т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Сид. Марк. Ото найкраще. Поховали?

Мир. Антон. Да. (Дивиться на Аню, натиском). При мені й при братові померла.

Аня не зводить з нього очей. На лиці їй стоїть і жах, і велика ніжність, і мука.

Сидір Маркович. Ну, царство небесне... Легше на кешеню. Баба з воза, кобилі легше... (Раптом). А ви таки погано с моїми тут обійшлись... Погано... Авжеж. Хотів я з вами через поліцію побалакать, та перекипів... Атож... Погано.

Мир. Антон. Я цього не находжу. Зо мною не краще обійшлись.

Жорж (з досадою). Ну, тату!.. Що там зачіпать... Ще невідомо, хто погано зробив.

Сид. Марк. Умгу!.. Так, так... А мені саме тоді економія горіла. Так, так... Авжеж... Добре горіла, хай його маму мордує... Добре... Обломився щабель. Атож...

Мир. Антон. Другий близько. Бува, що нема вже за що хапатись.

Сид. Марк. Може, вам так?

Мир. Антон. (спокійно). Ні, мої щаблі твердо держаться. (Дивиться на Аню).

Входить Самуїл Автономович, в пальті, з шарфом на шиї.

Сид. Марк. От у кого не ламаються щаблі. Атож. Одну хворобу перебув, друга є... Друга. Кріпкі щаблі.

Сам. Автон. (уклоняючись). Доброго здоров’ячка. Звиніть, господа, руки не подаю.

Сид. Марк. Та знаємо... Сідайте.

Самуїл Автономович сіда. Раптом випрямляється й злякано щось в собі слуха.

Сид. Марк. А що там?

Самуїл Автономович слуха.

Сид. Марк. Нова хвороба?

Сам. Автон. (з полегшенням зідхає). Нє, нічого... Фу, злякався. Боюсь, що параліч буде. Отто, як почне щось дьоргать отак... (Показує). Дьорг! Дьорг, дьорг! Так мені й похолоне все... Но, слава богу, проходить.

Сид. Марк. Я ж кажу (з дивуванням до Мирона Антоновича). І не скучно чоловікові! От що подумать. Тим і живе!

Сам. Автон. Ах, Сидоре Марковичу! Я ворогам своїм не желаю такого добра. Та шо з вами говорить! Думаєте, як у вас кам’яне здоров’я, так і у всіх. А Жоржик їде таки, значить? Молодчина.

Жорж. Їду, дядя! И у вас як, сифілісу нема ще?

Сам. Автон. (сконфузившись). А! Как ты говориш! Фе, Жорж!.. Тут-же он і сестра твоя. Все ж таки предмет женского пола. І хіба можна про таку болєзнь говорить? А-я-я-яй! А ще образований!

Жорж (нервозно-злісно сміється). Нічого, дядя! Ви, краще, обдивіться гарненько...

Сам. Автон. Тьфу!.. Перестань!..

Сид. Марк. (до Жоржа). Боїться?

Жорж. Страшенно!

Аня весь час давить руки, ніби хоче щось зробить. Мирон Антонович з-під лоба часто погляда на неї. Іноді їх погляди зустрічаються й Аня вся впивається в нього.

Сидір Маркович зирка на них, але не подає виду, що помічає що-небудь.

Сам. Автон. Безстидник!..

Входить Зіна.

Зіна. Жорж! Ты идешь со мной?

Жорж. Хм!.. Хто його зна, що робить. А буде-ж інтересно?

Зіна. Ну, конечно. Аня, идем!

Аня. Не піду.

Зіна. Аня! Я тебе говорю: идем. (За натиском дивиться на неї, кидаючи часом поглядом в Мирона Антоновича).

Аня (сердито й сильно). Я тобі кажу, не піду.

Сид. Марк. (раптом). А чом-би тобі не піти? Іди. Пройдись. Атож.

Жорж здивовано дивиться на нього, потім на Аню, на Мирона Антоновича й нахмурюється.

Аня. Я вже ходила сьогодні.

Жорж (до неї). А, може, ходім, Аню? Га?

Аня (злісно дивиться на всіх). Чого вам треба? Я не піду!

Мир. Антон. (пильно, непомітно погляда на всіх. Раптом посміхнувшись, встає). Ну, Сидоре Марковичу, я йду.

Сид. Марк. Ага!.. Так, так... Так я вам зараз гроші... (Вийма бумажник і одщитує). Сорок рублів... Авжеж... Так... Двадцять п’ять...

Аня сильно давить руки й не одважується: дихає трудно й важко.

Сид. Марк. ...П’ять... А це десять... Сорок... О!.. Дає. Кесарево кесарю, а боже богові... Атож.

Сам. Автон. (який весь час чогось дививсь на свої руки, підходить до Жоржа й тихо питає). Слухай: а той.. Як є ця болєзнь, то жили на руках часом не напинаються?

Жорж (серйозно-злорадно). Жили? Хм... Це один з признаків... Що, може, ви бачили у свого якого знакомого? То опасна штука!

Сам. Автон. Та не може буть? Один з признаків? Опасна?

Жорж. Да, да... Ну, Зіна, ходім... (До Мирона Антоновича). Ви з нами?

Мир. Антон. Ні, я сам піду...

Жорж (глянувши на Зіну, сконфужено). Ах, да... Ну, пустяк! Ходім, Зіна. Всього доброго! Подає руку Мирону Антоновичу. (Той мовчки стискує. Виходить. За ним Зіна, не глянувши на Мирона Антоновича).

Зіна (озираючись). Аня! Жалеть будешь.

Сам. Автон. (біжучи за Жоржом). Слухай, Жорж! Слухай! (злякано вибіга за ним).

Мир. Антон. Всього доброго, Сидоре Марковичу!

Сид. Марк. (протираючи руку). Хай буде!.. Хай буде... І вам нехай. Атож.

Аня (раптом, нервово підходячи до Мирона Антоновича, глухо). Мирон Антонович! Я хочу з вами побалакать.

Мир. Антон. Добре.

Аня (до Сидора Марковича). Папа! Вийдіть на минуту. Я вас прошу!

Сид. Марк. (незадоволено, але ніби жартуючи). Хм!.. Оттакої!.. Батькові