Два веронці - Вільям Шекспір
Його запеклий ворог; тож-бо мусить
Сказать їй все його найкращий друг.
Герцог
То маєте ви взяти це на себе.
Протей
Звільніть мене від цього, ваша світлість!
Шляхетному синьйорові не личить
Негідно так брехати, ще й на друга!..
Герцог
Як ваша похвала не помогла б,
То й наклеп ваш йому вже не пошкодить;
А через те - однаково для вас,
Чим маєте мені ви прислужитись.
Протей
Я вам скоряюсь, герцогу шляхетний;
Як зможе вплинути на неї наклеп,
Вона розлюбить Валентина швидко.
Та викинуть із серця ту любов
Не значить закохатися у Турйо.
Туріо
От саме через те, як почнете
Ви з неї витягать любов до нього,
То щоб, бува, не сплуталась вона
Й не стала негодяща, постарайтесь
Схилить її до мене; а для того
Ви маєте мене так вихваляти,
Як будете ганьбити Валентина.
Герцог
Тож ми звіряємось на вас, Протею;
Нам Валентин розповідав, що ви
Десь-інде маєте свою кохану
І що нездатні зрадить ви й зламати
Присягу. Через те я дозволяю
Вам з Сільвією бачитися вільно.
Вона сумує, плаче і нудьгує,
Та вам, як другові його,- зрадіє;
Ви зможете намовити її
Забути Валентина й покохати
Того, хто друг мені.
Протей
Зроблю я все,
Що тільки зможу, пане мій. А ви,
Синьйоре Туріо, не відступайтесь;
Вам слід було б піймать її, мов пташку,
В сильце пісень любовних та сонетів,
Що в них бриніла б непохитна вірність.
Герцог
О так, поезія - небесний дар,
І в ній могутня сила!
Протей
Заспівайте
Про те, що на олтар її краси
Ви офіруєте і ваші сльози,
Й зітхання ваші, й ваше чисте серце!..
Пишіть, допоки стане вам чорнила,
А висохне - пишіть сльозами. Хай
З отих рядків - і ніжних, і жагучих,-
Кохання ваше промовля до неї.
На чародійній лютні ув Орфея
Бриніли замість струн поетів жили; 28
І звук їх золотий, коли він грав,
Пом’якшував гранітні скелі й крицю,
І тигрів приручав, і викликав
З безмірної морської глибини
Левіафанів-велетнів 29 на берег,
І їх примушував іти в танець!
Отож, сумні елегії зложивши,
Ви прокрадіться нишком уночі
До любки під вікно і, запросивши
Музик чудових, в супроводі їх
Співайте їй сумної серенади.
Так щоб кохана врешті зворушилась!
А безгомінна ніч була співзвучна
Благанням тужним пісні про кохання...
Оце єдиний шлях до серця панни.
Герцог
Так може вчить лиш той, хто сам кохає.
Туріо
Я цеї ночі виконаю все,
Що ти мені порадив. Отже, мій
Наставнику, ласкавий мій Протею,
Прошу тебе, ходім до міста разом,
Щоб там музик чудових напитати;
Я маю вже добрячого сонета
І ним чудовий задум твій почну.
Герцог
Час добрий вам, синьйори.
Протей
Ваша світлість,
Ми до вечері ваші вірні слуги;
По тому ж візьмемось до справ...
Герцог
Ні-ні!
Не гайтеся, я відпускаю вас.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Ліс поблизу Мантуї.
Входить кілька розбійників.
1-й розбійник
Тримайтесь, хлопці, он іде прохожий.
2-й розбійник
А хоч би й десять,- бийте їх, не бійтесь!
Входять Валентин та Спід.
3-й розбійник
Спиніться! Стійте! Нічичирк!.. Хутчій
Давайте все, що маєте, а ні,
То зв’яжемо й самі повідбираєм.
Спід
Синьйоре, ми загинули! Це ті
Негідники, що їх тут навкруги
Бояться всі мандрівці.
Валентин
Друзі...
1-й розбійник
Ні
Не друзі ми: ми - ваші вороги!
2-й розбійник
Та цить! Послухаймо його, що скаже.
3-й розбійник
Клянусь моєю бородою,- правда!
Здається, він пристойний чолов’яга.
Валентин
То знайте ж, нічого мені втрачати.
Мене так тяжко доля покарала,
І сам не знаю за що!.. Все добро,
Що маю я,- це мій нужденний одяг.
Як тільки ви роздягнете мене,
То й візьмете усе моє багатство.
2-й розбійник
Куди простуєте?
Валентин
В Верону.
1-й розбійник
Звідки ви йдете?
Валентин
З Мілана.
3-й розбійник
А довго там жили?
Валентин
Шістнадцять місяців, і жив би й довше,
Коли б не вигнала мене звідтіль
Лукава доля.
1-й розбійник
Ви вигнанець?
Валентин
Так.
2-й розбійник
За віщо ж вигнано вас звідти?
Валентин
Ох,
За те, про що мені й згадати гірко...
Я вбив там одного й тепер караюсь;
Але я вбив його у чеснім герці,
Без підступу й без ошуканства.
1-й розбійник
Ну,
Якщо це так, нема чого й каратись.
Невже вас вигнано за ту дрібницю?
Валентин
Атож, ще й радий я, що лиш на цьому
Все лихо окошилося.
2-й розбійник
Так-так...
А мови знаєте ви чужоземні?
Валентин
Я замолоду мандрував чимало,
Й завдячений цьому, що знаю їх;
А ні, то попадав не раз би в скруту,
3-й