Дванадцять - Власюк Анатолій

Нишпорці хотілося зацідити йому в очі, але він пересилив себе і привітався.

– Здивовані, що я живий? – запитав батько Наталки.

– Я вже нічому не дивуюсь, – вдавано змучено відповів Нишпорка і поручкався з ним.

Доцент глянув на Наталку, і та слухняно пішла на кухню.

– Ми знаємо, що ви зустрічалися з начальником Дрогославського відділу СБУ, – без викрутасів почав доцент. – Маємо відеозапис розмови. Тому вам не треба відбріхуватись і казати, ніби ви відмовились від співпраці з органами.

– Я й не збираюся цього робити, – просто сказав Нишпорка.

Доцент і батько Наталки переглянулись між собою. Ні, він подобався їм, цей Нишпорка.

– Ми пропонуємо вам співпрацювати з нами, – сказав доцент.

– А якщо не погоджусь – вб'єте?

– Якби ми хотіли, то зробили б це у підвалі, в якому ви сиділи.

Помовчали.

Наталка принесла із кухні пляшку горілки й закуску.

Доцент кивнув їй головою, і вона слухняно вийшла із квартири.

– Для початку нам треба, щоб ви знайшли убивцю дрогославців, — сказав доцент. – Так би мовити, хочемо переконатись у вашій професійності.

– А ви знаєте убивцю? – запитав Нишпорка.

Замість відповіді доцент розлив горілку в склянки й запропонував випити за дрогославців, які стали жертвами маніяка. Нишпорці важко було відмовитися від цієї пропозиції.

Нишпорка повільно, як учив його полковник СБУ, здавався в полон, даючи себе вербувати.

Наприкінці вони перейшли на "ти". Доцент зухвало говорив йому в обличчя:

– Ти зрозумій. У тебе нема вибору. Рано чи пізно Путін завоює Україну. Йому знадобляться такі люди, як ми.

Ось тепер Нишпорка серйозно пошкодував, що в нього нема пістолета.

19

Коли Нишпорка прийшов додому, Славко повідомив:

– Мама приїжджає.

– Тільки цього не вистачало! – вихопилось у нього.

Славко здивовано глянув на батька, а той – винувато на нього.

Через хвильку вони вже сміялись.

Киця подивилась на них і позіхнула. Саме позіхання, смачне й артистичне, робило її кумедною, і це викликало у них новий вибух сміху. Киця з-під лоба дивилася на Нишпорку та Славка, а потім поволеньки почвалала в іншу кімнату. Вони зареготали ще дужче, ніби саме божество сміху поселилося в них.

Коли напад минув, Славко уточнив, що мама приїжджає через тиждень.

Нишпорка подумав, що за цей час треба знайти вбивцю і розв'язати проблему з відеокамерами у квартирі. Він знав, що впорається з цим.

20

Звістку про крадіжку зброї з магазину Іван Іванович, на диво, сприйняв спокійно. Він якраз дивився черговий футбольний матч на спеціалізованому телевізійному каналі. Коли дійство закінчилося, запитав у дружини:

– Скільки зброї винесли?

Вона занадто довго мовчала, аж він гаркнув:

– Скільки?!

– Все, – від несподіванки і страху прошепотіла вона.

Їй, мабуть, це здалось, але чоловік усміхався, ніби почув веселу новину. Насвистуючи, пішов на подвір'я і більше до цієї теми упродовж дня не повертався.

Дружина намагалася непомітно спостерігати за ним. Їй здавалося, що чоловік поволі сходить з розуму. Не може нормальна людина, яка вклала все у цей магазин, так спокійно сприймати звістку про крадіжку всієї зброї. Але навіть якби вона була психіатром, то, мабуть, не помітила би видимих змін у поведінці й настроях Івана Івановича.

Після обіду він знову кудись пішов, не сказавши дружині жодного слова. Повернувся пізно ввечері. Від нього пахло лісом.

21

– Нишпорка впритул підійшов до нашого агента! – заревів бас.

– Так доцент наказав йому розслідувати вбивства, – парирував інший голосом кастрованого.

– Доцент – дебіл. Завтра Дрогослав може мати іншого резидента. Не знаю, навіщо він затіяв цю дурнувату гру з Нишпоркою.

– Я не думаю, що Нишпорці по зубах розкрити нашого агента.

– Мене ваша думка не цікавить. Зробіть усе, щоби він більше не займався розслідуванням убивств у Дрогославі.

– Прибрати його?

— Це був би занадто простий вихід із ситуації.

– Зрозумів. Щось придумаю.

– Думайте швидше. Завтра Нишпорка має бути нейтралізований.

– Я зрозумів вас.

– Зустріньтесь з нашим агентом і скажіть, що зачистку в Дрогославі треба припинити аж до особливого розпорядження з мого боку.

– Добре.

Пауза.

– Хочу привітати вас, – теплішає бас.

– З чим? – дивується інший голосом кастрованого.

– З черговим присвоєнням звання.

– Служу..!

– Тихіше. Розбудите мені внучку. Вітаю, пане полковнику, – і до зв'язку.

22

Від доцента і батька Наталки Нишпорка їде додому в маршрутці. Задумався і не відразу почув чоловічий голос ззаду:

– Передайте гроші водію.

Озирається. Чоловікоподібна жінка спокійно дивиться на нього.

– Будь ласка, – знову чує її голос.

Бере гроші й передає водієві.

На наступній зупинці вона виходить. Маршрутка рушає. Нишпорка дивиться вслід чоловікоподібній жінці. Просить водія зупинитись, бо забув вийти. Той бурчить, але гальмує.

Нишпорка вискакує із маршрутки, намагаючись не потрапити до поля зору цього страшидла. Чоловікоподібна жінка не озирається, а спокійно йде собі.

Звичайна хрущовка. Перший під'їзд. Нишпорка вміє стежити, щоби його не помітили. Третій поверх. Дванадцята квартира.

Йде додому пішки. Думає, навіщо він стежив за цією чоловікоподібною жінкою. Аби не втратити нюх? Інтуїція спала і нічого йому не підказувала.

23

Здається, саме тут був рай на землі. Ліс, свіже повітря, дерев'яний будиночок, два охоронці.

Адвокат забув про все на світі, насолоджуючись життям.

Двічі на тиждень приїжджав пан Костів, запитуючи, чи йому щось потрібно. Наразі нічого. Хіба що пару детективів. Бажано, інтелектуальних, а не тупих – про вбивство.

Пан Костів усміхнувся. Сказав банальне на кшталт того, що життя – суцільний детектив. Мабуть, мовчки погоджується адвокат. Але не кожний потрапляє на мушку вбивці.

Наступного дня пан Костів привозить декілька детективів із власної бібліотеки. У нього відмінний смак. Псує враження, коли каже, що їх лише придбав, але не читав.

Адвокат занурюється в книги. Не зовсім те, на що очікував, але все ж краще, ніж нічого не робити.

Коли наступного разу пан Костів запитав про потреби, адвокат щиро зізнався, що йому бракує жіночої ласки.

– Не проблема, – розсміявся пан Костів. – Доставлю найкращу. Звичайно, це ввійде в оплату за послуги нашої фірми.

Адвокат не заперечував. Життя все таки цікава штука. Особливо коли воно знову повертається до тебе обличчям, а не іншим місцем.

24

Слідчий переконував начальника Дрогославського відділу поліції, що треба арештувати Нишпорку, а в його помешканні провести обшук. Мовляв, якщо знайдуть пістолет, це допоможе дати відповідь на багато запитань.

Підполковник іронічно дивився на свого підлеглого. Невже той справді думає, що Нишпорка такий дурний і тримає пістолет вдома? Та й не подібний він на перевертня, щоб усе життя шукати злочинців, а потім самому стати вбивцею.

Історія зі зникненням пістолета, звичайно, цікава. Нишпорка щось не договорює, коли каже, що загубив його. Він не пияк, знає, як поводитись зі зброєю. Мабуть, сталося щось незвичайне, коли не може сказати, де його пістолет. Але щоб він убивав дрогославців? Цього не може бути, бо просто не може бути – і все.

Тільки-но підполковник відіслав слідчого, як зателефонував із Києва дуже поважний чин. Ого, в міністерстві внутрішніх справ знають дрогославського Нишпорку? Що за чортівня? Чоловік голосом кастрованого каже, що Нишпорка причетний до низки гучних злочинів на території України, а тому його негайно слід арештувати. Оце так!

Київський поважний чин поклав слухавку, а підполковник замислився.

25

Як він раніше не звернув на це увагу? Ну, звичайно! Медичні білі рукавички.

Нишпорка вже декілька десятків разів передивлявся відео з сайту "Дрогослав – Інфо", де убивця вів репортаж із кабінету першого заступника міського голови і цілився у серце пані нотаріус. Він зупинив запис. Медичні білі рукавички застигли на екрані. Йому здалося чи це було насправді, що крізь них пробивався манікюр на пальцях?

Коли зателефонував начальник Дрогославського відділу поліції, Нишпорка не второпав, навіщо його арештовувати, якщо він нікуди не збирається втікати. Підполковник не мав часу йому щось довго пояснювати, лише сказав, що у Нишпорки тридцять хвилин на збори, бо зараз до нього додому приїде наряд поліції.

Киця тривожно дивилася на Нишпорку і вже не відходила від нього, поки він збирався і ходив по хаті. Кинув у сумку найнеобхідніше. Зателефонував Славкові. Пояснив сину, що його звинувачують у злочинах, яких він не скоював. Треба переховатися, знайти справжнього вбивцю. Все буде добре.

Свій мобільний телефон поклав на столик у кухні. За ним можуть знайти його місцеперебування. Напередодні він купив новий телефон і номер. Ніби передчував. Так що, пане полковнику СБУ, три ваші одинички не знадобляться.

Сів на диван. Киця відразу скочила йому на коліна, ніби не хотіла відпускати. Він гладив її. Вона блаженно муркала.

Але час іти. Розгублена Киця стояла посеред кімнати і приречено дивилася на Нишпорку. Здавалося, що в її очах повно сліз. Але це, мабуть, лише здавалося.

26

Юля, звичайно, зраділа, коли пізно увечері Нишпорка зателефонував їй і сказав, що хоче зустрітися. Чоловік з подивом глянув на неї: куди це його дружина збирається мало не на нічне побачення? А Юлі було все одно, що він про неї подумає.

Вона приїхала на обумовлене місце. За якусь мить Нишпорка виринув нізвідки. Боже, яке рідне й дороге обличчя! Головне, не видати своїх почуттів, бо Нишпорка цього не любить. Вона подруга, просто подруга, яка має допомогти йому в складній ситуації.

Він розповів їй, в яку халепу скочив і в чому його підозрюють. Усього, звісно, він не міг їй сказати – ні про зрадників батька Наталки і доцента, ні про начальника Дрогославського відділу поліції, який попередив його про небезпеку. Та й, здавалось, Юлі усього цього не потрібно було. Достатньо того, що чоловік, якого вона кохає, знаходиться поруч, звернувся саме до неї за допомогою, і вона йому обов'язково допоможе, чого б це їй не коштувало.

27

Славко сидів на дивані і спостерігав, як люди в цивільному перевертають квартиру догори дном. Коли слідчий запитав у нього, де батько, він чесно відповів, що не знає. Але якби й знав, то все одно не сказав би. Нишпорка завжди був у нього поза підозрою. Які б злочини зараз йому не приписували, це все брехня.