Дванадцять - Власюк Анатолій

В його голосі Нишпорка вловив сум.

– Так, – відповів Нишпорка.

– Зайди до мене. Поговоримо.

Така важлива справа? Чи є ще щось?

Біля міського відділу поліції Нишпорка зіштовхнувся з Юлею. Адвокатка, як завжди, була божественно красивою.

Вони обмінялися лише поглядами. Юля пішла до машини. Там на неї чекав чоловік.

Нишпорка зітхнув. Ледь помітна усмішка з'явилась на його обличчі. Він пішов до підполковника.

6

– І чому ж ти не кинулася на шию своєму коханцеві? – Чоловік Юлі намагався бути іронічним, як тільки вона сіла в машину, але вийшло це в нього сказане з болем.

Адвокатка нічого не відповіла. Лише подумала: "Ось завтра і кинусь, хай тільки дружина Нишпорки поїде в Італію".

За весь час шлюбу вона жодного разу не зрадила чоловікові. Нагод було безліч. До неї залицялися такі екземпляри, що інші жінки не змогли б встояти. А їй це було просто нецікаво. Чекала на свого лицаря. Ось він і з'явився. Нишпорка. Правда, ні білого коня, ні білого "Мерседесу" в нього нема. Але відчувала: це її чоловік.

У неї ще не було близьких стосунків з Нишпоркою, але морально Юля вже була готова до цього. Якби це сталося, не вважала б зрадою чоловіку. Що таке фізична близькість порівняно з моральною порожнечею? А у неї в стосунках з чоловіком була не те що порожнеча, а прірва, і вони двоє в неї падали – без надії, що виберуться звідти. Та й чи потрібно це робити?

7

У кабінеті начальника Дрогославського відділу поліції сидів слідчий, який ще недавно вів справу Нишпорки. Тоді він хотів його заарештувати, звинувативши у вбивстві дрогославців. Зла на нього Нишпорка не тримав. Просто не любив тупих і обмежених людей.

Для слідчого все було дуже просто. Високий голубоокий красень зґвалтував доньку пана Валерія і зник. Фоторобот злочинця розіслали у міські та районні відділи поліції по всій області. Справа часу – знайти цього покидька.

Підполковник, упіймавши погляд Нишпорки, подивився на свого підлеглого, як на безнадійно хворого, і махнув рукою, аби той ішов з кабінету.

– Що скажеш? – запитав у Нишпорки.

– Інтуїція мені підказує, що тут не все так просто.

8

О, вже ця славна інтуїція Нишпорки! Про неї в Дрогославі ходили легенди.

Казали, ніби вартувало йому взяти якусь справу до рук, як він уже інтуїтивно відчував, хто злочинець.

Звичайно, це все були вигадки, бо інтуїція, не підперта реальними фактами, – порожнє місце. Нишпорка спочатку накопичував, як то кажуть, первинний матеріал, а вже потім дозволяв собі бавитись в інтуїцію. Одне підпирало інше і не могло існувати окремо.

Хоча, чого гріха таїти, інтуїція часто допомагала Нишпорці швидше розкрити злочин, ніж його колегам по роботі, які володіли тією ж інформацією, що й він. Інтуїція стала фішкою Нишпорки, безкоштовним доповненням до його детективного чуття.

Слід сказати, що він ніколи не зловживав інтуїцією, не змушував її працювати на себе. Це як у стосунках з жінкою. Хоче тебе кохати – будь ласка. Не хоче – не змушуй, навіть якщо кохаєш її.

І взагалі: треба спочатку вірити своїм детективним здібностям, а не сподіватися лише на інтуїцію. Та завжди приходить вчасно, як кохана жінка.

9

Пролунав дзвінок на мобільний телефон. Номер був незнайомий. Нишпорка подумав, що це пан Валерій хоче звести його з донькою. Помилився.

– Вас турбує кореспондентка газети "Дрогославська зоря". Мене звати Аліна.

Аліна, Аліна… Ні, серед коханок Нишпорки жінки з таким іменем ще не було.

– Слухаю вас! – Нишпорка був сама люб'язність, коли чув жіночий ангельський голосок і, мов мисливець, відчував свіжину.

– Я думаю, що зможу вам допомогти у розслідуванні вбивств дрогославців.

Ого! Нишпорка онімів.

– А хто вам сказав, що я займаюсь розслідуванням цих вбивств? – нарешті вичавив із себе.

– Я знаю, хто вбив чоловікоподібну жінку.

Це був удар нижче пояса.

Після цього знущальним було запитання Аліни:

– То ви хочете зі мною зустрітись?

10

Нишпорка уявляв Аліну зовсім іншою і вкотре переконувався, що голос людини не співпадає з її тілом і внутрішньою сутністю.

Аліна виявилася тендітною і невисокою на зріст. Мабуть, багато хто з чоловіків думав, що перед ним дівчинка. І лише вдивившись їй в обличчя, можна було зрозуміти, що це жінка, якій від двадцяти п'яти до тридцяти років. У неї були стрункі ноги, високі груди, яскраво-руде волосся і зелені очі. Треба було звикнути до цієї гримучої суміші краси, аби оцінити гармонійне поєднання, здавалось би, непоєднуваного. Але відразу Нишпорка визначив тип цієї жінки – хижачка. Треба бути обережним. З'їсть без солі й перцю.

Аби приховати вроджену сором'язливість і відчуття приходу нової жінки в його життя, Нишпорка відразу взяв бика за роги:

– Ну, і хто вбив чоловікоподібну жінку?

Аліна витримала перший нахабний удар. Не дивлячись на Нишпорку, відсьорбнула трохи кави, помовчала. Відтак її зелені очі ніби підсвітилися зсередини, й Аліна сказала:

– Це власник магазину "Зброя". Вони були коханцями. Він убив її за те, що вона викрала всю зброю з його магазину. Це мотив.

Нишпорка прикрив рот долонею, щоб Аліна не бачила, як він усміхається. Уявив, що буде з Юлею, коли він розповість, кого її чоловік мав у коханках.

Аліна, мабуть, розуміла настрій Нишпорки, але не образилась. Ці чоловіки вишукують таємниці не знати де, а очевидних речей не помічають.

Ну, що ж! Якщо стріляти, то до останнього патрона.

– Я не впевнена, що чоловікоподібна жінка вбила одинадцятьох дрогославців, – сказала Аліна.

Ось ще зранку перший сумнів щодо цього прийшов йому до голови.

Чому Аліна саме зараз з'являється в його житті? Вона вміє читати думки чи це звичайна випадковість?

11

Не встиг Нишпорка вийти із кав'ярні з Аліною, коли його перестрів кремезний чоловік, якого він бачив в офісі пана Валерія. Той виразно подивився на журналістку і сказав детективу:

– Мені наказано доставити вас в одне місце.

Здається, це зовсім не здивувало Аліну. Нашвидкуруч попрощавшись, вона пішла. Нишпорка і кремезний чоловік задивилися на її стрункі ноги.

У чорному "Мерседесі" з затемненим склом їхали кудись за місто. Нишпорка жартома заїкнувся, куди, мовляв, путь тримаємо, але кремезний чоловік виявився мовчазним.

Дрогослав закінчився. Польова дорога вела до лісу. Дурні передчуття полізли Нишпорці до голови. Проте вже за мить він побачив розкішний особняк і зрозумів, що тут мешкає пан Валерій із сімейством.

Господар уже чекав перед будинком. Коли Нишпорка вийшов із машини, перше, що почув від пана Валерія:

– Ви в курсі, що годину тому пострілом у серце вбили доцента нашого університету?

Він уважно подивився на Нишпорку, ніби саме той прибрав російського резидента у Дрогославі.

12

"Хтось знову відкрив новий список дванадцяти?" – подумав Нишпорка, йдучи вслід за господарем на другий поверх.

У великій вітальні, що нагадувала спортивний зал у школі, пан Валерій жестом показав гостю залишитись тут і сісти на диван. Коли господар вийшов, Нишпорка поглядом обвів дві картини, які висіли поруч на одній стіні. Груші і яблука на полотні зліва та красива жінка у білому платті на чорному коні. Нишпорка не розумівся на високому мистецтві, але подумав, що навряд чи ці картини можуть гармонійно знаходитись в одній кімнаті, та ще й поруч.

Він сів на диван і подумав про вбитого доцента. Дякувати Богу, одним покидьком стало менше. Для дрогославців він герой. Ще й з почестями можуть поховати. Але ж Нишпорка знає, ким цей чоловік був насправді.

Ось тепер справді цікаво, хто вбив доцента. Росіяни прибрали свого резидента в Дрогославі? Тоді гра продовжується, і тепер на сцену має вийти новий чоловік. Якщо взагалі він буде.

Він згадав слова Аліни про те, що чоловікоподібну жінку вбив власник магазину "Зброя". Але тепер Нишпорці вже не було смішно, як тоді, коли вперше почув цю новину. Він не раз переконувався в тому, що найзагадковіші злочини насправді мали дуже просту розв'язку. Просто треба співставити факти, аби зрозуміти очевидне. Може, і тут так само?

13

До кімнати увійшли пан Валерій з дружиною і донькою.

Нишпорка впізнав жінку. Це її зобразив невідомий художник. Або картина була написана років десять тому, або дружина пана Валерія встигла постаріти. Швидше за все, було замовлення зобразити її молодшою.

Донька була схожою на ляльку Барбі. Гріх навіть торкатися такої дівчинки. Невинні голубі оченята. Лляне волосся до плечей. Струнка фігурка. Закохатись і вмерти!

– Це моя дружина Сніжана, а це донька Яна, – представив пан Валерій. – Нашого славного детектива Нишпорку знають усі.

Сніжана усміхнулась і злегка кивнула головою.

Яна з цікавістю розглядала Нишпорку. Йому здалося, що її погляд ковзає нижче його живота, ніби мала сучка хоче побачити, а що ж там є насправді і чи вартує уваги.

Вони сіли за стіл і не знали, з чого розпочати розмову.

У пана Валерія задзеленчав мобільний телефон. Господар вийшов із кімнати, махнувши рукою: мовляв, продовжуйте без мене.

Сніжана ледь усміхалась і дивилась зволоженими очима то на Нишпорку, то на доньку.

Зрештою, детектив зрозумів, що справи не буде, якщо він не переговорить з Яною віч-на-віч. Сніжана зі здивуванням подивилась на Нишпорку і винувато – на доньку, коли Нишпорка делікатно про це сказав.

– Я буду за дверима, – сказала вона. – Якщо в разі чогось…

А що в разі чогось? Щось може статися, коли йому й Яні не обійтися без її допомоги? Ось ніколи він не зрозуміє цих багатеньких!

– Як це трапилося? – запитав Нишпорка у Яни, як тільки її матуся вийшла.

Мала дивилася на нього зухвало:

– Розповісти, як він мене трахав?

Нишпорка витримав її погляд.

– Ну, спочатку зняв трусики. Потім… Ви що, не знаєте, як це робиться?

Мала знущалася з нього, лише підкріплюючи його здогадки.

– Мені здається, що він тебе не ґвалтував, — спокійно сказав Нишпорка. – Ви все робили за взаємною згодою.

Очі в Яни наливалися слізьми. Можливо, Нишпорка й повірив би у її щирість, що все було зовсім не так, як він собі надумав, якби в наступну мить до кімнати не вбігла Сніжана. Вона з криками накинулась на Нишпорку, звинувативши його у всіх мислимих і немислимих гріхах. Ну, звісно, матуся підслуховувала за дверима, оберігаючи донечку не знати від чого. І тепер така брехня з вуст не знати кого! Нишпорка отримував усе за повною програмою.

14

На крики до кімнати вбіг пан Валерій.