Два веронці - Вільям Шекспір

Входить Пантіно.

Пантіно

Синьйор Протею, кличе батько вас;

Він дуже квапиться, тож не баріться!

Протей

Скоряйся, серце!.. Ох, так мусить бути...

Хоч над усе ти хтіло б «ні» гукнути!

Виходять.

Мілан. Світлиця в герцоговім палаці.

Входять Валентин та Спід.

Спід

Синьйоре, ваша рукавичка...

Валентин

Ні,

Мої ось на руках.

Спід

Ця теж - до пари...

Валентин

А покажи... О, дай її мені!

Божественної ручки гарний покрив!..

Ох, Сільвіє кохана!..

Спід

Синьйоро Сільвіє! Синьйоро Сільвіє!

Валентин

Чого ти кричиш, йолопе?

Спід

Вона так далеко, що нічогісінько не почує, синьйоре.

Валентин

А хто ж вам звелів, синьйоре, кликати її?

Спід

Та ви ж самі, синьйоре, ваша милість; а втім - може, я помилився...

Валентин

Ви надто метушливі, синьйоре; весь час забігаєте наперед.

Спід

Та ви ж самі нещодавно гримали на мене за те, що я надто неповороткий.

Валентин

Не меліть казна-чого, синьйоре; скажіть краще, чи знаєте ви синьйорину Сільвію?

Спід

Оту, що в неї ваша милість закохані?

Валентин

А звідки ти знаєш, що я в неї закоханий?

Спід

На це є сила-силенна різних прикмет: по-перше, ви навчились, як синьйор Протей, схрещувати руки на грудях, немов ви з усього чисто невдоволені; далі - невпинно мугикати любовну пісеньку, мов та вільшанка; уникати людей та блукати самотою, мов який зачумлений; зітхати, мов школяр, що загубив свого букваря; плакати, мов яке дівчисько, що поховало свою бабуню; постити, мов тяжкохворий, що його посаджено на дієту; не спати ночами, мов людина, яка схибнулася на тому, що її неодмінно обікрадуть; скиглити, мов жебрак у день усіх святих. А перш, коли ви сміялися, можна було подумати, що то кукурікає півень; коли ви йшли, то ступали, мов гордий лев на прогулянці; коли постили, то це траплялося тільки по обіді; коли сумували, то тільки зразу тоді, як вам бракувало грошей. Тепер же вас так зачарував погляд вашої повелительки, що, дивлячись на вас, я починаю вагатися: чи мій ви господар, а чи не мій.

Валентин

Та невже ж ти все це помічаєш у мені?

Спід

Не в вас, а поза вами.

Валентин

Поза мною? Такого не може бути.

Спід

А звісно, поза вами. Той, хто обмірковував би свої вчинки сам у собі, не витворяв би таких дурниць. А ви де не ступите,- аж гульк! - нова дурниця. Ви щось вимудруєте й відразу ж виставляєте це напоказ. І, коли дивишся на вас, усі ваші дурощі просвічують крізь вас, як сеча в нічній посудині; отже, яке б око вас не побачило, воно відразу ж, як досвідчений лікар, відгадає, яка саме у вас хвороба.

Валентин

Та скажи ж мені, нарешті, чи знаєш ти синьйорину Сільвію?

Спід

Оту, що на неї під час обіду й вечері ви раз у раз витріщаєте очі?

Валентин

Ти помітив це? Саме її я й маю на думці.

Спід

Ні, синьйоре, я її не знаю.

Валентин

Як же це так? Ти знаєш, що я витріщаю на неї очі, а кажеш, що ти її не знаєш?

Спід

Це, може, ота, виродлива з себе?

Валентин

Таке сказав! Не виродлива, а вродлива. Власне, не така вродлива, як чарівна й приваблива...

Спід

Еге ж, синьйоре! Це я добре знаю.

Валентин

Що ти знаєш?

Спід

Що вона зовсім не така чарівна й приваблива, як вам здається.

Валентин

Я хотів сказати, що врода її витончена, а привабливість безмірна.

Спід

А звісно, бо врода її намальована, а привабливість ніхто не обмірював.

Валентин

Як-то - намальована? Як-то - не обмірював?

Спід

Я хочу сказати, синьйоре, що вона так витончено малюється, аби тільки здаватися вродливою, а краса її ні для кого не має ні міри, ні ціни.

Валентин

А я що кажу? Те й кажу, що краса її безмірна і безцінна.

Спід

Та ви ж її й не бачили відтоді, як вона змінилась на гірше.

Валентин

А відколи ж то вона змінилась на гірше?

Спід

Відтоді, як ви закохалися в неї.

Валентин

Я покохав її, щойно вперше побачив, і повсякчасно бачу, яка вона прекрасна.

Спід

Якщо ви кохаєте її, то ви її не можете бачити.

Валентин

Чому б то?

Спід

А тому, що кохання сліпе. О, якби ви мали мої очі! Або якби ваші власні очі були такі ж гострі, як тоді, коли ви сварились на синьйора Протея за те, що він ходить без підв’язок!

Валентин

Ну, й що ж би я тоді побачив?

Спід

Тоді б ви побачили вашу теперішню дурість, а також і те, що ота синьйорина Сільвія споганіла. Синьйор Протей, закохавшись, і не помічав, що забуває застібнути підв’язки; а ви, закохавшись, не помічаєте, що забули натягнути й самі панчохи.

Валентин

Ого, хлопче, виходить, що й ти закохався! Адже ж учора вранці ти таки добре недобачав і, мабуть, через те не зміг почистити моїх черевиків.

Спід

Щирісінька правда, синьйоре;