні,

Мій герцогу шляхетний, щоб не міг

Він здогадатися, що я відкрив вам

Таємну змову їхню. Спонукала

Мене на це лише любов до вас,

А не ворогування проти друга.

Герцог

Клянуся честю, Валентин довіку

Не знатиме, що викрив змову ти.

Протей

Ось Валентин; мій пане, прощавайте!

(Виходить)

Входить Валентин.

Герцог

Куди ви квапитеся, Валентине?

Валентин

Даруйте, ваша світлосте, чекає

На мене посланець; він має взяти

Листи мої до друзів. Отже, я

Біжу, щоб швидше їх йому віддати.

Герцог

Листи оті, мабуть, важливі дуже?

Валентин

Я сповіщаю лиш про те, який

Здоровий я і як живу щасливо

При вашому дворі, мій ясний пане.

Герцог

Ну, то пусте!.. Побудь зі мною хвильку,

Обговорить з тобою мушу я

Одну таємну особисту справу.

Таж, певно, знаєш ти, що я хотів

Дочку за пана Туріо віддати.

Валентин

Я знаю, герцогу; то, безперечно,

Чудова партія: жених багатий,

До того ж доброчесний і вельможний,

І в нього є всі якості, які

Для мужа вашої дочки потрібні.

Хіба ж він синьйорині не до серця?

Герцог

Ні, мій синьйоре,- ради з тим немає!

Вона примхлива, вперта, гордовита,

Зухвала, неслухняна, норовлива

Й не визнає повинності; вона

Себе не має за мою дочку

Й мене як батька зовсім не шанує.

Признаюся тобі, що все те разом

В душі моїй любов до неї вбило...

Я сподівався, що на схилі віку

Її любов мене догляне ніжно,

Та помилився й вирішив я сам

Удруге одружитися; нехай

Її бере, хто хоче. Лиш краса

Тепер їй буде посагом за те,

Що батька не схотіла шанувати.

Валентин

А чим же можу я допомогти вам?

Герцог

В одну прекрасну даму тут, в Мілані,

Я закохавсь, мій друже; на біду ж -

Вона сувора надто, і холодна,

І не звертає жодної уваги

На всю мою старечу красномовність...

Тож я хотів би, щоб на певний час

Ти став мені за вчителя, мій друже,

(Я вже й забув, як упадати слід,

Та й звичаї колишні відмінились).

Навчи ж мене, що маю я вчинити,

Аби прихильно глянули на мене

Моєї дами очі променисті?

Валентин

Якщо слова безсилі - обдаруйте!..

Коштовні речі краще промовляють -

Усі жінки їх вельми полюбляють...

Герцог

Вона назад дарунки відсилає...

Валентин

Бо удає, немов їх зневажає.

Іще пошліть, і в розпач не впадайте,

Та на любов надії не втрачайте:

В байдужості красуня часом криє

Майбутні любощі і нишком мріє...

Як гнівається, свідчить це якраз -

Здобути хоче більш кохання в вас.

Як прожене вас, нічого боятись:

Самотньою не любить залишатись!

Від неї правди ви не сподівайтесь,

Бо каже: «Йдіть!», а думає: «Лишайтесь»...

Хваліть її, на лестощі ловіть;

Хоч і бридка, ви ангелом зовіть.

Невправний той мужчина поміж нами,

Хто б жінки знадити не міг словами!..

Герцог

Але ж оцю, що я тобі кажу,

Її рідня давно вже обіцяла

Шляхетному синьйору молодому.

А щоб не залицявсь до неї інший,

Її удень дбайливо стережуть.

Валентин

То я б ту панну уночі навідав.

Герцог

Таж