Осінь для ангела - Пашковський Євген

Мій просвітлений краю! і натомість — на те й дорога — торкне плече довгопала з прокуреним нігтем п’ятірня знайомого по інститутові, присяде, важезну дермантинову сумку покладе собі на коліна, лице сердите, невибалакане, аж пашить гідністю, що буває тільки в борців і відмінників по історії компартії; був хлопчиком на комсомольських побігеньках, старостою з шкодливою звичкою псувати повітря на перервах і відходити до вікна, замислено перегортаючи конспекта, в гуртожитку мав дерев’яного ящичка на замку, там ховав провіант і худі марксистські брошурки, і плакав гірко, коли хлопці для збитку поцупили ключа на зашмуляному бинтові, а на екзамені весельчак, котрого хлібом не годуй, дай проспівати неможливе, душа в душу з викладачем про улюблені серцю з’їзди — і оглянути курс, весь опухлий від безсоння й шпаргалок по рукавах; його брали в аспірантуру, допускали до архівів, обнадіювали та потягнуло ж дурного відбити активістку в улюбленого викладача, в кабінеті з погруддям, там і кандидатський стаж загубили, голосували одностайно і вона також проти нього, дисциплінована, далеко пішла, зрідка подзвонюючи на його тиху музейну роботу і стукаючи, куди треба; ач, змужнів, значок-прапорець на картузі, від сумки віє типографською фарбою, сивастим чубом мотнув, так бик прохромлює рогом сіно, ну, друже-брате, ти зараз де? настрій мас мітинговий, січеш? цураєшся політики? це найзлочинніша риса нашої переляканої інтелігенції: ховатися по кущах у буремні роки! знаю, скажеш відчепне, а хто друже-брате боротиметься за народ, ось я, розповсюджувач вільної преси, двадцять шість раз по областях виступав, геть комуняк, треба будити, треба! ех, комплексанти, інтелигентики, моралісти м’ягкотілі, підспівували ж партократам раніш, не всі звичайно, не всі, но в массє своєй, а народ пам’ятає, — слово народ він вимовляв, округлюючи рота й витягуючи губи, так божевільні ковтають з ложечки ліки від припадків страху, — друже-брате, будьмо відверті, всі ми обчитались вождя, чого гріха таїти, всі ми збудували оце суспільство, всі ходили під комсомолом і "теде", канєшно, були отдєльні винятки, але ж по натурі ми всі совкові страхопуди, то ж згуртуймось; ти ж патріот! і задирає голову, мов просурмив заклик востати з гробів і радуватись; відсвічує бронзою, подвигом, проте очі його чорніють таблетками активованого вугілля, ось по-бурлацьки перекинув лямку через шию, кроки сягнисті, різкі, розраховані літ на двісті, поспішає на з’їзд, прагне активніше включитися в роботу, адреси постійної нема, розкиданий по всенькому світі, — дарую газету, прочитаєш і передаси іншому, — хода тверда, сліпа від патетики, он виходить на перон і двома руками вдячно тисне за лікоть провідницю; проїхався задарма, — і так завжди. Посвітлішали дощини в посадці на ялиновому гіллі, світіння безболісно виокремлює і садибу на перегоні, прив’язана під обчуханим кленом корова похнюплено жує гичку, тітка несе дійницю й ослінчика під пахвою, болить і світиться фосфорне молока корів моєї батьківщини: пийте! наростає і вруниться світло прозелені між ріллею і стернями, пронизливим вітром світить верхів’я граба, що всох над ямою, звідки вибрали силос, порожнина сама смеркає всіма світилами й всіма порами року; полустанок, прищепка гойдається на чорному кабелі, в дитячій колясці під навісом кіт розгрібає мишаче кубло, і жодного сліду по дітях; а колись тута жив обхідник, стругав і розпарював лижі з акації, знав кожну лисячу нору, кожну боброву кольобанку, кожен терновий кущ, був господарем полів і долів; гримотить міст, серед туману і невагомості накликати, наркозно вдихнути сон, клубки морозної пари над вагонами — коли видерся по драбині на гору, жом проти люків насипаний купками, злежаний, твердий, протоптати діру і тоді проштовхувати липкі брили грелями: чим більше паркого світла виринає зісподу, тим приємніші згадки про зарібок, аж чотири залізні карбованці, святкова плата, буде з десять пачок "Орбіти", або запчастини для мопеда, або вудочки і мормишки для підльодного лову, на кар’єрах, прорубавши лунки, стьобати окунів, обмерзлий черпак за халявою холодитиме ногу, або заховати платню в бляшане пуделко з-під халви, потім ще призбирати і вийде на подарунок на восьме березня, мама здивується, три пластмасові тюльпани, духи "Бузок", листівка, все в кульку, зав’язаному ліловим бантиком, або полагодити в містечку дідів кишеньковий годинник, тоді географ запитає, скільки там до перерви, хто скаже? і спритно, проте з почуттям гідності, витягнеш за ланцюжок дзигарика, відколупнеш кришку з мельхіоровими вовками, за три хвилини дзвонитимуть; і вчитель руками розведе, тоді слухайте домашнє завдання! нечутно на долонях закипають водянисті мозолі і жомові брили гуцають в пащу люка; держаком впертися в ліву ногу, так легше, внизу бурякові вижимки і гарячі і солодко пахкі, біло хмариться по вагоні, крайній вже вимітає свою площу березовим драпачем, кидає грелі в отвір, передає віника ближньому, по залізній щелепі сам вигулькує на морозне світло, зараз робитиме габарит, відкидатиме жом на шпалах; знову навмисне подумаєш про чотири залізних рублики й сил побільшає, якраз щоб впорядкувати свій простір вагону, підмести багряне від залізної руди місиво, постояти, подихати, охолонути трохи і вже на вулиці обтруситись і вибити об коліно шапку з потрісканим шкіряним верхом; і, поправляючи волосся назад, непоспіхом підійти до начальника, що тільки-но з чайни і пивна піна і посмішка цвіте йому на суворих вусах, покласти в кишеню чотири зароблені кругляки, з грелями на плечі йти додоми, по соші ляскотить трактор-лопата, під фарами срібно димує світ, і комір сорочки злегка намерзає на шию; мріяв вирости схожим на худорлявих міцножилих дядьків, вантажників склопосуду; їм щоранку крутити на велосипедах добрий десяток кілометрів до роботи, товктися в скловатній сльоті, ці манюні лікарські пляшечки привозили в дерев’яних ящиках, вони збрякали і важчали, ніби налляті свинцем, лучче відразу розвантажувати з заднього борта в гарбель, і водій старезного "Зіса", стоячи на приступці, обіпреться об кабіну, все поспішає, все б йому лишню ходку зробити, а коли вагонів катма, вивантажуй на розквашену, руду від соди й вільхової стружки, землю, а потім звідти подавай на транспортер, електромотор часто клинить під осінньою мжичкою, все вимокло й розповзається, як манаття на потопельникові, що пролежав під льодом зиму, все протікає, все липне до рук розквашеним господарським змилком, та непроникний, позбавлений кремезності, просто замуцкуватий і витривалий дядько, зрідка поглядаючи на велосипед під вагарнею, більше на кобуру під сідлом, вергатиме на плече оббиті їржавою бляхою ящики; руда каламуть тектиме йому за шиворіт; а після обіду маневровий припре вагон кальціонованої соди, живого пекла, навіть, якщо не розсипна; забинтовувати порепані м’ясисті вавки на руках і з верхнього ряду закидати міх на спину, окуляри і респіратор хутко пітніють, добре, якщо відкриваються горішні люки, звідти війне прохолодою, та бувальцям безклопітно, вік на протягах, вік обтираються полою брезентухи, на вивороті чистіша, піт на повіках обдмухувати, попробуй витри, — і роз’ятрені кола жарітимуть в очах, мов справді дмухнуло жаром з печі, — та й сам вагон нагадуватиме гарячий, засніжений попелом, крематорій, доки дядько не скине одяг, геть до останньої нитки, в другій половині кантори, і обмахнеться рушником, душової нема, і все тіло пашить і посірпує кожна ранка, подряпина, піддертий ніготь, розчухана червона шкіра під пахвами, і крутить в носі; нап’ялити чистішу робу і позаторішні, збучавілі, тверді, мов витесані з мореного дуба, кирзаки, пчихнути разів з триста, вмитись слізьми, змити шию над відром з алюмінієвого бачка і підсісти до доміношників, що грають на висадку за грубим, нездвигним, як в три обхвати дубовий прикорень, столом, до блиску вичовганим ліктями і нетерпцем такого самовідданого дійства, що здавалося з кожною доміниною, обвівши поглядом гурт, виставляють душу на показ! повз вікном стугонітиме вантажівка, відтак просуне роздутий від паперових мішків причеп, болісно скрипне підлога вагарні, що приліпилася до контори і горобці чинять рейвах під шиферним навісом, цокне гирка на масивному з гнутим дзьобиком безменові ваги, ще посунеться великий важок, ще цокне менший на горішній перекладині, все відбувається миттєво, без нічийого втручання, і тільки тоді, коли вагар підписує путівку, помічаєш стрімку і впевнену силу його пальців; махорчатий дим заспокійливо вигойдує стелю, заскакує майстер, прикручуючи дротиною гудзик на потертому демісезонному пальто, вицвіла, аж золотиста, шапка пиріжком, недокурок сичить на губі, весь забіганий, між станцією і складом, між начальством і вантажниками, між заповненими нарядами і вагонами на завтра, між давайканням з усіх боків і тим, щоб не забутися записати на бригаду прибирання території, бо не буде за що платити, пару вагонів вигрузили, пару вагонів закидали, а розцінки мізерні: чуйте, хлопці, кінчай перекур, "чме" поставило вуглярку піску — і знов промерзлий, попробуй його вгризи! ломи іскрять і загострюються на бритву, смеркатиме, почеплять по кутках вагону ліхтарі "летюча миша" і згорбатіло, мовчки довбатимуть, аж протліють подвійні брезентові рукавиці, і майстер з бригадою мусить розколупувати по кусінчику злютовану товщ, бо коли залізниця знову запише "простої", полетять і премії, і тринадцяті зарплати; от прорубали до сухого, тепер тільки встигай відкидати, внизу гарчить трактор-лопата, чирва в руках легша за пір’їну, та й рук не чути, одні механічні рухи й гаряча напруга сухожиль, натягнутих, як і линви над тракторною кабіною; час запівнічний, тьмяніше блимає зубчате полум’я в закіптюжених ліхтарях, злегка похитуючись, йти до контори й тягнути по грудкуватій мерзлій землі приємно холодні ломи, що також поспішають, бо підстрибують, як живі; прив’язати до заднього багажника пару струганих дощок і сітку з рештками сидора замотати на руль без дзвінка, давно загубленого на бакаїстих тряских грунтівках, перекурювати на ходу, гостро вжикатиме динамка і світло фари, черкаючи кущі лоху над стежкою, тільки посилюватиме не імлаву непроглядь по боках, а клопоти вдома: зняти в хліві кухвайку з гвіздка, наносити худобі теплого, забіленого грисом, пійла, скинути з плоту й нарізати голівок гички на рядно, вичистити гній в поросяти, внести навильник підстилки і розтрусити по збряклій сечею підлозі, обтріпати солому на штанах, замилуватися на теля, що скорцюблене подрімує в сінному кубельці, а вишнева лампа на примотаному до поперечки, переносному шнурі зігріває йому зализаного бока; в сінях повна балія качанів і макогон, яким діти обстукували кукурудзу, щоб легше лущити; вчора півночі з поля носив; ще приставити драбину і зняти з горища ватяні штани, скоро завіє, зимно доставатися на роботу; вийти, на залізну штабу закрити хліва, всі сплять, повечеряти біля плити яєчнею з хрумкими холодними вишкварками, згадати про слив’янку з останньої гонки, передумати, хильнути з теплого слоїка відстояного з бульбашками кисляку, розшнурувати обмерзлу сирицю в черевиках, лампочка вже двоїться, так охота спати, поставити черевики на грубу, глянути на школярські портфелі під вішалкою, помити ноги в залізних ночвах, розсупонитися, скласти одяг біля порогу, внести відро теплої води з котла, встане жінка і поливатиме з ковшика, одводячи погляд від роз’ятреної жилавої шиї, дрімати під струменем літепла, ще без страху проспати зміну, коли каменем падаєш на перину і останнє, що чуєш — це те, як жінка накручує будильника під подушкою.