Дванадцять - Власюк Анатолій

На відміну від мами, готувати вона явно не вміла, але він хвалив її, а мала сміялась, бо розуміла, що батько підлещується до неї.

Він запропонував їй піти разом на могилу в день народження дружини. Вони разом молились, сиділи пліч-о-пліч, а коли донька заплакала, він її обійняв. Вона не пручалась. Рідні душі все одно рано чи пізно об'єднуються.

11

Нишпорка думав, що слідчий або й сам начальник Дрогославського відділу поліції турбуватимуть його і вимагатимуть відзвітуватися за загублений пістолет, але, здавалося, вони забули про нього. Зв'язок з полковником СБУ також був втрачений. Вони пустили його у вільне плавання? Ось і добре. Це йому на руку.

Зранку до ночі Нишпорка по крихтах здобував інформацію з приводу того чи іншого вбивства. Він відчував, що потрібен лише один поштовх, щоби зрозуміти все. Тоді складеться цілісна картинка злочинів. А те, що вони взаємозв'язані, – сумнівів бути не могло.

Все частіше й частіше Нишпорку тягнуло до того місця в Дрогославському лісі, де перебували російські десантники. Дуже хотів побачити підвал, в якому сидів. Здавалося, що як побуває в тих місцях, то одразу отримає потрібний поштовх і зуміє розкрити всі вбивства. Але, з іншого боку, він розумів, що не настав час так відверто світитись. Вороги зачаїлися в Дрогославі, рано чи пізно вони вийдуть на нього – і аж тоді розпочнеться вирішальний поєдинок. Тоді він точно буде не на життя, а на смерть.

12

Чоловікові Юлі подобалася ця дивна жінка, яка часто приходила до магазину "Зброя". Вони кохалися в його кабінеті. У ній не було нічого жіночого. Грубий пропитий і прокурений чоловічий голос відштовхував від неї тих, з ким би вона могла мати інтимні стосунки. А ще ці тонкі губи від вуха до вуха, що здавалося, ніби вона сміється. Але ця жінка ніколи не сміялась.

Якби хтось порівняв його Юлю з нею, то сказав би, що він з глузду з'їхав. Дружина й далі приваблювала чоловіків своєю неземною красою, а в її небесні очі не можна було не закохатися. Здавалось би, радій життю і задовольняй дружину-красуню! Але його все менше й менше тягнуло до неї. Натомість комфортно почував себе з цією чоловікоподібною жінкою, якій краса не загрожувала, але вона скучила за чоловічим тілом і віддавала себе всю, без залишку, ніби робила це востаннє в своєму житті.

Інколи здавалося, що вона марить і вголос говорить якісь дурниці. Він знав, що вона майже півтора року служила в зоні антитерористичної операції, а коли повернулася до Дрогослава, то вже не пішла на попередню роботу, хоча, за її словами, кликали туди. Як не дивно, мала колись чоловіка, але він спився і вмер. Дітей у них не було.

Він запитав, за які ж гроші вона виживає. Краще би він цього не робив, бо думав, що спопелить його своїм поглядом. Взагалі зрозумів, що коли нічого в неї не випитував, вона сама багато що розповідала – і про війну, і про чоловіків, яких мала там. Він не ревнував – тим більше, що абсолютна більшість із них вже загинула.

Вона сама приносила випивку і закуску, а на його слабкі потуги пригостити її, відповідала категоричним жестом: ні! Складалося враження, що вона чоловік, а він у неї – жінка. Але йому це подобалося.

13

Ті, хто щодня заходив на сайт "Дрогослав – Інфо", були здивовані, що ось уже тиждень на ньому не з'являється жодна свіжа інформація. У коментарях до попередніх статей люди висловлювали різні припущення з приводу цього. Дехто навіть обурювався і закликав адміністратора сайту не ігнорувати потреб дрогославців у правдивому слові. Але у відповідь все одно було мовчання.

Нишпорка почав уважно стежити за сайтом "Дрогослав – Інфо" після того, коли повернувся з полону. Раніше заходив на цю сторінку вряди-годи. Він хотів, прибравши псевдонім, розповісти в одному з коментарів, ким насправді є адміністратор сайту і які страшні речі витворяє. Можна було сподіватися на те, що багато людей це прочитає, поки коментар не видалять. Але ж цю інформацію знало небагато людей, так що працівники СБУ й представники інших структур швидко би його вирахували. Могли б звинуватити у розголошенні державної таємниці.

Якими б не були обставини, треба дотримуватися даного слова. І взагалі краще не заходити на цей сайт.

14

На вихідні покоївка з готелю разом зі студентиком поїхали до лісу. З'ясувалося, що юнак зовсім не пристосований до життя. Мало не втяв собі пальця, коли рубав гілки для багаття. Якби вона вчасно не втрутилась, то з шашликів залишились би вуглики.

Їй подобався цей хлопець, але не більше. Радше вона грала роль його мами, ніж коханої. Покоївка з готелю була зла на чоловіка, який сказав їй робити аборт, на Нишпорку, який знехтував нею. Коли вона кохалася зі студентиком, то забувала про них. А потім довгими безсонними ночами мріяла про чоловіка, який би заволодів усіма її помислами, якому б вона підкорялася без роздумів, жалю і розчарувань за вчинене. Де ж знайти такого?

Коли вони, розніжені, лежали на ковдрі й дивилися на небо, покоївка з готелю запитала у студентика:

– Показати тобі щось?

– Ти мені вже все показала, – усміхнувся він і навис над нею.

З його рота неприємно пахло. Чому вона раніше цього не помічала? Чи не вперше відчула легкий холодок неприязні до нього. Що вона робить з цим хлопчиськом?

Покоївка з готелю вивернулася від його поцілунків і дістала із сумки пістолет. Студентик дивився на неї широко розплющеними очима.

– Звідки це в тебе? – з жахом запитав він.

– Це пістолет чоловіка, – відповіла вона, відчуваючи, що симпатія до студентика випаровується.

Вона ледве стрималась, аби не вистрелити йому в серце, позбавивши його всіх подальших мук на цій грішній землі, а, головне, поставивши крапку у власному приниженні.

Студентик у страху розставляв пляшки, боячись, що покоївка з готелю може його вбити, а та влучно кількома пострілами розбила їх. Коли вона заховала пістолет до сумки, йому стало легше.

– Де ти навчилася так стріляти? – запитав він.

– Чоловік навчив, – відповіла вона, ледь стримуючи неприязнь. – Він у мене десантник.

15

Киця була ще та розвідниця. Вона знайшла відеокамеру. Нишпорка безуспішно вдивлявся, де та могла бути вмонтована, але ніяк не міг дошурупати її місцезнаходження.

З'ясувалося, що є скромна місцина біля телевізора, і Киця спокійно йшла туди. Вона могла довго стояти, дивлячись у стіну, і хто спостерігав по той бік барикад, бачив її хитру й розумну мордочку, а ще, мабуть, був здивований тим, що одне око в неї жовто-зелене, а друге – сталево-голубе.

Друга відеокамера, мабуть, була вмонтована в люстрі, бо Киця багато разів робила відчайдушні акробатичні стрибки, намагаючись дістати її. Нишпорка спочатку не міг второпати, звідки у неї взялися спортивні здібності, аж поки не зрозумів у чому суть.

Найбільше його цікавило, чи є відеокамера у ванній кімнаті. Було неприємно, що тебе можуть бачити голим, коли ти приймаєш душ. Декілька разів він насильно заганяв туди Кицю, але вона жалібно нявчала, намагаючись утекти. Нарешті Нишпорка зрозумів, що вона боїться, аби її знову не купали у ванні, й перестав знущатися з тваринки.

16

Несподівано Нишпорці зателефонувала Наталка й сказала, що хоче з ним зустрітися. Це вже потім він задумався, звідки вона взяла його новий номер телефону, адже не роздавав його наліво й направо. А зараз він готовий був летіти на край світу, аби лиш побачити її.

Вони зустрілись у затишній кав'ярні в центрі Дрогослава на одній із бічних вуличок. Поруч були прокуратура і п'ятнадцята школа. Нишпорка часто бував у цьому мікрорайоні, але кав'ярню відкрили нещодавно. Він не зміг пригадати, що в цьому приміщенні було раніше.

Наталка виглядала сумною і схвильованою. Від цього, здавалося, вона ще красивіша, ніж зазвичай.

– Мене послав до вас мій батько, – почала вона.

Всі чари вмить зникли. Він згадав, з ким має справу. Її батько побував у полоні. Там його піддали психологічному тиску. Мов зомбі, він зараз працює на Росію. Мабуть, пов'язаний з доцентом. І Наталка в їхній компанії? Знаючи, як він до неї ставиться, намагатиметься теж зробити з нього зрадника?

Мабуть, його видала саркастична посмішка, бо Наталка відразу замовкла. Він теж мовчав, уважно вивчаючи її обличчя. І все-таки завдання, яке стояло перед нею, було важливішим за всі труднощі й непорозуміння, що могли постати, коли б вона цього не зробила.

– Мій батько нікого не вбивав і хоче, щоб ви знайшли справжнього вбивцю, – сказала вона, не дивлячись йому в очі.

Нишпорка на мить засумнівався, що Наталка теж у цій компанії, але стовідсоткового підтвердження своїй гіпотезі, звісно, не мав.

– Де він? – лише запитав, і коли вона глянула на нього, саркастичної посмішки вже не було.

– Він тут недалеко. Живе у свого шкільного товариша. Можу провести.

На нього дивилися невинні очі щирої у своїй поведінці дівчини. Не вірив він таким.

– Веди, – сказав просто і усміхнувся.

17

Магазин "Зброя" розікрали. Винесли все. Залишили лише офісні меблі.

Чоловік Юлі знав, хто це зробив. Його кохана жінка була поза зоною досяжності. Він сам дав їй ключ від свого кабінету – з протилежного боку до магазину. Мовляв, приходь, коли тобі заманеться. Ось і прийшла, щоб зникнути назавжди.

Звісно, йому було зовсім не шкода зброї, тим більше, що він не любив будь-яку стрілянину. На прохання тестя погодився керувати магазином, бо треба ж було хоч на чомусь заробляти гроші. Та й красунечка-дружина з кожним роком потребувала все більше витрат.

Чоловік Юлі не розумів, чому кохана жінка поступила з ним саме так. Якби хоч заїкнулась, що їй потрібна вся зброя з його магазину, він би її віддав і навіть не запитав, навіщо потрібно стільки барахла.

Він зателефонував у поліцію й розповів, що сталося. Відразу з невизначеного номеру телефону прийшла есемеска: "Здаш мене – вб'ю".

Боляче було усвідомлювати, що його банально використали. Він закохався, як хлопчисько, а з нього насміялись.

А ще це дурне попередження. Звісно, він не збирався її здавати. Просто хотів глянути в очі жінці, яку продовжував кохати.

18

Інтуїція не підвела Нишпорку. Наталка завела його до квартири, де на нього очікували її батько та доцент. Він глянув на дівчину. Вона з викликом дивилася на нього і не відвела погляду.

– Дякую, що відгукнулися на наше запрошення, – сказав доцент і простягнув йому руку.