Дванадцять - Власюк Анатолій

Тато у всьому розбереться, і тоді всі зрозуміють, яка це людина.

Киця забилася під диван і виглядала з-за Славкових ніг. Вона не боялась. Подумаєш, в її житті ще не таке траплялось. Просто в її квартирі знаходилося багато незнайомих людей, яким тут нічого робити. Треба мати лише витримку й зачекати, коли все мине саме по собі, як у тому випадку з собаками, які загнали її на дерево.

Коли на кухні зазвучав телефон Нишпорки, Славко смикнувся, але слідчий його випередив. Це була покоївка з готелю. Саме сьогодні їй приспічило миритися з Нишпоркою. Слідчий самовдоволено слухав пояснення, а коли вона зрозуміла, що це не той, кому вона зізнавалася в коханні, почула, що її грьобаний ловелас скоро загримить по повній програмі. Коли слідчий наштовхнувся на злий погляд Славка, то збавив оберти і вимкнув зв'язок.

28

Юля вже більше години чекала біля багатоповерхівки на вулиці Грушевського. Нишпорка сказав, що йому треба зробити важливу справу, зустрівшись з акторкою театру, яка тут мешкала. Вона чомусь уявляла, що той просто використав її для своїх любовних пригод. Ох, яка ж люта була Юля на нього! Все, що він розповів перед цим, видалося блефом. Але ж навіщо так жорстоко з неї знущатись? Що вона йому зробила?

Невідомий чоловік сів поруч з нею в її машині, і Юля не встигла зреагувати.

– Поїхали! – сказав він.

Якийсь знайомий голос, але їй було не до сміху. Побачивши рішучу налаштованість жінки, чоловік сказав:

– Юлю, це я, Нишпорка!

Вона з недовірою подивилася на нього і сплеснула руками. Боже праведний! Нишпорку годі було впізнати. Зовсім інша людина. Лише придивившись, Юля побачила ті ж рідні очі й пухкенькі губки, які хотіла цілувати до нестями.

Нишпорка був задоволений своїм зовнішнім виглядом. Якщо Юля його не впізнала, то вже й ніхто не впізнає, а, значить, він може вільно продовжити розслідування вбивств у Дрогославі.

29

Прокурор нервував, бо обшук у квартирі Нишпорки не давав жодних практичних результатів. Випередивши начальника Дрогославського відділу поліції, він першим доповів військовому комісарові, що ймовірним убивцею дрогославців може бути саме Нишпорка. Той з недовірою глянув на нього, але чим неймовірнішою була версія, тим більше шансів мав військовий комісар, аби втриматися на посаді й самому не загриміти на війну. Києву слід було показати: мовляв, бачите, з ким ми маємо справу, перевертні у погонах убивають людей, але ми вийшли на вірний слід.

Якщо військовий комісар страхував себе, бо знав, що з відміною президентського правління вся повнота влади у Дрогославі перейде до міського голови, то прокурор таким чином хотів захистити себе від відправки в зону антитерористичної операції. Обіцянка військового комісара зробити це, якщо він та інші керівники правоохоронних структур не знайдуть дрогославського маніяка, засіла йому в голові. Хоча прокурор переконував себе, що до цього не дійде, але ж він знав запальний характер цього чоловіка. Щось перемкне йому в голові – й навіть Генеральна прокуратура не допоможе нещасному дрогославському прокуророві.

Тепер же все летіло коту під хвіст. Була зачіпка: убивство Ігорка, колишнього інформатора Нишпорки, ще коли той працював у міліції. Треба було знайти пістолет відставного капітана, з якого той убивав дрогославців. Такою була версія. А пістолет не знаходився, хоча всі можливі потаємні сховки у квартирі Нишпорки перерили вздовж і впоперек.

30

Зараз Юля все вирішувала за Нишпорку. Чого гріха таїти: йому це подобалося, бо він справді потрапив у скрутну ситуацію і хотів, щоб про нього турбувались.

Тоном, який не допускав будь-яких заперечень, Юля сказала, що Нишпорка ночуватиме на їхній дачі. Там безпечно, та й її родичі гарбузові, як вона висловилась, давно туди не навідувались.

Нишпорка і не збирався заперечувати. Гріло душу, що акторка із місцевого театру замаскувала його, що навіть дідько лисий не впізнає. Звичайно, це ще не гарантія безпеки, але краще так, ніж ніяк.

Він також подумав про те, що одну ніч справді можна перебути на дачі у Юлі, але не більше. Все-таки його шукатимуть. Знають про його професійні зв'язки з адвокаткою, так що рано чи пізно вийдуть на цю дачу.

Більш безпечним місцем сховку він вважав квартиру акторки. Вона жила сама, з чоловіком розлучилась, дітей у них не було. Ревнивій Юлі слід буде з цим змиритись.

Але зараз треба відпочити, щоби зранку зі свіжими силами обдумати ситуацію, а, головне, поставити логічну точку і таки викрити убивцю дрогославців. Інтуїція підказувала Нишпорці, що він на вірному шляху.

31

Обшук у квартирі Нишпорки добігав кінця, коли Славкові зателефонувала Наталка. Найменше він сподівався почути її голос саме зараз, але найбільше йому хотілося, щоби вона була поруч. Славко сказав, що зателефонує трохи пізніше. Відразу ж до нього підскочив слідчий із запитанням:

– Хто це?

– Не ваша справа, – відрізав Славко.

Слідчий боляче стиснув йому руку і прошипів на вухо:

– Помиляєшся, це все моя справа, а ти сидітимеш разом з Нишпоркою, як співучасник убивств.

– Відстаньте, це моя дівчина телефонувала.

Несподівано Киця вискочила з-під дивану і вп'ялась зубами у ногу слідчому. Не встиг він відреагувати, як вона ще декілька разів дряпнула його і сховалась під диван.

Усі, хто бачив цю картину, сміялись. Усміхнулись навіть суворий прокурор і байдужий до всього, що тут відбувалося, начальник Дрогославського відділу поліції. А слідчий почервонів і вишукував поглядом нападницю. Але, зрештою, дав собі спокій, лише подалі відійшов від дивану. Не буде ж він воювати ще з котами!

32

Нишпорка дрімав у машині, а Юля понакуповувала у нічному магазині всілякої всячини на декілька днів. Не помре її коханий від голоду і спраги.

Поки вони їхали вечірнім Дрогославом, Нишпорка не подавав жодних ознак життя. Тільки-но виїхали за місто, став дивитися на дорогу. Він ще нічого не говорив, але Юля помітила тривогу в його погляді.

– Щось не так? – запитала вона.

– Куди ми їдемо? – блиснули його очі.

— Я ж казала. До мене на дачу. – Юля намагалася бути спокійною, але його тривога почала передаватись і їй.

Нишпорка мовчав. Дика підозра поволі стала сковувати його тіло. Невже Юля теж у їхній банді? Він довірився їй, а вона везе його у лігвище ворога. Вони їхали тією ж дорогою, що вела до Дрогославського лісу, де вбили Василя Юхимовича і де Нишпорка відчув жахіття, коли перебував у підвалі. Він злякався, що все повториться знову, і дуже цього не хотів.

– Послухай, – сказав Нишпорка. – Я згадав. Мені треба в Дрогославі залагодити одну справу. Мусимо їхати назад.

Юля дуже добре знала Нишпорку, щоб ось так відразу могла йому повірити. Ну, не вмів він обманювати, хоч трісни. І не такий сміливий, як видається на перший погляд. Нормальний, одним словом. Не знала, правда, що стривожило Нишпорку, але щось веселе і грайливе прийшло їй до голови, і Юля всміхнулась сама до себе.

Нишпорка по-своєму витлумачив цю усмішку – як усвідомлення Юлею того, що її підступну затію викрито, і вже рішучим тоном вимагав повернути до Дрогослава.

– Не ний, – сказала вона, – ми вже приїхали. Ось дача. А ти боявся.

Він справді побачив невеличкий будиночок. Вмить Нишпорці стало соромно за свої безпідставні підозри. А ще він не знав, як має себе поводити, бо вперше Юля сказала йому "ти".

33

Аж коли за всіма цими людьми зачинилися двері, Киця вилізла зі свого сховку. Вона сіла навпроти Славка і зацікавлено дивилася на нього. Він кивнув їй головою: мовляв, ми з тобою витримали цю навалу. Коли Славко підморгнув їй, Киця підійшла ближче. Він узяв на руки свою захисницю і почав гладити.

У двері несподівано задзвонили. Дзвінок був короткий, але різкий, що Славко аж здригнувся.

Він поставив Кицю на підлогу, а сам пішов відчиняти двері, подумавши, що поліцейські й прокурори щось забули. Навіть не дивився у вічко. Відчинив. На порозі стояла Наталка.

Вона недовго була в його обіймах, ухилилися від поцілунку в губи, підставивши щоку. Натомість дала Славкові пакет, який принесла з собою, і сказала, щоби він поставив чайник, а вона трохи прибере у квартирі.

Киця підозріло дивилася на Наталку. Коли Славко пішов на кухню, почимчикувала за ним. Щось дуже смачненьке було в пакеті.

Славко виймав ковбасу, сир, масло, хліб, пляшку коньяку. Киця спостерігала за ним, а потім стала тертись об ноги, натякаючи, що й вона заслужила на дещицю уваги до себе. А якщо їй ще й щось запропонують із принесеного Наталкою, вона не відмовиться.

У крані води не було, і Славко набрав її з відра. Поставив чайник на газ. Подумав, що Наталка у їхній квартирі з'являється тоді, коли нема Нишпорки. Усміхнувся сам до себе. Дав слово не розпитувати, чому вона зникла.

34

Юля хазяйнувала, накриваючи на стіл, а Нишпорка замилувався її красивими ногами. Чого він раніше цього не помічав? Мабуть, тому, що Юля завжди ходила або в штанях, або у довгій спідниці. Тепер вона була у коротенькому халатику, який знайшла на дачі. Він був їй вище колін. І чого б це я приховував таку красу?

Вона бачила, куди скерований погляд Нишпорки. Ці чоловіки всі однакові! Ні, щоб заглянути в серце жінки. Але їй було приємно, що Нишпорка оцінює її. Був би хтось інший, відразу дала би ляпас.

І взагалі класно, що вона може побути з чоловіком, якого кохає. Навіть не сподівалася на таку удачу в своєму житті. Якось Юлі не йшло до голови, що Нишпорка у небезпеці, що його можуть арештувати чи навіть убити.

Нарешті відповіла чоловікові, який разів двадцять намагався добитися до неї:

– Я сьогодні вдома не ночуватиму.

Нишпорка з цікавістю глянув на неї.

35

Доцент, мов недорізана свиня, верещав на начальника Дрогославського відділу СБУ. Той намагався зберігати олімпійський спокій, але все ж внутрішньо мусив погодитися, що зникнення Нишпорки він прошляпив. Знав про ймовірність його арешту й обшуку в квартирі, тому мав подбати про те, щоб знати, де знаходиться Нишпорка.

Полковникові СБУ, звичайно, не подобалося, що ним керує якийсь доцент Дрогославського державного педагогічного університету. Хотілося витягнути пістолет і вистрелити йому в серце. Але якщо вони в одній команді і сказано, що доцент керує, то не слід показувати емоцій, тим більше, що за ними спостерігає воїн АТО.

Оце компанія підібралась! Не цього він очікував, коли його завербували.