Не стоїть жить - Тесленко Архип

А чого, як отомстиш, то якось на душі легше зробиться, а од річі, хоч і прокажеш, то... не так?!

Галя. Того, що, мовляв Вася, як ми не здержуєм себе од таких негарних діл, то душа наша ще дужче черствіе, почування ще дужче притупляються і звикають з усім поганим, низьким і все низьке показується нам гарним — од його тоді робиться легше — ми хочем нещастя другому, хочем радуваться ним... Ех. щасливий той, в кого душа чиста і на кого ніхто й не плаче й не жаліє!..

Оверко. Ні, таки що не кажи, а... нащо він мені оцей сором зробив?!

Г а л я. На те, щоб узять мене за жінку, щоб зробить себе, як він думає, щасливим.

О в ер к о. А, боже сохрани!.. Не діжде... Отакий поганий, отака яєшня, макуха, ковбаса!., та щоб я віддав за його свою дитину!.. Не діжде... Я думав за Васю, а тепер, коли таке нещастя, то живи, дочко, краще дома... жить, слава богу, є на чім.

Мокрина. Так, так.!, є на чім, є на чім... не досадуй же, моя дитино, та скажи, що в тебе найдужче болить.

Г а ля. Ніщо вже, ніщо вже... перестало... полегшало...

Мокрина. Слава богу, слава богу!.. Коли б дав господь...

Оверко. Еге — погано: ось скільки врем'я я так лютував, бився!., розпікся-бо, та так же розпікся, що й не чув, чи винна, чи ні... а це якось, дав бог, тронуло в голову... розібрав.

Галя. А... ми й забули!.. Завтра празник, а в нас таке гайно долі... (Приймає з долу те, що порозкидано.)

О в е р к о. Ти ба!.. Я й забув!.. Празник!.. І чоботи налагодивсь мазать, та й забув... хм... Завтра ж на храм...

Мокрина. Моя матінко!.. Празник!.. А в нас така буча зчинилась!.. Га?.. Отак у нас зострічають празники!..

Оверко. Хіба не призведе нечиста сила!.. Еге!., так хай, Галю, те вже мати прибере, а ти піди провітрися трохи й зайди до кума Андрія, до свого хрещеного батька, і скажи йому — хай завтра після утрені приходить до мене — поїдем на храм у Лохвицю.

Мокрина. І зайди уперед залучи теля, а то чисто вимне .корову; я тілько на хвилинку його кидала коло неї, та й забула через цю бучу.

Галя. Гаразд, гаразд. (Пішла.)

ЯВА 6 Без Галі.

Мокрина (бере віник і замітає). Хм, отакого наробить: долівка полупана, все не на місці...

Оверко (складає дещо під лавою). Та з на ж його морока!.. Хіба ж, кажу, не призведе нечиста сила.

Мокрина. Ну, мені найжальніше бідної Галі... і як-таки так бить!..

О в е р к о. Та й мені тепер жалко, а тоді... що ж, отакий сором, а тут ще й серце таке!..

Мокрина (підмітає під припічок сміття й кладе на його віник). Жаль-жаль бідної... не вмієм ми дітей шанувать!., скільки вже їх повтікало од нас на той світ!.. (Підходить до полу.) А це, дитинча маненьке, спить?.. Спить і не встало оборонить своєї бідної матері!.. Воно, манісіньке, не знає нічого... не зна$... моє манісіньке!.. (Прихиляється до його.)

Оверко (підходить). Ану, яке воно; я ще й не бачив... (Дивиться.) І... кирпате!.. Ач, ніс як задрався!.. На його, сучого сина, й скинулось... якби на Галю, то хоч би не так досадно було дивиться. (До дитини.) Ану, ти!.. Чуєш?.. Вставай!.. Ей, поженеш корову завтра пасти!.. (Торкає його пальцями.)

Мокрина. Та не. торкай-бо, а то воно сонне, то ще, не дай бо', перехід нападе.

Оверко. То що?.. Воно незаконне... Еге, треба чоботи чепурить. (Засукує рукава за лікті, бере чоботи, квач, одтикає мазницю й маже.) Еге... до кого ж би завтра на храм втаскаться?.. Мабуть, до свата Пилипа,— прошлий храм горілкою добре вгостив... удрав тоді й я гопака!..

ЯВА 7 Тіжідвасвати.

Свати (з паляницею й ціпками). А, здрастуйте вам, боже поможи!

Оверко. Здорові, спасибі!

Сват 1-й. А чи не можна б у вас он що зробить, одпочить трохи?..

Сват 2-й. Еге-ге... прямо, мовляв, одпочить. Оверко. Можна... сідайте.

Сват 1-й. Нате ж вам за це ось що! (Дйє Мокрині паляницю.)

Сват 2-й. Еге-ге — за це ось що. (Сідають.) Мокрина. Спасибі вам, люди добрі. (Бере, цілує і кладе на стіл.)

Оверко (про себе). Ага!.. Це ось воно що!.. Я й не туди-то. (Кладе чоботи і мазницю під припічок.) Я, звиніть, саме з чобітьми розташувався, не знав, що будуть такі гарні гості. (Обтирає руки об штани.)

Сват 1-й. Нічого, нічого, чоловіче добрий... ми люди й ,самі такі, що... нічого!

Сват 2-й. Еге... нічого... ми й самі, мовляв...

Сват 1-й. Еге... оддихать, то треба й балакать! Сват 2-й. Еге, а треба. Сват 1-й. Починай же, Остапе. Сват 2-й. Починай ти, Потапе.

Сват 1-й. Чого ж усе я?.. А тобі хіба й не можна?.. Сват 2-й. Чого ж мені?.. Ти ж паляницю ніс!.. Сват 1-й. Ковбаса ти, свате. Сват 2-й. То ти, свате, ковбаса.

Сват 1-й. Ну чи ковбаса, то й ковбаса... так он що... Еге... Довго бог дощу не дає.

Сват 2-й. А не дає.

Оверко. Чимсь прогнівили... Гріхи.

Сват 1-й. А я сьогодні мисок дві борщу вкутав, та так оце живіт наперло.

Сват 2-й. А я, як ішов оце сюди, та таку здорову жабу розтоптав.

Сват 1-й. Еге... не дай бо' неурожаю — погано буде... Ну, в нашого короля хватить хліба.

Сват 2-й. Хватить... Куди!.. Хватить...

Оверко. В якого це короля?..

Сват 1-й. Та в нас, люди, є король добрячий.

Сват 2-й. У, добрячий! Бо' храни!..

Сват 1-й. Та ото той король добрячий та надумав королювать.

Сват 2-й. Еге, королювать, мовляв.

Сват 1-й. Так ото тому королю добрячому та треба добрячої королівни, щоб краще королювать.

Сват 2-й. Еге, треба, щоб краще, мовляв...

Сват 1-й. Так ото той король добрячий та нанюхав у вас добрячу королівну... Та оце й... ото, бачте... щоб... ото таке діло.

Сват 2-й. Прямо нанюхав, мовляв, та... ото таке діло.

Оверко. А чого ж ваш король добрячий та проти празника послав вас шукать королівни?

Сват 1-й. Та так, бо' його зна... хай бо' простить... ми й... та так... бачте... хто йо' зна... Ми таки й не хотіли... кажем: тепер не теє, а він каже: ідіть — теє!., саме вийшло те врем'я, що я знаю... та таки й нам, люди добрі, в друге врем'я ніколи — то на полі, то там, то сям...

Сват 2-й. Еге, ми не теє... а він он що: врем'я вийшло, і он що — ніколи.

О в е р к о. А він у вас, бува, не дурний?..

Сват 1-й. Та такий... або прямо розумний... там що ума в його!..

Сват 2-й. Еге, такий... а що ума... у, ума! Бо' храни!

Оверко. Та сідайте ж, прошу покорно, за стіл. (Саджає.) Найди, Мокрино, там закусить чого людям і візьми сюди пляшку на суднику з горілкою.

Мокрина. Зараз, зараз! (Пішла в хатину й виносить звідтіля сметану в полумиску, книш і пляшку.)

Оверко (частує сватів). Прошу покорно... на здоров'я!

Св а т и. Дай боже, щоб наші королі та королювали добре і... усе добре... (Кожний це вперед прикаже і потім п'є.)

Мокрина. Ото книш, сметана... закусюйте, прошу покорно, що бог дав.

Свати. Спасибі. (Ламають книш, вмочають у сметану і їдять. Оверко теж випив, закусює.)

Оверко. А скільки ж землі у вашого короля?..

Сват 1-й. І, там землі... Сила землі... прямо багато землі.

Сват 2-й. І... сила... багато... Бо' храни... ,

Мокрина. А який він сам, гарний?..

О в е р к о. А скільки, наприклад, буде десятин?

Сват 1-й. Бо' йо' зна... багато... він знає...

Сват 2-й. Е, він знає...

Оверко. Хм, знає!.. Чому ж ви його сюди не привели? Сват 1-й. Та він тут... надворі... жде діла... Сват 2-й. Еге, тут... жде. Оверко. А покличте його сюди. Сват 1-й. А гукни, Остапе.

Сват 2-й (встає, одхиляє двері). Ей ти, чув?! Ей, королю, чув? Ей, іди сюди!.. Чув? Кличуть!.. Чув?.. (Зачиняє двері.)

Сват 1-й. Там що багатий, розумний та гарний! Щаслива буде королівна!..

Сват 2^й (сідає). Еге, гарний... бо' храни... щаслива!..

ЯВА 8

Входить Грицько в новому каптанку, підперезаний поясом. Грицько. Здрастуйте!

Свати. Оце, люди добрі, й він, король... Грицько.

Оверко. Хто? Що?.. Король!., добрячий!.. А ти, матері твоїй чорт!.. Мокрино!.. Рятуйте!., держи, держи дверей... (Кидається до дверей; Грицько оступається до стола.)

Свати (хватають шапки і топцюються біля стола). Що це? Що це?., о'., о... о... що це?!

Оверко. А... а... сучий сину!., а... сучий сину!., а... король... добрячий?! а... а... рятуйте!!.. (Підбігає до стола, хватає полумисок з сметаною й кидає на Грицька.)

Грицько (облитий сметаною). О... о... дядь... о..: Ов... (Кидається до дверей.)

Оверко (хватає пляшку, перейма його і б'є пляшкою). А..: а... бий тебе сила божа... а, рятуйте!., а... а... рятуйте!.. (Б'є і сватів.)

Грицько і сват 1-й (топцюються по хаті). О... о... що це?., о... о... дядь... о... о... Овер... ку... ку...

Сват 2-й (ховається під стіл). Дядь... Овер...

Мокрина (притулилась до полу). Та Оверку!.. та, що ти робиш?!

Оверко. О... ціпа мені... о сюди... ціпа!., о... о... дай!./ о... де хватки?.. (Кидає пляшку, хватає хватки, б'є Грицька і,сватів.) О... о... не печіть мене!., о... не печіть мене!.. О королі!., о, що наробили?!

Грицько і свати. О... о... о... рятуйте!., рятуйте!., о... о... дядь... о... Овер... о... рятуйте!.. (Бігають по хаті, спираються біля дверей, прищулюють голови, Оверко лупить їх по спинах. Двері одчиняються, ті падають. Оверко б'є. Схвачуються й тікають. Оверко женеться, а далі вертається й зачиняє двері.)

ЯВА 9

Оверко'й Мокрина.

Оверко. Ху, ху!.. От бісові душі... прийшли свататься!.. Га?.. Наробить отакого сорому мені і... прийти!

Мокрина. Вже прямо... та й ти таки погано робиш: ти б краще випроводив був їх не бійкою, а так, як... а то як і тебе вже де злапають; то посватають краще, чим ти їх. (Приймає полумисок і пляшку.)

Оверко. Хто?! Бісового батька! Я скоріше їх посватаю, як цього їм мало... та таки й сучі сини!., і не посоромились іти. Я думав, хто другий, та мерщій закуски, горілки їм... тьфу!.. От дурний!.. (Бере чоботи й мазницю.) І досі б готові були чоботи, а то... дала лиха година сватів. (Маже.) Та й дурні-таки бісові душі!., який молодий, такі й свати!..

Мокрина. Я живо помітила, що щось воно не те, бо... та вони тут паляницю й ціпки покидали!.. (Показує.)

Оверко (сміється). Молодці!.. Як то ще вони шапок не покидали?.. Ну, знатимуть, матері їх чорт, як у нас сватаються!..

ЯВА 10 Т і ж і п и с а р.

Оверко (угледівши на дверях писаря, про себе). От тобі й Мартин з балабайкою!.. Хм, не дадуть домазать чобіт!.. То лихо!.. Що ти робитимеш?.. (Маже.)

зоа

Пи с а р. О, всєніжайщеє моє вам почтєніє, многоуважа-ємий Авер'ян Василович!.. Как ваше драгоценное? (Чоломг кається.)

Оверко. Здрастуйте!.. Спасибі!.. А ваше як?..

П и с а р. Вашими душеспасительними молитвами...