Дванадцять - Власюк Анатолій

Треба ж витратити гроші, зароблені в Італії.

Нишпорка зателефонував Юлі. Операторка байдужим голосом сказала, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.

Знічев'я він зайшов в Інтернет. На сайті "Дрогослав – Інфо" з'явилася величезна стаття про вчорашні події. Автор усе описував з точністю до навпаки. З'ясувалося, що наше доблесне СБУ затримало злочинця, який убивав дрогославців. В інтересах слідства його прізвища поки що не називають.

На жаль, у ході спецоперації загинула чоловікоподібна жінка, яка намагалася затримати вбивцю.

СБУ дякувало за допомогу батькові Наталки, доценту і … Нишпорці.

Що за чортівня? Він в одному ряду з ворогами України?

Аналогічний текст був надрукований і на сайті "Дрогославської зорі". Можна було не сумніватися, що і в паперовому варіанті буде те ж саме.

Конкуренти, ніби змовились, надрукували одну і ту ж нісенітницю.

Нишпорка зрозумів, звідки ноги ростуть, і зателефонував начальникові Дрогославського відділу СБУ. На диво, той відразу відгукнувся, ніби чекав на цей дзвінок.

– Дякую, що реабілітували, – саркастично розпочав Нишпорка.

– Нагадую, що ти підписав документ про нерозголошення державної таємниці. – Полковник СБУ відразу опустив його на грішну землю. – Текст статті узгоджений з Києвом.

Нишпорці нічого було сказати. Тепер з цим треба жити.

58

Киця терлася Нишпорці об ноги. Вона заслуговувала на те, щоби першою дізнатися, що ж насправді трапилося з цими всіма вбивствами.

Заклавши руки за спину, Нишпорка прасував кроками кімнату. Киця лежала, поклавши голову на лапки. Вона приготувалася з вдячністю слухати.

– Чоловікоподібна жінка працювала лікарем, – розпочав він. – Поїхала добровольцем на війну. Спочатку була розвідницею, потім стала снайпером. Коли повернулася в Дрогослав, зрозуміла, що вже працювати за фахом не зможе. Лікар повинен рятувати людей, а війна змушує їх вбивати.

Цивільне життя виявилося їй не по зубах. Війна мала свою логіку. А тут люди, які не брали участі в антитерористичній операції, вважали, що вхопили Бога за бороду.

Першою жертвою став водій автобуса, який вимагав від неї три гривні за проїзд, бо вже мав двох пільговиків. Коли ж сказала, що не має грошей, бо зараз не працює, а його життя захищала на війні, той відповів, що не посилав її туди. Увечері вона перестріла його біля гаражів на вулиці Тихій і вбила.

Тоді ж у неї народилась ідея скласти так званий лист дванадцяти. Туди увійшли відомі в Дрогославі люди, яким вона дала останній шанс на життя, запропонувавши їм зректися свого фаху та посади. Вважала, що ці люди лише шкодять своєю діяльністю. На їх місце мають прийти чесні та працьовиті.

Про свою затію вона розповіла коханцеві – колишньому футболістові Зенику Василевському. Саме він мав убити повію. Але чоловікоподібна жінка побачила, що той вагається. Перш ніж податися до повії, Зеник Василевський пішов у бар і добряче випив. Який уже з нього міг бути стрілок! Вона вбила повію, бо спочатку заздрила, а потім стала ненавидіти тих, хто обслуговував чоловіків.

Наступною її жертвою став сам Зеник Василевський. Колишнього футболіста вона вбила за те, що збрехав, ніби це він покінчив з повією. Зеник Василевський прийшов до неї вже після вбивства і побачив, що це за нього зробив хтось інший. Чоловікоподібна жінка не любила брехунів. Бачила їх на війні. Вони приносили багато шкоди.

Далі в її списку був директор магазину. Вона не любила тих, хто цілодобово продає алкоголь, та ще й підліткам. На війні від горілки загинуло багато її бойових побратимів.

На священика їй було шкода кулі. Вона задушила його подушкою. В радянські часи він співпрацював з КГБ. Багато наших людей потрапило до їхніх рук лише тому, що отець порушив тайну сповіді.

Головного редактора "Дрогославської зорі" чоловікоподібна жінка вбила за брехню і прислужництво владі.

Василь Юхимович поплатився життям, бо свого часу посадив її батька. Вона вважала, що зробив він це несправедливо.

Імітатор убивці, який від її імені виступав на сайті "Дрогослав – Інфо", був убитий за зухвалість. Зухвалі хлопці подобались чоловікоподібній жінці, але на війні, а не в мирному житті.

Пані нотаріус чоловікоподібна жінка вбила за співробітництво з бандитами. Не любила цих так званих крутих хлопців, для яких не існувало поняття справедливості. А прибиральницю і секретарку вона застрашила, що якщо видадуть її, то також будуть убиті.

Костика вбила тому, що він виявився непрофесіоналом і не зміг захистити клієнта. Якщо вже берешся до роботи, то виконуй її на сто відсотків.

Ігорка чоловікоподібна жінка вбила за те, що був сексотом. Не любила тих, хто здає людей і псує наше життя, прикриваючись іміджем благородної людини, яка здобуває потрібну комусь інформацію.

А дванадцятою жертвою стала вона сама. І я не знаю, хто її вбив.

Нишпорка зупинився посеред кімнати і подивився на Кицю. Безневинне творіння мирно спало.

59

Дружина і Славко повернулись із закупів. Син радів, що мама купила йому новий телефон з якимись крутими наворотами. Нишпорці придбали модняцьку сорочку. Перепало й Киці. Велика пачка віскасу належала тільки їй.

Нишпорка думав про Юлю. Тепер він не сумнівався у тому, що ця жінка може піти на все заради нього. Але чи він готовий до цього?

Йому дуже хотілося зателефонувати їй. Якраз прийшла есемеска, що вона знову на зв'язку. Але як це зробити, коли вдома дружина і син? Та й не телефонна це розмова. І, зрештою, про що він з нею говоритиме, коли зустрінеться?

Юля зателефонувала йому сама:

– Я маю сказати тобі щось дуже важливе.

Він усміхнувся, бо зрозумів, про що вона.

Нишпорка був сам не свій, бо не знав, як має вислизнути надвір.

Дружина це помітила і сказала:

– Та йди вже, якщо маєш справи. Тільки вдягни нову сорочку, яку я тобі сьогодні купила.

Нишпорка був консерватором і не любив нового. Але пішов на цю жертву, аби лиш зустрітися з Юлею.

60

Коли Юля побачила Нишпорку, то розцвіла.

– Яка в тебе модняцька сорочка, – сказала вона.

– Дружина сьогодні купила.

Обличчя Юлі трохи спохмурніло:

Коли я тобі зможу хоч щось подарувати, щоб це не викликало підозри в інших?

– Я вже маю подарунок – тебе, – серйозно сказав Нишпорка.

Вони сиділи, їли морозиво, пили каву.

– Я не знаю, хто вбив чоловікоподібну жінку, – казав Нишпорка, – а вони спокійно до цього ставляться, ніби все має бути саме так. Знову люди не знають правду.

– Взагалі в цій історії є ще багато невідомого, – мовила Юля.

– У мене таке враження, ніби тонкогубих було двоє. А ще цей колишній однокласник, який загинув, але з'явився перед двома Маринами. Все це нагадує історію Георгія Гонгадзе. Його брата викрали з пологового будинку.

– Ти продовжиш займатися цією справою? – запитала Юля.

– Не знаю, – чесно відповів Нишпорка.

Він глянув у вікно і побачив Славка і Наталку, які йшли, тримаючись за руки.

ЧЕТВЕРТА КОПА

1

– Мою доньку зґвалтували. Даю тобі п'ятсот доларів, щоб ти розпочав пошуки цього покидька. Отримаєш ще п'ятсот, коли знайдеш його.

Сильні світу цього втратили відчуття часу і простору.

Нишпорка дивиться на годинник. Шоста ранку. О такій порі йому ще ніхто ніколи не телефонував.

– Задовбали вже твої коханки, – сичить дружина і відвертається до стіни.

Сьогодні вона знову їде до Італії. Нишпорка не хоче зізнаватися сам собі в цьому, але радіє цій події.

2

Історія виявилася банальною. Дівчинка, якій не виповнилось і шістнадцяти, частенько зависала у нічному дрогославському клубі "Наполеон". Її декілька разів бачили з високим голубооким красенем. Він не був із Дрогослава, а то його би знали.

Дівчинка під ранок вся в сльозах прийшла додому і сказала, що високий голубоокий красень її зґвалтував.

Батько дівчинки підняв на ноги дрогославську поліцію, яка кинула всі інші справи в пошуках високого голубоокого красеня. Шукали три доби. Результатів – жодного. Високий голубоокий красень більше не з'являвся у дрогославському нічному клубі "Наполеон".

3

Одним із сильних світу цього в Дрогославі був пан Валерій. Це його доньку зґвалтували. Він займався сумнівним бізнесом, щось будував. Його фірму постійно супроводжували скандали, але панові Валерію завжди вдавалося вийти сухим із води. Казали, що керівники податкової, поліції, прокуратури і суду мають у нього персональну зарплату.

Нишпорка був в офісі пана Валерія вже о дев'ятій ранку, як і домовились. У його кабінет постійно хтось заходив, а секретарка не звертала на Нишпорку жодної уваги.

Взагалі-то Нишпорка не поспішав, але ціну собі знав. Він сказав, що йому призначена зустріч з паном Валерієм на дев'яту ранку, а вже минуло п'ятнадцять хвилин після цього.

Секретарка, молода повненька жінка з яскраво намальованими губами і колючим поглядом мегери, подивилася на Нишпорку, як на інопланетянина.

– Вас покличуть, – буркнула вона і заглибилась у папери.

4

Нишпорку не треба було кликати. Він сам йшов туди, куди хотів. А ще не терпів хамства і необов'язковості.

Секретарка нічого не встигла зрозуміти, як Нишпорка вже був у кабінеті пана Валерія.

Коли вона, розгублена, виросла на порозі й почала белькотіти, що не пускала цього чоловіка, пан Валерій махнув рукою: мовляв, усе нормально, можеш іти. Він також відпустив двох своїх клерків, які здивовано дивились на Нишпорку. Що за птах високого польоту?

Кабінет був невеличкий. Відчувалося, що за ним приглядає дбайлива жіноча рука. Секретарка в якості коханки? Банально, але так, мабуть, і є.

По стінах були розвішані фотографії пана Валерія, на яких він був з іншими сильними світу цього. На підвіконниках стояли вазони. Нишпорка не був готовий згадати їхні назви.

Пан Валерій витягнув з верхньої шухляди столу конверт і передав його Нишпорці.

– Що ще від мене? – сухо запитав і в'ївся поглядом у людину, яка мала знайти ґвалтівника його доньки. Йому рекомендували цього чоловіка. Казали, що лише він здатний зробити це. Здається, він тепер сумнівався в цьому.

– Мені треба зустрітися з вашою донькою, – сказав Нишпорка.

Пан Валерій трохи подумав і відповів:

– Я вам зателефоную.

Нишпорка галантно розпрощався з секретаркою і сказав їй:

– Гарно виглядаєте!

У спину йому полетіли стріли та блискавки.

5

Нишпорка вийшов надвір. Серце гріли п'ятсот доларів.

Він зателефонував начальникові Дрогославського відділу поліції й запитав, хто веде справу зґвалтованої дівчини.

– Тебе найняв пан Валерій? – запитав підполковник.