Дванадцять - Власюк Анатолій

Але грошенята платять непогані. Якщо вважають, що Дрогослав – стратегічне місто, не буде їх переконувати в іншому. Коли не поталанить з роботою в Києві, можна буде смикнути за кордон. Має вже певні напрацювання, чим би міг зайнятися до кінця життя.

Як тільки в доцента минув перший приступ гніву, полковник СБУ сказав, що вже взяті під контроль телефони друзів і знайомих Нишпорки. Комусь він та й зателефонує, захоче зустрітись. Так що не така це вже й безнадійна справа.

Зустрівшись з поглядом доцента, в якому було стільки люті й ненависті, полковник СБУ замовк.

36

Вони добряче наїлися й розпили майже всю пляшку коньяку, лише щось там трошки залишилося на денці. Юлі було зле, бо вона ніколи за один раз так багато алкоголю не вживала. А ще, як на зло, почалися місячні. Все так гарно почалось, а закінчиться нічим.

Юля час від часу бігала в туалет надвір. Поверталася бліда, але намагалась усміхатись. Нишпорка зі співчуттям дивився на неї. Був злий на себе. Ще не знати, чим усе закінчиться, а він дозволив собі розслабитись.

Убивця дрогославців вимальовувався в його уяві вже у вигляді конкретної особи, яку він бачив і голос якої чув. Саме завтра, чи то вже сьогодні, слід знайти найважливіше підтвердження своїй здогадці.

Годинник показував другу ночі. Юля пішла стелити Нишпорці постіль. Коли повернулася, побачила, що він заснув у розкладному кріслі. Їй було шкода його будити. Та й у неї розколювалася голова, боліла поясниця. А тут ще треба сторожувати коханого чоловіка. Хай спить! Вона сіла навпроти на таке ж розкладне крісло і ще довго дивилася на Нишпорку, аж поки не заснула.

37

Киця ніби спеціально не давала Славкові й Наталці займатися коханням. То на ліжко скочить, то нявчить у коридорі. А коли Славко замкнув її у ванні, стала немилосердно дряпати двері.

– Та викинь ти її на вулицю, – сказала Наталка зі злістю.

– Ти що? Зникне – тато мені жити не дасть.

Наталка презирливо подивилася на Славка. Добре, що він не бачив цього погляду.

Вона вдала, що образилась, чи й справді це було так, і відвернулась до стінки. Славко цілував їй плечі, але дівчина ніяк не реагувала.

Киця, мабуть, змучилася сама від своїх вибриків, бо щось її не було чути. Наталка мирно сопіла, а Славкові не спалось. Він думав про Нишпорку. Де ж там його тато, бідний, переховується?

Завібрував мобільний телефон Наталки. Вибило: доцент. Ого, третя година ночі, а їй телефонує якийсь доцент. Хвиля ревнощів накрила Славка з головою. Треба буде зранку в неї запитати, що ще за доцент з'явився в її житті.

Але зранку, коли він прокинувся, Наталки вже не було. Що за дурнувата звичка зникати з його життя?

38

… Наталка, Юля і покоївка з готелю ведуть Нишпорку на розстріл. Посередині Юля. В неї у руках пістолет. Нишпорка не озирається і не може бачити цього, але відчуття ніколи не зраджували йому.

Він легко крокує босоніж по траві. Вітер розвіває волосся. А ось і дерево, біля якого його мають розстріляти. Нишпорка йде повільніше, але перед смертю не надихаєшся.

Раптом починає падати сильний дощ. Нишпорка чує голос Юлі:

– Тобі знову пощастило. В дощ нам не можна тебе розстрілювати…

Нишпорка розплющує очі й бачить Юлю, яка наставила на нього пістолет. Вона сміється, ніби зараз має трапитися щось дуже смішне. Йому перехопило подих, але він запитує:

– Що за дурні жарти?

– Рано чи пізно ти повинен відповісти за свої гріхи, — каже Юля серйозно і натискає на спусковий гачок.

Нишпорка бачить полум'я. Йому здається, що куля летить йому в серце.

39

Уже зранку "Дрогославська зоря" вийшла з величезною сенсаційною статтею про Нишпорку. З маніакальною завзятістю головний редактор розповів про колишнього капітана міліції, якого звинувачують у вбивстві дрогославців. Коли прийшли його арештовувати, він утік. У читачів не повинно бути сумнівів, що саме Нишпорка і є тим убивцею, якого розшукують СБУ, поліція та прокуратура.

Автор публікації не виключає, що Нишпорка й далі може вбивати. Але не слід просто лякати читачів. Головний редактор пише, що треба бути обережними і пильними, але цей маніяк рано чи пізно дістане своє – кулю в серце.

Завбачливо наклад газети було збільшено на п'ять тисяч примірників. Це виправдало себе. Вже до вечора жодного екземпляру не можна було знайти в Дрогославі.

Головний редактор купався в променях слави.

40

Юля розсміялась, побачивши переляканий вигляд Нишпорки. Той дивився на пістолет. Аж тепер зрозумів, що це запальничка.

– Чоловік подарував на день народження, – виправдовувалась Юля. – Ти злякався?

Чи злякався він? Ні, це не був звичайний переляк. Мить тому Нишпорка усвідомив, що життя назавжди покидає його. З'ясувалося, що й воно вміє жартувати зі смертю.

Він узяв до рук мобільний телефон, хвильку про щось подумав і натиснув на потрібну кнопку.

– Я не запитую, чи в тебе усе в порядку. Якщо в мене все добре, то й у тебе має бути все добре.

Юля з цікавістю спостерігала за початком цієї філософської розмови. Невідомий їй співрозмовник Нишпорки щось йому сказав, і чоловік, якого вона кохала, нарешті усміхнувся. Вона ніколи не звикне до його нового обличчя, і не робитиме цього, але ж очі й губи залишилися ті ж, їх ні з чиїми іншими не сплутаєш. Так хочеться зараз розтанути в його поцілунках!

– Слухай, мені треба дізнатися, – каже Нишпорка, – хто з наших лікарів і медсестер побував у зоні АТО. О другій годині зустрічаємося на нашому місці. Я буду зі своїм адвокатом.

Нишпорка вимкнув зв'язок і запитав у Юлі:

– Ти ж готова бути моїм адвокатом?

Взагалі-то Юля хотіла стати йому коханою і подругою на все життя, що залишилось. Але з чогось цей довгий шлях треба починати. Бути адвокатом Нишпорки теж непогано.

41

– Привіз вам нашу нову зірочку, – порадував адвоката пан Костів. – Кажуть, що вона навіть краща за Віру. Не знаю, не пробував.

Який у нього дурнуватий сміх. А ці тонкі губи – від вуха до вуха. Коли він сміється, таке враження, що ці губи сходяться аж на потилиці.

Кольнуло серце, коли почув ім'я Віри. Небезпека за власне життя вивітрила її з пам'яті.

– А ось і Аллочка, – сказав пан Костів, коли тендітна юнка з'явилася на порозі.

Серце адвоката загупало так гучно, що аж у голові віддавало. В молодій повії він упізнав однокласницю своєї доньки. Та щиро й по-дитячому дивилася на нього, ледь усміхаючись. Він запримітив її, коли нещодавно святкували шістнадцятиліття доньки. Тільки подруг з іменем Аллочка не було. Може, забув?

Коли пан Костів залишив їх зі словами: "Час пішов", що мало би нагадувати про платню за послуги, – адвокат найбільше боявся, що зараз Аллочка, чи хто вона там насправді, запитає у нього, чи він, часом, не батько її подруги. Але, схоже, дівчина не впізнала його.

42

Нишпорці ледве вдалося вмовити Юлю поїхати додому, трошки відпочити, прийняти душ і переодягнутись.

– Зі мною нічого не трапиться, – казав він. – Ніхто мене не впізнає. Я можу вільно ходити Дрогославом, навіть чіплятися до колишніх коханок, а вони не знатимуть, що це я.

Юлине лице спохмурніло. Нишпорка зрозумів, що трохи переборщив з колишніми коханками.

– За п'ятнадцять друга зустрічаємося на цьому місці, – командував Нишпорка, – і їдемо на дуже важливу зустріч. Можливо, вже сьогодні будемо знати, хто вбивав дрогославців.

Юля зацікавлено подивилася на нього. О, як близько вони підійшли до розгадки. І Нишпорка їй довіряє. Не треба задавати йому зайвих питань. Звісно, він може піти до тієї акторки театру. Але вона йому дозволяє це зробити, лиш би бути разом з ним. І навіть не запитує, куди вони поїдуть на зустріч. Він би й сам міг це сказати, знаючи, яка вона нетерпляче допитлива.

Юлі здалося, що ще трішки – і Нишпорка поцілував би її, але поруч було багато людей.

Вона не хотіла їхати додому, бо там на неї чекав цілком прогнозований скандал. Юля не боялася чоловіка, але саме зараз не хотіла чути від нього образливих слів. Тим більше, коли в неї нічого не було з Нишпоркою.

Поки їхала додому, подумала, що Нишпорка все-таки пішов до акторки театру. Звичайно, йому треба поправити грим. Але за цей час вони можуть і коханням зайнятись.

Чому Бог разом з коханням дав і ревнощі?

43

Підполковник явно нервував. Не допомогла й подвійна порція коньяку. Ось побачать начальника Дрогославського відділу поліції з Нишпоркою і скажуть, що він покриває вбивцю.

Ну ось, накаркав сам собі. Він побачив адвокатку Юлю, яка йому подобалась, з якимось невідомим чоловіком. Ось-ось мав з'явитися Нишпорка. Як вони невчасно. Що за чортівня? Йдуть просто до нього, ніби інших столиків нема. Юля серйозна, а чоловік усміхається до нього, ніби вони знайомі. Підполковник навіть озирнувся, чи нема в нього за спиною когось. А незнайомець простягає йому руку:

– Дякую, що прийшов. Знайомити вас не буду. В нас обмаль часу.

Дідько! Та це ж Нишпорка. Ото замаскувався. Підполковник усміхається. Юля теж.

Він збентежено переглядається з Нишпоркою, і той розуміє, в чому річ.

– Юля – мій адвокат, якщо би задумав мене засадити, – напівжартома-напівсерйозно каже Нишпорка, – так що вона повинна бути в курсі справ. Розповідай, що ти вивідав у лікарні.

44

Аллочка, чи як там її, перевершила всі його сподівання. Жодного порівняння з Вірою. Йому здавалося, що покійна була професіоналкою. То хто ж тоді Аллочка? Чи професіоналізм закутий у рамки, а безпосередність і наївність, дитячість і щирість, які були притаманні Аллочці, чи як там її насправді, ширяють вільно і не знають кордонів?

Коли вони закінчили, Аллочка, чи як там її насправді, подивилась сумно йому в очі і сказала:

– Будь ласочка, щоб лише Оксанка про це не знала.

Оксанка – це його донька. Впізнала таки його.

– Я собі не ворог, – відповів він, і вона усміхнулась з вдячністю. – А як тебе насправді звати?

– Христинка, – сказала вона невпевнено.

– Гарне ім'я! – Адвокат був щирим.

— Для цієї справи не підходить.

Він покивав головою: мовляв, щось у цьому є.

– Ми ще зустрінемось? – запитав.

– Якщо захочете.

– Я не в цьому значенні.

– Побачимо, – загадково відповіла Христинка, усміхнулась йому і вийшла.

45

– Всього в зоні антитерористичної операції із Дрогослава було четверо лікарів і одна медсестра, – невпевнено почав начальник Дрогославського відділу поліції, позираючи на Юлю.

Нишпорка на це не зважав і запитав:

– Хто з них не повернувся на попередню роботу?

– Двоє.

– І одна особа живе на Грушевського?

– Так.