Під тихими вербами - Борис Грінченко
Грицько вернувся додому сам. Упоравшися зо всiм по хазяйству та повечерявши, вiн iще не лiг спати. Сiв за столом i замислився. В хатi була тиша. Аж чудно стало Грицьковi, що то завсiгди повна хата дiтей, а тепер так тихо. Посидiв трохи, а тодi, знявши з стiни й поставивши на стiл поганеньку жерстяну лампочку, що ледве блимала своїм вузеньким гнотиком, розгорнув перед нею книжку. Вiн од Зiнька вже навчився всiх лiтер, умiв з їм i слова читати, тiльки ще дуже важко йому було вимовляти все слово враз i розбирати, що воно саме за слово. От i тепер вiн нiяк не мiг прочитати, що воно виходить iз оцих лiтер: с-т-а-р-о-с-т-а. Вимовить кожну лiтеру, а цiле нiяк не складається. Довго мудрував, аж поки домудрувався: старости. Зрадiв i схотiв ще раз прочитати. Та зараз же помiтив, що наприкiнцi стоїть а, а не и,- виходить, що не старости. Заходився коло того слова, знову довго мордувався, аж поки таки вичитав:
- Староста! Он що! Староста - той, що вiд парубка ходить дiвчину сватати. Ловко! Ну, далi!
I почав читати далi, тяжко працюючи над кожним словом, що аж пiт його проймав. Та був радий з тiєї працi, певний, що вона дасть йому колись те, чого вiн шукає: бiльше розуму, краще життя. Вiрив, що аби подужав розбирати книги, то вже з їх вiн вичитає все, що йому треба: i як по закону боронитися вiд лихого напасника, i чи мають право брати в його землю вiднiмати, i вiдкiля цей свiт узявся, i що Христос людям казав, i все-все. Книга здавалась йому чимсь великим i великоповажним джерелом усiєї, яка тiльки може бути на свiтi, науки, премудростi й правди…
Враз вiн почув, що нiби щось ступає в його пiд вiкном. Прислухався,нiчого не чуть. Вiн знову схилився до книги, але ще й слова не прочитав, почув, що сiнешнi дверi стиха вiдчинилися.
"Чи не Зiнько йде? - подумав Грицько.- Дак нi,- вiн казав, що сьогоднi йому не можна".
Тихо вiдчинилися дверi в хату, i на порозi став Панас, i Грицько догадався, що другий, за ним, у темрявi був Iван. Грицьковi стало моторошно. Нi слова не кажучи, вони кинулися обидва, вхопили його й почали крутити йому руки назад.
- Панасе!.. Iване!.. Братики, що це ви робите?
Вiн силкувався пручатися, але нiчого не мiг зробити проти двох таких здорових. Мовчки й швидко вони витягли його з-за столу, скрутили назад руки й зв'язали вiрьовкою. Тодi положили його на спину додолу.
- Слухай,- промовив Панас, дiстаючи з-пiд свити сокиру,- тiльки писнеш, тiльки крикнеш, так тобi цiєю сокирою й розвалю голову. Розумiєш? Мовчи ж!
Грицько мовчав, збентежений, зляканий, тiльки дивився на них широко розплющеними очима.
- Затуляй вiкна! - звелiв Панас Iвановi. Один ухопив Грицькову свиту, другий - чумарку й рядно, i позатуляли три невеличкi вiконця. Тодi посiдали на лавi, а Грицько зв'язаний лежав долi серед хати.
- Слухай же ти,- озвався до його Панас,- чого ми до тебе прийшли! Одступись од землi!
- Не вiдступлюсь, одказав Грицько.
- Дослухай спершу! Вiдступись од землi, заприсягнись, що не займатимеш бiльше її, i не позиватимеш нас, i нiкому не скажеш про те, що ми в тебе були! Заприсягнись перед iконою i святою землею. Iване, знiми iкону.
Iван полiз до божника i зняв. Панас узяв iкону в його i пiдiйшов до Грицька.
- Ось iкона, присягайсь.
- Не заприсягнусь.
- Слухай, Грицьку! - загомонiв Панас - його вже обнiмали лютощi. Слухай та помiркуй про те, що я зараз тобi казатиму, добре помiркуй, щоб потiм не жалкував. Коли ти зараз не заприсягнешся,- мордуватиму тебе доти, аж поки скоришся. Подумай про це, да тiльки не довго, бо я довго не ждатиму.
Вiн положив iкону на стiл, а сам сiв на лавi. Iван стояв у порога, похнюпившись. Грицько мовчав, тiльки важко дихав. Страшно блiде обличчя його здавалося мертвим.
- Ну? - попитав нарештi Панас.
- Не заприсягнусь…- хрипко ледве вимовив Грицько.
- Дак брешеш же! Заприсягнешся!..- скрикнув Панас, зiрвався з мiсця й кинувся до Грицька. Ухопивши за налигач, що їм зв'язано було тому руки, вiн звiв його на ноги i тодi вiдразу штовхнув, кинув додолу. Безщасний упав, але зараз же Панасовi руки знову звели його та й знову кинули. Важко вдарившись об долiвку, Грицько застогнав.
- Квокчеш! - лютуючи, гарикнув Панас i все пiдводив i кидав його, пiдводив i кидав.
- Брате! - прохрипiв нещасний.- Брате! Панас припинивсь:
- Ну?
- Змилосердься!..
- Заприсягнешся?
- У мене дiти малi…
- Заприсягнешся?
- Брате! Є ж бог на свiтi!.. Вiн же все бачить!.. Вiн покарає… Брате, змилосердься! - На губах у його зачорнiла кров.
- Заприсягнешся?
- Нi.
- Дак на ж тобi!..
Панас iзнову вхопив його за налигач i з усiєї сили штовхнув iще раз. Трицько впав головою просто на