Твори для дітей - Леонід Іванович Глібов
Козак тихенько засміявся:
«Я,- каже,- виріс із землі».
«Хіба ж пристало козакові
Оттут сидіть? - промовив я,-
У темнім лузі, у діброві
Витає славонька твоя».
«Тут,- каже,- доля посадила,
Щоб всякий зневажав мене,
Вже аж чуприна заболіла:
Хто схоче, той і ускубне».
«Так що ж,- кажу,- що посадила!
А ти б не слухав та й утік:
Весела воля дасть і крила...
А от надувсь, як той кулик».
«Де ж тая воля, тії крила? -
Козак промовив, сміючись,-
Козацьку волю квочка вбила,
І козаки на сміх здались.
Шаблюк нема, гримить качалка;
Похід - у гості до куми;
Тепер жіночая кибалка
Страшніш турецької чалми».
І він замовк, мов зажурився,
Над споришем похнюпив ніс;
Од вітру чуб зашевелився,
І довгий вус його повис.
Прийшлось терпіть лиху годину…
Хто ж він такий козак чудний,
Що всякий смиче за чуприну,
А він сидить-мовчить, дурний?
Все несподівано на світі:
Ти так, а вийде онде як,
Шукав волошечок у полі,
А тут тобі приплівсь козак.
Старовину прийшлось згадати -
І сміх, і горе... ох-ох-ох!
То не козак сидів чубатий,
То був кудрявчик наш - горох.
[1891]
13
Скажу ще загадку таку:
У ночвах переплив я річку
І у долинці, на піску,
Побачив хатку невеличку.
Без вікон хатка, без дверей,-
Як не мудруй, не можна влізти;
Вона ж повнісінька людей,
А ласощів - не переїсти!
Ну, як би так мені туди?
Хоч би ж тобі де-небудь щілка...
Я і туди, я і сюди -
Ніяк: ні зверху, ні з причілка.
Дивлюсь - з лози іде Різак,-
Його мале й велике знає:
Сокири нашої свояк,
По всіх усюдах він буває.
Побачив, що я там ходжу:
«Чого,- питає,- тут никаєш?»
«Ох, мій голубчику! - кажу,-
Нащо питаєш? Либонь знаєш».
Він цюк - і хатку розрубав.
«Ну,- каже,- лізь, щоб не кортіло!»
Я так зрадів, аж закричав:
«От молодець! От гарне діло!»
І зараз всіх порозганяв,
Щоб ласощів не роз’їдали;
Хазяйнувати сам почав,
Аж зуби танцювати стали.
Я через приключку таку
Вподобав дуже хатку тую
І, дякуючи Різаку,
Щолітечка тепер смакую.
От бачте, як старий ласун
Плести вам загадки навчився...
Не хатка то була - кавун
До мене в гості прикотився.
А хто ж Різак, такий мастак,
Що й хатку розрубать береться?
Не чоловік і не козак -
Ножем він на всім світі зветься.
Я шуткувать давно привик
І рад, як діти веселяться...
Пошли вам, доле, довгий вік.
Не знать журби, а більш сміяться.
[1891]
14
Не в чужому государстві,
А у нашім славнім царстві,
Де стоять гречані гори -
Уродились сміхотвори.
У хазяйки припіканки,
Чорномазої круглянки,
Молодчики виростають.
Свою вроду виявляють.
Маслом боки добре смажуть,
Сметаною пику мажуть.
Потішають, спокушають,
Теревені розпускають:
«Будьте живі та здорові,
Всі родичі гарбузові!
Прибувайте, поспішайте,
Роти швидше роззявляйте!
Пляшки й чарки будуть грати
І тарілочки бряжчати,
Затанцює щука з перцем
І цибулька з оселедцем!»
Гості слиночку ковтають,
Сміхотворам потурають:
«Нумте ж пораться нівроку,
Щоб діждати того року!»
Моя загадка-брехуха,
Стародавня щебетуха,
Теревені розпустила,
Перед дітками хитрила.
А діточки засміялись,
Подумали й догадались,
Що веселі лизогуби -
То блинчики-друголюби.
[1891]
15
Химерний, маленький,
Бокастий, товстенький
Коханчик удавсь;
У тісто прибрався,
Чимсь смачним напхався,
В окропі купавсь.
На смак уродився,
Ще й маслом умився,
В макітрі скакав…
Недовго нажився,
У дірку скотився,
Круть-верть та й пропав.
Хотів був догнати -
Шкода шкандибати:
Лови не лови!
А як його звати -
Лінуюсь сказати,
Ануте лиш ви!
«То ж, діду коханий,
Вареник гречаний!»
Кричить дітвора.
Чому не вгадати!
Не бігать-шукати
Такого добра.
[1892]
16
«Гоп! Гоп! Діти-молодята!
І дівчата і хлоп’ята!
Годі бігать і скакать:
Буду загадку казать:
Як була я молодою,
Грала в хрещика з весною
І між квітками росла,
Зеленіла і цвіла.
Добрі люди доглядали,
Шанували, поливали,
Щоб жила краса моя,
Щоб доладна була я.
Як підкрадеться до мене
Те бадиллячко зелене,
Чи бур’ян, чи лобода,-
Через мене всім біда.
Всіх од мене проганяють,
Через тин перекидають,
Щоб нічого не росло,
Щоб пристріту не було.
Як великою вже стала,
Я сім плахт поначіпляла,
Довгі кісоньки взяла,
У віночок заплела.
Куди треба, помандрую,
Скрізь і днюю і ночую,
Світ увесь я обійшла
І на ярмарку була.
І нема того обіда,
Чи у пана, чи у жида,
Щоб і я там не була