Твори для дітей - Леонід Іванович Глібов

Козак тихенько засміявся:

«Я,- каже,- виріс із землі».

«Хіба ж пристало козакові

Оттут сидіть? - промовив я,-

У темнім лузі, у діброві

Витає славонька твоя».

«Тут,- каже,- доля посадила,

Щоб всякий зневажав мене,

Вже аж чуприна заболіла:

Хто схоче, той і ускубне».

«Так що ж,- кажу,- що посадила!

А ти б не слухав та й утік:

Весела воля дасть і крила...

А от надувсь, як той кулик».

«Де ж тая воля, тії крила? -

Козак промовив, сміючись,-

Козацьку волю квочка вбила,

І козаки на сміх здались.

Шаблюк нема, гримить качалка;

Похід - у гості до куми;

Тепер жіночая кибалка

Страшніш турецької чалми».

І він замовк, мов зажурився,

Над споришем похнюпив ніс;

Од вітру чуб зашевелився,

І довгий вус його повис.

Прийшлось терпіть лиху годину…

Хто ж він такий козак чудний,

Що всякий смиче за чуприну,

А він сидить-мовчить, дурний?

Все несподівано на світі:

Ти так, а вийде онде як,

Шукав волошечок у полі,

А тут тобі приплівсь козак.

Старовину прийшлось згадати -

І сміх, і горе... ох-ох-ох!

То не козак сидів чубатий,

То був кудрявчик наш - горох.

[1891]

Скажу ще загадку таку:

У ночвах переплив я річку

І у долинці, на піску,

Побачив хатку невеличку.

Без вікон хатка, без дверей,-

Як не мудруй, не можна влізти;

Вона ж повнісінька людей,

А ласощів - не переїсти!

Ну, як би так мені туди?

Хоч би ж тобі де-небудь щілка...

Я і туди, я і сюди -

Ніяк: ні зверху, ні з причілка.

Дивлюсь - з лози іде Різак,-

Його мале й велике знає:

Сокири нашої свояк,

По всіх усюдах він буває.

Побачив, що я там ходжу:

«Чого,- питає,- тут никаєш?»

«Ох, мій голубчику! - кажу,-

Нащо питаєш? Либонь знаєш».

Він цюк - і хатку розрубав.

«Ну,- каже,- лізь, щоб не кортіло!»

Я так зрадів, аж закричав:

«От молодець! От гарне діло!»

І зараз всіх порозганяв,

Щоб ласощів не роз’їдали;

Хазяйнувати сам почав,

Аж зуби танцювати стали.

Я через приключку таку

Вподобав дуже хатку тую

І, дякуючи Різаку,

Щолітечка тепер смакую.

От бачте, як старий ласун

Плести вам загадки навчився...

Не хатка то була - кавун

До мене в гості прикотився.

А хто ж Різак, такий мастак,

Що й хатку розрубать береться?

Не чоловік і не козак -

Ножем він на всім світі зветься.

Я шуткувать давно привик

І рад, як діти веселяться...

Пошли вам, доле, довгий вік.

Не знать журби, а більш сміяться.

[1891]

Не в чужому государстві,

А у нашім славнім царстві,

Де стоять гречані гори -

Уродились сміхотвори.

У хазяйки припіканки,

Чорномазої круглянки,

Молодчики виростають.

Свою вроду виявляють.

Маслом боки добре смажуть,

Сметаною пику мажуть.

Потішають, спокушають,

Теревені розпускають:

«Будьте живі та здорові,

Всі родичі гарбузові!

Прибувайте, поспішайте,

Роти швидше роззявляйте!

Пляшки й чарки будуть грати

І тарілочки бряжчати,

Затанцює щука з перцем

І цибулька з оселедцем!»

Гості слиночку ковтають,

Сміхотворам потурають:

«Нумте ж пораться нівроку,

Щоб діждати того року!»

Моя загадка-брехуха,

Стародавня щебетуха,

Теревені розпустила,

Перед дітками хитрила.

А діточки засміялись,

Подумали й догадались,

Що веселі лизогуби -

То блинчики-друголюби.

[1891]

Химерний, маленький,

Бокастий, товстенький

Коханчик удавсь;

У тісто прибрався,

Чимсь смачним напхався,

В окропі купавсь.

На смак уродився,

Ще й маслом умився,

В макітрі скакав…

Недовго нажився,

У дірку скотився,

Круть-верть та й пропав.

Хотів був догнати -

Шкода шкандибати:

Лови не лови!

А як його звати -

Лінуюсь сказати,

Ануте лиш ви!

«То ж, діду коханий,

Вареник гречаний!»

Кричить дітвора.

Чому не вгадати!

Не бігать-шукати

Такого добра.

[1892]

«Гоп! Гоп! Діти-молодята!

І дівчата і хлоп’ята!

Годі бігать і скакать:

Буду загадку казать:

Як була я молодою,

Грала в хрещика з весною

І між квітками росла,

Зеленіла і цвіла.

Добрі люди доглядали,

Шанували, поливали,

Щоб жила краса моя,

Щоб доладна була я.

Як підкрадеться до мене

Те бадиллячко зелене,

Чи бур’ян, чи лобода,-

Через мене всім біда.

Всіх од мене проганяють,

Через тин перекидають,

Щоб нічого не росло,

Щоб пристріту не було.

Як великою вже стала,

Я сім плахт поначіпляла,

Довгі кісоньки взяла,

У віночок заплела.

Куди треба, помандрую,

Скрізь і днюю і ночую,

Світ увесь я обійшла

І на ярмарку була.

І нема того обіда,

Чи у пана, чи у жида,

Щоб і я там не була