Твори для дітей - Леонід Іванович Глібов
Тільки я сердита зроду:
Хто задивиться на вроду,
Чи сунеться цілувать -
Буде сльози проливать.
Діти-квіти, виростайте
І мене ви розгадайте!
Прилетить веселий час -
Поцілую дуже вас».
Діти думали-гадали
І ніяк не розібрали.
В мою хатоньку прийшли,
На печі мене знайшли.
«Ой дідусю, не вгадали,-
Діти разом закричали,-
Годі в просі гріться, спать,
Поможи нам розгадать!
Осьде пряничок чудовий,
Неабиякий - медовий.
Бач,- і самі не їмо,
А тобі віддаємо!»
Взяв я пряничок, дивлюся,
І облизуюсь, сміюся…
«Не вгадали ви? Ото!
То ж цибуля, більш ніхто!»
Здивувались дуже діти:
«Тьху, погана!.. Так верни ти…
А я пряник гам та гам,-
«Вибачайте, не віддам!»
[1892]
17
По полю ходе, носом оре
І розкидає по сліду
Одним шанобу, другим горе,
Тому привіт, тому біду.
Він оре скрізь: і на чужині,
І в нашій рідній стороні;
Колись і у моїй долині
Він дещо виорав мені.
Хто ж носом оре - чи вгадали?
Під жартом сховано добро;
Скажу, щоб довго не шукали:
Письменства нашого перо.
[1892]
18
Бачить - не бачить,
Чути - не чує,
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче -
Правди навчає;
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова,-
Будемо, діти,
З нею довіку
Жити - дружити.
Хто ж то такая
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартовлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька -
Книжка та й годі.
[1892]
19
У лісі загадка гуляла;
Коваль пройдисвітку спіймав
І, щоб у лісі не гайсала,
Хвоста їй відрубав.
І невеличка, а зубата,
Аж кору з дерева дере,
Вродилася така завзята,
Що, як підскочить, страх бере.
Залізний ніс, а хвіст вербовий,
У рот їй пальця не кладіть:
У лісі дуб який здоровий,
А як кусне - і той кричить.
Захоче - здуру зробить шкоду,
А іноді і насмішить:
Устромить ніс свій у колоду,
Хвіст задере і сторч стоїть.
В руках умілих не пустує
І робить все, як слід робить:
Комору, хату вам збудує
І господарство звеселить.
На все здалась вона, гоструха:
Її давно вже знаю я;
Усяке діло майстра слуха,-
Оттак і загадка моя.
Раз двері рип: «Здоров, мій друже! -
Озвавсь коваль,- ану, пиши:
Ось загадка цікава дуже,
А ти ще трохи прибреши».
«Шкода,- кажу,- брехня не слава,
Годиться загадка і так,
Бо неабияка проява:
Сокиру нашу знає всяк».
[1892]
20
На белебені до поля
Збудувала хату доля;
Тую хату знає всяк -
І заможний, і бідняк.
По надвір’ю вітер грає,
Голуб голуба ганяє,
В хаті панійка тонка
Крутить пана товстяка.
Баби збоку теє бачуть
І собі по лаві скачуть,
А дідок на них глядить
І ціпочком стукотить.
Нуте, діти, помаленьку
Розберіть тую брехеньку
Аж од п’ят до головиХто хитріш - чи я, чи ви?
Невеличка витребенька,
А на розвідки трудненька,
Всюди тиче хитрий клин,
Каже: «хата» - аж то млин.
Голуб голуба ганяє -
Вітер крила повертає,
І не пані - шестірня
Камінь крутить, розганя.
Позбиралися докупи
Танцювать не баби - ступи.
Що товчуться над пшоном;
Дід - мірошник з молотком.
[1892]
21
Літає пташечка по полю,
Ввесь день турбується, не їсть,
Шануючи трудящу долю
Собі і людям на користь;
На квітках ласощі збирає,
Потрошку в жменечку кладе,
У темну хатоньку ховає,
Веселу пісеньку гуде:
«Зеленеє поле, зелене,
Збирайтеся, гості, до мене,
Ведмедика ласого обдурю
І ласощів гостенькам наварю.
Ой хто мою пісню вгадає,
Нехай мерщій рот розкриває,
А хто не втне -
Жаль мені: в рот не дам,
Мазну тільки ложкою по зубам».
Вдалася загадочка гожа,
Аж губи облизав дідок.
Трудяща пташка - бджілка божа,
А ласощі - медок.
[1893]
22
Кучерява та вродлива,
Як голубка тая сива,
Іще змалку Дружка люба
Полюбила дуже Чуба.
Чи у полі, чи в дорозі,
Чи в теплі, чи на морозі -
Всюди, всюди Дружка люба
Нерозлучно біля Чуба:
У господі - на кілочку,
В церкві жде його в куточку;
Світові звичаї знає.
Кого стріне - привітає;
Перед ворогом гордує -
Мов не бачить, мов не чує,
У бояри просять Чуба -
З ним гуляє Дружка люба;
На весіллі привітають,
Гарну
