Не стоїть жить - Тесленко Архип

Того, що оце вам треба од'їжджать, а ви привикли за літо дома, звиклись з товариством... от воно, мовляв, і робиться тяжко, як здумаєш, що треба це кидать.

Дяк. Так, так... А в семінарії звикнеш, то вп'ять звідтіля не хотітиметься їхать... Це з усяким буває.

Семінарист. Може... тільки, здається, ні... А може, хто Галю одіб'є від мене?..

Оверко. Боже сохрани! Та я не дам нікому й забалакать з нею. Кого побачу з парубків, так і пір'я обіб'ю. Не бійтесь нічого. На мене надійтесь: я як сказав, так і буде.

Стук і голос із сіней. А чортов одверок — отак гтрахнулся!.. Пропал лоб.

Голос другий. Ха-ха-ха! Заблудили? Сюди йдіть!,

Оверко. Що воно там плентається?!.

Семінарист. А, це мої товариші... йдуть випроводжать мене.

ЯВА И

Ті ж, учитель і писар.

Писар (увіходячи і держачись за лоб). Ну, ето так!.. Прямой ахвект, чорт би єво взял!.. Моє почтеніє!.. (Чоломкається з семінаристом і Оверком, до Оверка.) Как ваше здоров'ячко?..

Учитель. Доброго здоров'я. (Те ж з семінаристом.)

Семінарист. Здрастуйте, здрастуйте! Спасибі, що прийшли... сідайте!.. Та що таке, Саврадим Сковородинович?..

Писар. Да што ж!., понастановили одверков, ето, как єво, нікуда не соответствующих, с сучками, да кривих, да, і ето, колоті лоба.

Семінарист. Що ж робить? Простіть!..

Д я к. Звиніть, Саврадим Сковородинович... ні за що кращих поставить.

Дячиха. Еге, ні за що, ні за що: така бідність, господи!..

П и с а р. А почему, напрімєр, у нас у канцелярії нет таковой юрунди: там, нібойсь, нікада ні набйош лоба,— всьо в надлежащей ісправності — прелість!..

Семінарист. Ех, Саврадим Сковородинович!.. не скрізь канцелярії... простіть... Якщо дуже вдарило, то, може, вам перев'язку зробить?

Писар. Што мнє твоя перев'язка! Вот у меня в городе єсть дохтор крепко знакомий, з каковим я живу на дружи-ськую ногу,— і руку мнє подайоть,— так вот, когда я до ніво поєду, то он мнє по дружиськой знакомости апиляц... тоісь, как єво, апирацію учініть. Вот ето дело!..

Семінарист. Може...

Оверко (убік до дяка і дячихи). Ти ба!.. От ти й знай!., дохтор ручку подає!.. От тобі й Саврадим Сковородинович!..

Балакать-бо здорово може... що то значить на всі прахтики учений і розумний чоловік!..

Учитель. Ну, Василь Стратонович, скоро їдеш?

Семінарист. Скоро, скоро...

Писар. А завтрак, чи то пак, как єво, ужин поспєл? З горілкою?..

Семінарист. З горілкою, з горілкою... (До дячихи.) Готовте закуску...

Дяк. Еге, закуску, закуску, £пистимія Антиповна!

Дячиха. Я й забула!.. Давно вже було треба... Ось зараз. (Пішла в хатину.)

Семінарист. Поки що ходімте, будь ласка, по садку походим, хоч трохи... побалакаєм... (Дивиться у вікно.) Вже, як на те, й місяць зійшов.

Писар. Зачим там ходить? В комнате луччєй как-то времнячко препровождається. Сидиш і ног не трудиш, а то ні з сього ні з тово ходи! Єслі б ти сказал із баришнєй под ручку, от ето так!.. А то ходи сам, аби тольки, как єво, роматизм учинился в ногах.

Семінарист. Саврадим Сковородинович!.. Хоч би ви мені раз уважили!.. Як я хочу походить оце по своєму рідному садочку... походить послідній раз в цім літі! Походить і проститься з зеленим деревом, пахучими кущами... Може, я їх більш не побачу, а хоч і побачу, то вже в другому убранні!.. В другому... О, де дінуться ті цвіточки, ті листочки, котрі ціле літо навівали на душу якісь таємні почування і так щиро розважали її?!

Учитель. Та й справді вийдем надвір, а то будуть готовиться, то якось неловко сидіть.

Писар. Вєрно-вєрно!.. Я дома усігда сажусь за стол, когда уже всє блюда, как єво, в надлежащем порядке пого-товлені на оном, вишеізображенном столє... Вєрно! Пайдьом! (Встають.)

О в е р к о (встає). Е, так іти ж і собі... вечерять та спать. Семінарист. Куди,. куди ви, Оверко Васильович! А мене випроводжать і не хочете?!

Дяк. Еге, і закусить, чарку випить... як можна!.. Не йдіть. Оверко. Хіба так... випровадить треба... (Сідає.) Можна.

Семінарист, учитель і писар вийшли.

ЯВА 12 Без їх.

Дячиха ходить то в хатину, то з хатини, готовлячи вечерю.

Оверко (помовчавши). І таке, хай бог простить, хто

його зна й яке!.. Чи горде, чи дурне?.. 4 "

Дяк. Та хто то так?..

О в е р к о. Та хоч, наприклад, і оцей учитель: скільки раз іде поз мене і, як звір, ні поздоровкається, ні обізветься путнім словом... "Я, мов, велике цабе, багато знаю, а ти ніщо, ти дурак". Дурак ти сам, сучий сину!..

Дяк. Знаєте, Оверко Васильович, хто путній, хто, мовляв Вася, з душею, то не буде гнуть кирпу перед людьми і хвастать так, як ось і писар: я і се, я і те.

Оверко. Та на писаря якось не так жалко: цей хоч поздоровкається звичайно, побалакає по-благородному, а ось учитель!.. Що така вже недотепа, такий мовчан-макуха, а ще й несе себе!..

Дяк. Гарні всі вони, Оверко Васильович; хоч і писар — до таких, як ви,— з кого надіється покористувать — лижеться, як цуцик, чуть у вічі не вскочить, а ось уже до Оникія або до кого другого!., той йому шапку скидає, а він і не гляне... Ось я — не я!., до мене ані приступу.

Оверко. Бачте, така хорма на світі... прахтикова-ному чоловікові на харпака якось стидно дивиться, так і писар — він знає, до кого має діло... а чого вчитель? чого вчитель такий?! Хіба й я по його, матері його ковінька, харпак!

Дяк. Ні, то ще він не взнав, що ви, як би сказать, із хазяїнів.

Дячиха (долаштовуючи дещо на столі). Уже й вечеря готова!..

Дяк. Готова?.. Так гукай тих. (Одхиляє двері.) Вася! Вася! Ідіть уже! (Зачиняє.) Ось ідуть...

Дячиха. Може б, вони ще погуляли, а ми... Оверко. Та чи чуєте, чим скоріше, тим краще.

ЯВА 13

Ті ж, семінарист, учитель і писар.

Писар (увіходячи). Нє-нє, Василь Стратонович, не говори, не говори., я ненавиджу цього,— юрунда, ахвекти!..

Дяк і дячиха. Уже закуска... вечеря готова... готова...

Семінарист. Гаразд... (До писаря.) Чудні у вас погляди... Вам треба побільше читать. (Бере на полиці дві книжки.) Нате оці дві книги, читайте.

Писар (бере). А то какії три? Давай і тє.

Семінарист (дає ще три). Нате, та тільки, будь даска, бережіть їх, бо вони дорогі. Прочитаєте і, як приїду, віддасте.

Писар. Харошо, харошо... целії будуть... я отдам... за мной не зайдуться... я, боже сохрані, чужого не хочу... ні беспокойтесь. (Убік.) Поминай как звалі. (Розгортає деякі і , дивиться.) Што-што? (Придивляється.) "філософія"... "Астрономія". Гм, глупость, пустякі... Ну, нічиво..., Більш буду імєть движимості. (Кладе на лаві.} Пущай полежуть, пока ітіть.

Семінарист. Сідайте ж!.. Сідайте, прошу покорно, за стіл. (Саджає дяка, дячиху, Оверка, учителя й писаря.) Де ж горілка, чарка?.. Ага — ось. (Бере й частує дяка.)

Дяк (взявши чарку). Дай же боже скінчить тобі семінарію, получить місце і... всього кращого!.. (П'є. Всякий,.хто вип^е зараз закусює.)

Дячиха. Спаси тебе мати божа, цариця небесна і даруй тобі всякого щастя!..

Оверко.. Дай боже вам достукаться батюшки, жениться і... або он що: випийте ви вперед.

Семінарист. Я послі, послі... Спасибі...

Оверко. Ну, так роди ж, боже, жито, пшеницю, всяку пашницю... Ні, таки випийте від мене.

. . С е м і н а р и с т. Ні, Оверко Васильович, пийте ви, пийте, прощу покорно.

> О в е р к О; Еге, дай же боже улаштуватись вам на батюшки, пошли усім нам щастя, здоров'я, а помершим душам царство небесне, вічний покій, вічная пам'ять. Учитель. Я, звиніть, приказувать не вмію. Семінарист. Нічого, нічого.

Писар. Всіво найкращайшаго, найлуччейшаго! Будьмо здорові! (Випивши.) Налівай ещо! (Випивши ще.) Оце, еслі б єщо, ето как єво, ром алі конняк!.. сьорбонулося б з ком-бінацієй!

Семінарист. Закусюйте, закусюйте, Саврадим Сково-родинович. (П'є сам.)

Писар (закусює). Ето, еслі б пірожноє, з ахвектом би зкушалось...

Всі їдять не поспішаючись.

Д я к. Чи ти, Єпистимія Антиповна, наставила пак самовар?

Дячиха. Я й забула!.. Треба наставить. (Хоче встать.)

Семінарист. Сидіть, сидіть... Я ось діда заставлю. (Одхиляє двері.) Діду! Діду!

Голос Явтух а. Га? Що? < Семінарист. Сюди йдіть! Зараз!

Голос. Та ось, мовляв, іду! Чого?. о;:

ЯВА< 14

Увіходе Явтух у великій шапці, старому довгополому лапсердаці і постолах, з люлькою в, зубах; учитель і писар чмихають.

Семінарист (наливає чарку). Нате пийте, та тільки вийміть люльку з зубів і скиньте шапку.

Писар (до учителя). Ху ти, гадость!.. Такому порепа-ному хахлу, дураку, дал би я водки!..

Явтух. Оце спасибі^ єй-бо, мовляв, спасибі. (Скидає шапку, кладе на лаві, виймає люльку з зубів, бере чарку.) Царство небесне помершим во віки віков, амінь! (Хреститься і п'є.) Налийте, мовляв, паничу-дядюшко, ще чарочку, спасибі вам.

Семінарист. Можна, тільки глядіть, щоб не п'яні були.

Писар (убік). Гадость, юрунда! (Плює; учитель чмихає.)

Явтух. Ні, я, паничу-дядюшко, мовляв, ні... не п'яний. (Бере чарку.) Спаси господи й помилуй нас грішних... царство небесне... мовляв. (П'є.)

Семінарист. Ну, тепер закусюйте, та підете наставите скоренько самовар, якщо вмієте.

Явтух (бере півпаляниці на столі і/ поспішаючись, за-кусює). Я, мовляв, умію... я, мовляв, молодець... Бог бачить:., хоч, мовляв, собаки оцих Оверка (вказує шматком на Оверка) і розірвали сіряк, так то, біс їх батькові, одурили... тепер, мовляв, лиху годину одурять!.. Еге... я вмію наставлять... я...

Дяк. Іди вже, іди наставляй.

Я в-т у х. Ось живо... я, мовляв, живо... (Недоїдений шматок ховає в кишеню і виходить.)

ЯВА 15

1 ' Ті ж без Явтуха.

П и с ар. Што ето за такой невежественний хахол? А найменованіє у ніво каковоє неблагопріятноє, мужицкое — Явтух!.. Ха-ха-ха!..

Учитель. Вже прямо.

Семінарист. Чоловік і мення чоловіче..: Що ж тут такого?..

Писар. Із-за чіво ви, напрімєр, держите у сібя такого ниобразованого хахла? Я би, как честной человек, і до двора б не допустіл такого дурака.

Дяк (до дячихи). Бач, що люди кажуть!., от і послухай Васі.

С е м і н а р и с т. А як по-вашому? Чоловік без роду, без приюту, хай погибає!..

Писар. Так што ж!.. Какое наше дело до нєво?.. Семінарист. Ех ви, люди, люди!.. Я в ту х (з сіней). Паничу!.. Паничу!.. Дядюшко!.. Семінарист. А що там таке?..

Я в т у X; Лишечко!.. Самовар, мовляв, з дірками!.. Вода вибігає!..

Семінарист. А стійте!.. (Хутко виходить.) Дячиха. Моя матінко! Гляди, розбили!.. Д я к. А він же дорогий.

Писар. Хто дорогий? Юрунда!.. Жалєл би я єщо за самоваром.

Семінарист (увіходячи).