т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Сид. Марк. Авжеж. (Сідає знов). За твоїм розумом наживешся. Наживешся...

Акул. Автон. «Наживешся». Эх ты! А кто же дом твой обчистил от мужицтва? Га? А кто детям твоим образование дал? Ты? Про тебя, так они бы тепер дехтем сапоги мазали! «За твоїм розумом»... Мужик ты несчастный!

Сид. Марк. Умгу! Тепер одна прокламації робить, друга, як муха в-осени, лазить, третій хоробу все життя лічитиме, а четвертий подушки рубає. Образувала... Авжеж.

Акул. Автон. (озирається). «Як муха в-осени»? А кто виноват? Кто? Я Тебе не говорила? Я тебя не молила: «рассчитай его?» Вот, радуйся тепер!.. Ты, ты один виноват за весь позор, ты. Ты - отец, ты должен был смотреть за ними. А ты только знал: «ах, не посіяно, ах, не поорано, ах, подохли воли, ах, бунтують мужики». От теперь сиди! И любуйся! Нет ни волов, ни детей.

Сид. Марк. (сердито). Ну, годі! Іди собі!

Акул. Автон. А! Не любишь?

Сид. Марк. (встає і спалахує). Годі, кажу!! Геть к чортовій матері! Марш!.. Маму вашу мордує...

Акул Автон. (ніби гордо, але злякано, виходячи). Я с мужиком не желаю ругаться.

Сид. Марк. Я тебе поругаюсь... (Сердито ходить сам по хаті. Раптом злісно зміта з столу цигарки, гильзи, тютюн і розкида ногами, бурмочучи). Маму вашу мордує... «Ні волів, ні дітей». Маму вашу мордує.

Входить Жорж і здивовано зупиняється. Вигляд у нього нервово-рухливий, лице блідіше, худіше, з виразом захованого чогось.

Жорж. Тату! А це ж що таке? Оттак ви мені папіроси робите? Та що з вами?!

Сид. Марк. (не дивиться на нього, ходить). З вас добра робота! Авжеж... Добра.

Жорж. (сміючись). Знов якась муха вкусила?

Сид. Марк. Французька... Благородна муха...

Жорж. Е! Батьку! Мабуть, тепер мені вже прийдеться вам оченаш читать, як ви мені колись.

Сид. Марк. Читай, синку, читай. Батько заслужив. Атож. Заслужив.

Жорж (роздратовано). Тату, ну, та чорт з ним. Ну, спалили. Построїте вдруге... Що тут уже такого? Ну, пропало кільки тисяч...

Сид. Марк. Чорта з два пропало! Страховка не згоріла.

Жорж. Ну, бачите, ще краще! Так чого ж ви нудитесь? Аню для чогось обідили... Папіроси порозкидали... (Починає збирати).

Сид. Марк. Авжеж... Така благородна робота... Панська... Як землю однімуть, то всі будем папіроси робить. Чесний вже труд буде. Авжеж... Чесний.

Жорж. Я вам скажу, тату, що вам нема чого робить. От що!..

Сид. Марк. А ти собі вже найшов роботу...

Жорж (спалахуючи). Тату! Щоб ви... Щоб ви не сміли мені!.. Вам хотілось би, щоб я застрілився?

Сид. Марк. Ну, добре, добре... «Застрілився». Дурні стріляються... Авжеж. (Починає збирать розкидане).

Входить Аня.

Аня. Жорж! Ти з собою подушки береш?

Жорж. Та чорт його зна. Я й сам не знаю, чи брать, чи ні? Не терплю возиться зо всякими бебехами. Мабуть, ні.

Аня. Хто це порозкидав?

Сид. Марк. Бігла мишка, хвостиком махнула, воно й розсипалось. Атож.

Жорж. А Зіна де?

Вбіга Коко, за ним Акулина Автономовна.

Коко (до Сидора Марковича). Папа! Я не хочу гувернантки!

Акул. Автон. Ступай уроки учить.

Коко (уперто). Я уже выучил.

Акул. Автон. Будеш наказан!

Коко. Я вже вивчив.

Жорж (роздратовано). Мамо! Ну, й коли ви перестанете воювать з нами?

Акул. Автон. Не твое дело! (До Коко). Коко, ступай уроки учить. С тобой я еще справлюсь! Пусть уже те своим умом живут. Дожились уже. Результаты хорошие. Марш!

Коко. Я вже вивчив. Папа. Чого мама придирається? Їй-богу, зроблю забастовку!

Жорж (сміється). Ловко!

Акул. Автон. (хоче взять за ухо). Ах, ты гадость такая!

Коко (ухиляючись, ховається за Сидора Марковича). Папа!

Сид. Марк. Умгу!.. Забастовки робиш і за мене ховаєшся... Так, так... (З захованою суворою ніжністю гладить по голові).

Акул. Автон. (роздратовано). Так, так. Учи сына. Конечно. Погладь, погладь его! Мужичье проклятое! (Повертається й швидко виходить).

Коко (зараз-же випручуючись з батькових рук). Я не хочу гувернантки, тату! Що за єрунда! З бабою заніматься. Я Мирона Антоновича хочу! Аня! Мирон Антонович скоро приїде? От його я люблю!

Аня (обнімаючи його, несподівано гаряче, сильно цілує). Ах, ти хороший мій!

Коко. А ти скучила за ним?

Жорж (навмисно). Коко! Іди сюди! Збирай.

Коко. Не хочу! Аня, скучила?

Сид. Марк. (серйозно, зиркаючи на Аню). Кока! Іди учиться!.. За уроки!..

Коко. Та їй-богу, я вже повчив. От морока!

Аня. Іди, іди, Миколко.

Коко. Хм! «Миколко». Так тільки Мирон Антонович мене звав. Ех! От чоловік був!

Жорж сміється.

Сид. Марк. (з посмішкою). Ну, ну, годі, годі!.

Аня. Мирона Антоновича більше не буде в нас.

Коко. Чого?

Аня. Так. Ну, йди, іди, Коко. Гуляй собі там. Жорж тобі привезе з Кавказу папаху.

Жорж. Казацьку папаху. Ти сядеш на коня, візьмеш нагайку і будеш революцію усмирять. Правда?