Не стоїть жить - Тесленко Архип

Ми єво в Сибір...

Оверко. А скільки ж це буде стоїть?! > :

Писар. Ето дело очінь трудное, головоломное, как же!., ето ж злоумишленноє насиліе... востановлєніє честі — до нево ума нужно багато... а я возьму з вас, по знакомості, очінь-очінь дьошево, ні более как з сотняжку! тольки половину січас мне пожалуйте в задаток.

Оверко (подумав). А чи не скрутите ви, бува, мені діла? Ви ж з ним товаришуєте!

Писар. Нє-нє, боже сохрані!.. Мнє дєньгі лучче; мнє аби дєньгі.

Оверко. Посидьте ж... я вам завдаток найду. Писар. Пріатлічно!.. Возьмітє же сюда чернило, піро і бумагу — січас накатаєм рапорт в симінарію. Оверко. Гаразд, гаразд!.. (Виходить.)

ЯВА 13 Писар сам.

Писар (ходить по хаті, заспівує). Трі-рі-рі, тра-ра-рам, тра-та-та... Ну ето повізло, нічіво... каби усьо так: з Грицька узял пятьдесят рубльов, да з Авер'яна возьму сто, да ещо натяну как-нібудь — на то, да на то — з полсотні!.. вот так!., маладєць Саврадім Сковородинович. (Осміхається.) Да, как би єво поступіть з Грицьком?.. Ілі січас сказать Авер'яну, пущай от дасть за ніво свою дєвку, ілі посля?.. А чи от дасть за ніво?.. Да... Для етого нада придумать, как би получче унізіть єйо, сконфузіть перед нім, а то он зразу вигнал єйо, а нинє как би назад... Ну ето посля — вспєєм... Хотя я й так запоздал... можить, Грицько уже думаєть, што я говорил про сватання з Авер'яном, да єщо поспішить свататься!.. Ну, нічіво... обожду з сим, поки укріпим виновность за семінаристом... Хотя он не виновен!., ето ж усьо Грицько... я же сам і навчил єго учинить ето... не грєх лі?.. Да... (Думає.) Ну, нічіво, зато дєньжонкі будуть... можна будіть подать попу на часточку... Дєньгі і грєхі одмалівають!!!? Долго лі єщо там будіть Авер'ян? Да... (Озирається.) Када би не наспєл... (Підступає до стола, набирає вареників у кармани, бере миску, п'є сметану... Пику вмазав, піджак ульопав — обтирає рукавом. Озирається кругом, скрізь заглядає: де що стоїть, де що лежить. П'є молоко з глечика на лаві, витягає з-під припічка мазницю.) Да... сапаги покраснєлі... нада ето, как єво, почерніть... (Маже, заспівує.) Тра-ра-ре. (Перекидає мазницю.) Вот так!., што ето?.. што тепер дєлать?.. Ху, чорт би тєбя побрал. (Шукає, чим би прибрать дьоготь, а далі розтирає його чобітьми і нагортає з-під припічка сміття. Ставить мазницю на місце... Ходить по хаті, нюхає руки, обтирає об штани, колупає в носі, заспівує і засвистує.) Тра-ра-ра... (Чухається.)

ЯВА 14 Писар і Оверко.

Оверко (ставить на,столі горілку, чорнило; кладе перо і папір). Еге, так нате ж вам завдаток — п'ятдесят. (Виймає з кишені і дає.) Та глядіть же, будь ласка, не скрутіть діла... тепер, знаєте, таке скрізь мошенство, що біда!.. Один ви, здається, й чесні... Я на вас вірю, як на себе.

Писар (подивившись на гроші, ховає їх в карман). Да, да... теперіча скрозь такое мошенство, что ні дай бог!.. А вот я ні такой... я чесность, правду люблю... я, как Христос, готов і пострадать за правду — вєртє совєсті... Вєрую в бога і конець!

Оверко. Спасибі за добре слово, за правду!

Писар. Да... у вас і водочка єсть?! (Дивиться на горілку і тре рука об руку.) Вот ми січас і рапорт сочинім.

Оверко. Еге... Так вип'єм же, щоб бог поміг... (Наливає чарку писареві, а потім собі.)

Писар. Вип'єм, вип'єм... ето дело! Как же!.. (Випивши, бере папір і перо в руки.) Вот тепер і за дєло примьомся. (Хреститься.) Господи, поможи нам учиніть усьо благоразумно!..

Оверко. Поможи боже!..

Писар (пише, проказуючи сам собі).

В семінарію Жителя... козака Авер'яна Васільєва Кнуря. Рапорт

Честь імєю донесті сім таковим рапортом в оную, вишепі-санную семінарію ніжеслєдующєє, а іменно: что житель... Василій Стратонович Сімоновській, обучающійся грамотє в таковой семінарії, без усякого со сторони моєй повода, самоуправно, без моєго соглашенія і ведома, а так равно і по неізвєсним мнє комбінаціям учініл фактічеські мнє принадлежащей дочке моєй Галії безподобноє дєло, то єсть, а іменно: произвьол богопротивное насиліє оной вишепоясненной Галії, нанеся оскорбітельную обєду, как мнє, означенному Кнурю, так равно і всем моім прямим і боковим сроднікам, чему явствует імеющійся в оной моєй Галії наслєднік названного онаго Сімоновського — Іван — мужеська пола, проізшедшій от, накритія вишеупомянутой моєй Галії, а єщо, кроме више-означенного наслєдніка мужеська пола, удостовєряють сім таковоє учинєніє ніжеіменуємиє, слєдующіє свідєтєлі, а імен: но... (До Оверка.) А вот, Авер'ян Василорич, .где.* би свідєтєлєй узять?

О в е р к о. А то вже ви знаєте... робіть, будь ласка, як

краще... Вип'єм ще!.. 5

Писар. Вєрно!.. Прикрасно!.. Вип'єм... (Випивши.) Так вот ви, Авер'ян Василович, дайте мнє єще рубліков з п'ять, то я сам і свідєтєлєй вам розшукаю, сам занесу їх сюда в рапорт, сам запечатаю єго хормальним порядком і... дайте єщо рубліка два на пересилку, рубліка три на маркі, на печать, на прочєє, то я сам і на почту пойду, сам і отошлю єво в семінарію і всьо сам, бо ви, відітє, не знаєте, гдє, как і что...

Оверко. Еге... я ні... ви... ви... знаєте... я за грішми не пошкодую, аби було діло, аби мені, мовляв, з сорому виплутаться... ви знаєте...

Писар. Да... Вот я отошлю ето в семінарію і січас начі-наю клопотать о зсилкє єво, мерзавца, в Сибір, чтоби виплутать вас із етого сорому. (Убік.) Ех, дєньжонок, дєньжонок натяну!..

Оверко. Еге-ге... із сорому... і... чоловік ви добрячий, золотий чоловік!.. Дайте, я вас поцілую. (Цілує.)

Писар. Вєрно... благородно!

Оверко. Вип'єм же ще.

Писар. Да, да... Вип'єм, вип'єм... (П'ють.)

Голоси знадвору. Рятуйте!.. Поможіть!.. Рятуйте!.. (Стук.)

О в е р к о ) Що воно? Що воно?!.

Писар / (Разом.) Шт0?! Шт0 такоє?!.

ЯВА 15

Дяк, Явтух і чоловік тягнуть, полунеся, Галю.

Галя. Ох... ох... ох... (Падає на землю і важко дише.)

Дяк І (Разом.) Отам... отам... у мене... в ярку...

Явтух / (махає задушила... сама душилась... цу-.

руками). ценя гав-гав!., ми туди... Отам...

мовляв... мовляв... гав-гав... а ми,; мовляв... задушила... мовляв1.

Чоловік. Я чую — крик... задушила... побігли по старосту... по соцьких.

Оверко. Що?! о боже мій!.. О боже мій!.. О дитино моя!., о Галю!.. (Припадає до Галі.)

Мокрина (виходить, трусячись, з хатини.) Що?!.

Що?!., о, рятуйте ж мене!., о дитино моя!., о дитино моя!..

(Принада до Галі, цілує і плаче.) 1

Оверко. Дитино моя!.. Встань!.. Встань!.. Ти одна в ме-

не... Прости мене... прости мене... обидив... прощаю тебе.,.'

прощаю... — 1

Галя. Ох... ох...пізно... пізно... о,> пече ж мене... о, пече мене... о мамусю, о татусю... Палазю... Марусичко... подруги!.. Де ви?.. Простіть... простіть...

Писар. Ето Сибір... Как же!.. Задушила... Смертоубіе-ніє учинила... Сибір...

ЯВА 16

Входять: староста, соцькі з ціпками і мендалями і ще дехто.

Староста. А що тут зробилось?! (Дивиться.) А хм, погано...

Люди наближаються.1

Остороніться!.. та остороніться-бо!.. Ну, Оверку, Мокрино, годі плакать — вона опам'ятається!.. А де ж дитина?

Дехто. Там... у ярку... лежить... задушена...

Староста. Ну, ходімте туди, наведем слєдствіє, та остороніться-бо!.. вставайте!.. Оверку! дайте їй дихать. Ходімте!

Оверко (встає плачучи). Ходімте... спасем... маненьке... спасем... ох, дитино моя... дитино моя!..

Староста. Мокрино, вставай!., вставай, тобі кажеться, не остивай їй.

Мокрина. Я з дочечкою... яз дочечкою... о, рятуйте ж мене!

Староста (на людей). Візьміть її од неї!., вона їй мішає, вредить.

Люди беруть Мокрину.

Мо к р и н а. О, не одривайте мене... не розлучайте з дочечкою... о, рятуйте мене... О боже мій!..

Г а л я. О, пече мене... о, страшно мені... Мамусю, татусю, не тікайте від мене... пече мене... простіть мене... не тікайте!..

Староста. Несіть, несіть її надвір, за нами. Ну, ходімте всі, а ти, Явтуше, побудь тут, щоб вона не вибігла куди... держатимеш у сінях дверей... Ходімте! (Виходять.)

Писар. За се Сибір їй...

Дехто. А Сибір, звісно, Сибір. (Окриваються.)

ЯВА 17 Галя і Явтух.

Галя (лежить і важко дише). Ох... ох... ох... Явтух (торкає її руками). Іч, задушила!.. Ага... тепер гріх, мовляв... ага... гріх, як можна!.. Гріх!..

Галя. Мамочко! таточку!.. Василечку!.. ох... пече мене;.;

Я в т у х. Це я, мовляв... ага, гріх... ага. (Торкає.)

Галя (підводиться помаленьку). Ох... що це?! Де я?.. Ой, страшно... де я? (Встає й озирається.)

Я в т у х. І... і... встає, мовляв... куди?., тікать? я, мовляв, не пущу (втікає в сіни, підпирає звідтіля двері), не пущу... я, мовляв, підопру... я ось!., не втечеш!., гріх!..

Г а л я. Я дома!.. Дома!.. Ой, як це?.. Що це!.. Мамочко!., таточку... мамусю!.. Не чуть... покинули мене... (Подумавши.) Де ж я була? Де мій синочок? (Іде до полу, дивиться на подушки.) Немає... немає... Де ж він?.. (Подумавши.) О, що ж я наробила!? О синочку мій, синочку!.. (Плане.) Що ти винен, що прийняв такі муки?.. Муки од рідної матері!., і я мати?! Боже... боже!.. (Плане.) Як ти, моє анголятко, гірко плакало, побачивши смерть... як жалібно дивилось на мене... дивилось своїми манісінькими, голубенькими оченятами — молило не віднімать так рано молоденької жизні... і я... я... о... де була моя^душа? де було серце?.. (Плане.) Я тебе не почула, не змилосердилась... не подивилась на тебе!.. О, тепер уже ж я не побачу тебе... не побачу, моє анголятко, поки світа й сонця!., я зігнала тебе... зігнала з порога сього світа, якого ти ще й не переступило гаразд, і зігнала як і куди?! (Плане.) О, тепер же тут мені не буде життя... не буде... Очорнила я свою душу... очорнила навіки!.. Вже ж я і в Сибіру не найду того світу, щоб їй освітив, і нігде на сім світі, нігде... Він полинув з тією невинною жизнею, полинув невідомо куди... (Подумавши.) О, не можу... не можу ж я тут зоставаться... піду... доганять те, що я так безжалісно прогнала від себе і що вже так далеко-далеко втекло... Піду ж хоч там приласкаю янголятко своє... піду... Боже!., дякую тобі за цю жизнь... прости мене й не осуди, що очорнила так свою душу, потеряла весь світ її — без чого жизнь не жизнь... прости й прийми мене до себе, до мого синочка... (Однеплює од цебра віжки.) Прощайте!.. Прощайте!.. (Думає, жахається.) Ой!., домовина... тьма... кістки... і... і... невідоме... ой, страшно, страшно... боюсь!..