Два веронці - Вільям Шекспір
До неї не потрапиш і вночі.
Валентин
Що ж заважа в вікно до неї влізти?
Герцог
Ох, надто високо її кімната,
А мури застрімкі, і через те
Немає способу до неї влізти,
Не важачи життям.
Валентин
То я б нараяв
Драбину мотузяну взять з гаками
Й на вежу злізти до нової Геро,
Якщо відважні ви, як той Леандр.
Герцог
Навчи мене, ти ж лицар бездоганний,
Де міг би я знайти таку драбину.
Валентин
Коли її вам треба, ясний пане?
Герцог
Цієї ночі, бо ж любов,- дитина,
Вона мерщій хапає все, що може.
Валентин
Годині к сьомій принесу драбину.
Герцог
І ще одно: туди піду я сам;
То як мені драбину ту пронести?
Валентин
Вона легка, володарю, й не важко
Її сховати під рясним плащем.
Герцог
Під отаким, наприклад, як і твій?
Валентин
Так, пане мій.
Герцог
Дозволь його помірять,
І я собі такого ж роздобуду.
Валентин
Тут кожен плащ, володарю, згодиться.
Герцог
Я зовсім розучився їх носити...
Дозволь мені накинути твого! -
(Стягує з Валентина плащ)
Це що за лист?! До Сільвії?! Ого!..
Ось і драбина, що мені потрібна!..
Прошу пробачення, синьйоре мій,
Але листа я мушу розпечатать.
(Читає)
«Раби мої - думки, всі мрії красні
Мчать в далечінь до Сільвії моєї...
Якби ж то й я у тиху нічку ясну
Полинути так само міг до неї!..
Ті слуги їй на грудях спочивають,
А я, господар їхній, гину з туги,
Свою нещасну долю проклинаю
Й ніяк не можу стерпіти наруги!..
Кляну себе за те, що їх послав
Туди, де сам я раювати мав!»
Так-так!.. А це що?
«Я Сільвію звільню цієї ночі».
То он в чім річ! Для того і драбина...
А, Фаетоне 22 (Ме́ропсів синок),
Наважився ти правити зухвало
Небесним повозом і, мов шалений,
Спалити всесвіт?! Та невже схотів ти,
Побачивши, що світить і тобі,
Зірвати з неба зірку?! Забирайся!
Низький пролазо! Геть, зухвалий рабе!
Мани усмішкою таких, як сам!..
І знай - якщо ти вийдеш звідси цілий,
За те подякуй добрості моїй,
А не твоїм заслугам. Ця-бо ласка -
Понад усі, що ними так сердечно
Тебе я ущедряв. Але ж, як ти
В моїх лишишся володіннях довше,
Ніж невідкладний вимага від’їзд,
Клянуся небом, гнів мій переважить
Мою любов до тебе й до дочки!
Іди ж! Я слухать виправдань не буду!..
Як любиш ти життя, то забирайся!..
(Виходить)
Валентин
О, краще смерть, ніж жити на тортурах!
Смерть - це вигнання від самого себе; 23
А Сільвія - це я; таж у вигнанні
Від Сільвії моєї - буду я
В вигнанні сам від себе! Горе, горе!..
Смертельне те вигнання!.. Ясне світло -
Не світло вже, як Сільвії не бачу!
І задля мене радість - то не радість,
Як Сільвії нема. Чи ж можу я
Лиш мріями живить моє кохання?
Задовольнятись привидом блаженства?
Як ніч без Сільвії я перебуду,
Мене не тішить солов’їний спів!..
Коли удень я Сільвії не бачу,
Нема для мене сонця в чистім небі...
Без неї я - ніщо!.. Вона одна
Дає мені життєву силу, й гріє,
І бадьорить мене, й пильнує чуйно...
Вигнанням я від смерті не врятуюсь!
Зоставшись тут, від смерті не втечу...
Утікши звідси, сам себе уб’ю я!
Входять Протей та Ланс.
Протей
Біжи, хлопче, біжи, біжи і знайди мені його!
Мерщій! Мерщій!
Ланс
Тю-гу! Тю-гу!
Протей Що ти бачиш?
Ланс
Того, кого ми шукаємо; на його голові немає жодної волосинки, щоб не була вона Валентиновою.
Протей
Що? Валентин?
Валентин
Ні.
Протей
Хто ж ти? Його примара?
Валентин
І не примара.
Протей
То що ж ти?
Валентин
Ніщо.
Ланс
А хіба ж ніщо годне розмовляти? Господарю, можна йому полатати спину?
Протей
Кому ти хочеш полатати спину?
Ланс
Нічому.
Протей
Забирайся, лобуряко!
Ланс
А чого ж то, господарю? Адже ж я хочу полатати спину нічому! Ну, зробіть ласку, дозвольте...
Протей
Геть! Забирайсь, негіднику, кажу я.
Мій друже, Валентине, слово лиш...
Валентин
Я став глухий для добрих слів, мій друже.
Бо повні вуха маю слів лихих...
Протей
Тоді свої - в мовчанні поховаю;
Вони жорстокі, злі й немилозвучні.
Валентин
Померла Сільвія?!
Протей
Ні, Валентине.
Валентин
Немає Валентина вже для неї!
То зрадила мене?
Протей
Ні, Валентине.
Валентин
Відтоді Валентина вже нема,
Як зрадила мене моя кохана!..
Ну, то кажи, як щось казати маєш.
Ланс
Синьйоре, є наказ, щоб вас прогнати.
Протей
Що стать вигнанцем мусиш ти... Так-так,-
Гіркі новини!.. Маєш ти покинуть
І місто це, і Сільвію, й мене.
Валентин
О, я вже ситий горем цим нестерпним!..
Ще трохи, і воно мене задушить...
А Сільвія про те
