Дванадцять - Власюк Анатолій

– Я ж казав не пускати сюди малоліток.

Шафо-подібні істоти злякано дивилися на все, що тут відбувається. На їхніх очах Кєнт жахливо втрачав свої позиції, а разом з цим – і їхню особисту відданість йому.

49

– Я думав, що ви в курсі, – лепетав Кєнт, докладаючи останніх зусиль, аби врятувати себе. – Та й ваш син казав, що ви знаєте про це. Як я міг йому не вірити?

– Щоб я тебе більше тут не бачив, – ледь чутно прошепотів пан Валерій, але Кєнт почув у цьому смертний присуд собі.

Нишпорці на мить стало шкода Кєнта. Але треба було брати ситуацію в свої руки.

Коли Кєнт вийшов, Нишпорка сказав:

– Зараз у вашого малого треба дізнатися, який борг він мав і кому за це віддав ваш пістолет.

Аж тепер, здається, пан Валерій зрозумів, про що мова. Йому хотілося розтрощити Нишпорку, але ж той був правий.

50

– Поїхали, – сказав пан Валерій Нишпорці після нетривалих роздумів.

З погляду шафо-подібних істот Нишпорка зрозумів, що вони готові служити йому, якщо пан Валерій скаже про це.

Коли вони вирвались із замкненого простору, Нишпорка відчув, що на волі якось менше думається про те, що тебе можуть вбити.

Вони їхали до будинку пана Валерія. Нишпорка розумів, що треба зробити останні зусилля, аби нарешті дізнатися, хто вбив водія автобуса. Малого треба дотиснути.

А якщо син пана Валерія вже знає про візит Нишпорки до грального закладу й почне брехати, виставивши його перед батьком у брехливому світлі?

Якщо версія Нишпорки не підтвердиться, то що зробить з ним пан Валерій? Прибере, аби той не розповів про підпільні гральні заклади, які працюють у Дрогославі?

Та й Кєнт зараз на волі. Тепер він точно полюватиме на Нишпорку, бо через нього позбувся всього. Хіба би пан Валерій убив його швидше, ніж той прибере Нишпорку.

51

Малого вдома не було.

Дружина пана Валерія тривожно дивилася на Нишпорку, шукаючи у нього відповіді на запитання, що ж насправді трапилося. Але Нишпорка зараз був не в її команді – як і не в команді пана Валерія. Він грав сам за себе – і ціною цієї гри було його життя. Втім, Нишпорка не відчував тривоги. Інтуїція підказувала йому, що все буде добре.

Пан Валерій зателефонував синові, але операторка байдужим голосом повідомила, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.

Дружина пана Валерія зрозуміла, що зараз не йтиметься про її коханця. Але що такого накоїв її дорогий син? Де він? Здається, вона вже сама готова була зізнатися чоловікові, що має коханця, лиш би з малим усе було добре.

На пана Валерія було важко дивитися. Нишпорка мовчав, аби не потрапити йому під гарячу руку.

Дружина пана Валерія принесла звичний правдивий закарпатський коньяк з кавою, але чоловік навіть не глянув в її бік.

Час повз черепахою.

52

Вони десь годину прочекали сина пана Валерія, не промовивши жодного слова, аж поки малий не з'явився вдома.

– Чому ти не відповідаєш на телефонні дзвінки? – накинувся на нього батько.

– Телефон розрядився.

Малий з великою тривогою дивився на Нишпорку. Що цей чоловік знову робить в їхньому будинку? Від нього лише одні неприємності.

Дружина пана Валерія не сміла заступитись за сина. Видно, в цій сім'ї всі ролі були наперед розписані головним режисером – паном Валерієм.

Вона забилась у кутик і спостерігала за дійством. Якби навіть на її очах чоловік убивав сина, то, мабуть, не зрушилась би з місця. Так чомусь про неї подумав Нишпорка. Йому дуже закортіло саме зараз розповісти панові Валерію про те, що в його дружина є коханець. І що в нього за паскудний характер?

53

– Я ж казав тобі не ходити в ці гральні заклади! – Голос пана Валерія переходив на крик.

Малий зрозумів, що відпиратися нема сенсу. Якщо батько так каже, – значить, щось знає. Та ще й Нишпорка з ним. Мабуть, це він щось пронюхав після того, як мама його здала.

– Я був там усього декілька разів, – почав він відбріхуватись, але це було так непереконливо, що навряд чи йому могли повірити.

– Який у тебе борг? – вставив свої п'ять копійок Нишпорка.

– Що? – перепитав малий, але стало зрозуміло, що він лише відтягує час, бо те, що так довго тримав у таємниці, нарешті стало відомим Нишпорці й батькові.

Дружина пана Валерія скрикнула. Аж тепер, здається, чоловік помітив її присутність у вітальні. Він владно махнув рукою – і вона слухняно вийшла.

54

– Ти почув моє запитання. – Нишпорка наступав, бо розумів одне: якщо він зараз не дотисне малого, то іншої нагоди може й не трапитись.

Запала глибока тиша.

Малий спробував знайти підтримку в батька, але той гаркнув на нього:

– Відповідай!

Нишпорка добре відчув цей момент. Чотирнадцятилітній пацанчик здригнувся. Щось всередині сина пана Валерія надломилось. Потяг рушив, пані та панове!

– Багато… – ледь чутно прошепотів малий, але його почули.

Нишпорка відчув, що повинен допомогти йому, інакше пан Валерій все зіпсує своїми криками.

– Ти не знав як віддати борг, – почав він підказувати, – і тоді тобі запропонували викрасти у батька пістолет.

Малий ствердно кивнув головою.

55

– Хто сказав?! – не витримав пан Валерій, хоча Нишпорка показував йому як міг, щоби той мовчав.

Відповідь виявилася непосильною для малого. Він почав плакати.

Нишпорка виразно глянув на пана Валерія: мовляв, я ж казав, а ви все зіпсували. Так чи інакше сприйняв цей погляд пан Валерій, але кивнув рукою: мовляв, робіть все, що вважаєте за потрібне, я сидітиму тихо і не втручатимусь.

Тоді Нишпорка пішов в останню свою атаку. Він обійняв малого за плечі і м'яко запитав:

– Це Кєнт тобі запропонував викрасти пістолет у батька і тим самим погасити борг?

Малий, здається, вперше вдячно глянув на Нишпорку. Він відчув у ньому свого рятівника і ствердно кивнув головою. Сльози струмочками стікали по його щоках. Нишпорці стало шкода хлопця, хоча він прекрасно розумів, з яким маленьким монстриком має справу.

56

Олімпійський спокій поволі повертався до пана Валерія. Він дав повну можливість Нишпорці довести розмову з його сином до логічного завершення.

– Кєнт був у вас вдома і викрав пістолет? – Нишпорка спеціально зробив хибний крок, аби малий не думав, що для нього все так просто закінчиться.

Син подивився на батька, але той відвів погляд до вікна, ніби казав, що ще окремо поговорить з ним, коли вони залишаться самі.

Ну що ж, треба було зважитися на правду – і малий це зробив.

– Я розбив сейф, взяв пістолет і віддав його Кєнту.

Здається, пан Валерій уже знав, що насправді зробив його син. Він мовчки і спокійно дивився у вікно.

57

Нишпорка не відчував радості.

Ще недавно його життя висіло на волосинці й залежало від Кєнта, а тепер він став свідком сімейної трагедії. Навряд чи швидко налагодяться стосунки між паном Валерієм і його сином, якщо це буде можливим узагалі.

Нишпорка подумав про Славка і визнав, що в нього теж не ідеальні стосунки з ним, але до такого, як тут, у них принаймні не доходило. І хоч це радувало.

Пан Валерій закликав дружину і змучено запитав у неї, чому вона сказала неправду, ніби син не відлучався з дачі. Жінка божилася, що не знала, де він, як зміг утекти, а потім заспокоїлася, бо малий повернувся, і не хотіла турбувати чоловіка.

Звісно, вона все підслуховувала за дверима й знала все, що сказав син, і тепер у неї була остання надія на нього, але той дивився безбарвним поглядом. Здавалося, йому вже все одно, є у нього мама чи ні.

58

Мама вивела сина із вітальні, щось тихо йому говорила, але навряд чи могла тепер достукатися до його серця.

Пан Валерій мовчав і про щось зосереджено думав. Нарешті він набрав чийсь номер. Операторка байдужим голосом повідомила, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.

Нишпорка насолоджувався життям і мовчав.

Пан Валерій зробив ще декілька дзвінків, кажучи абонентам, що треба знайти Кєнта, і коротко розповів історію про викрадення пістолета і вбивство водія автобуса.

Він якось дивно глянув на Нишпорку, ніби аж тепер зауважив, що той ще сидить у вітальні його будинку. Відтак дістав із кишені долари, відрахував і дав Нишпорці. Було набагато більше, ніж п'ятсот.

– Це за мовчання щодо моїх гральних закладів, – пояснив.

Нишпорка не заперечував – тим більше, що й без грошей не мав наміру комусь про це розповідати.

59

Потім вони роздушили пляшку правдивого закарпатського коньяку, запиваючи холодною кавою і заїдаючи лимоном.

Пан Валерій розповідав, як багато зробив для Кєнта, викупивши його з в'язниці і давши долю в гральному бізнесі. Він ніяк не міг зрозуміти, чому цей покидьок так підло з ним поступив, намагаючись його підставити й переконати інших, ніби пан Валерій убив водія автобуса. Хотів забрати гральний бізнес? Наївно і смішно, якби не було так сумно.

Нишпорці вже були нецікаві ці кримінальні розбірки. Він хотів додому, до Славка і Киці.

Пан Валерій, здається, прочитав його думки, тому що відразу викликав водія.

Наостанок він обійняв Нишпорку і сказав:

– Дякую за службу!

Нишпорка не хотів його розчаровувати, але він у житті своєму ніколи нікому не служив.

60

Водій підвіз його до самого під'їзду.

Вдома зі Славком була якась дівчина. Нишпорка уважно придивився. Це була Яна з його сну.

– Ми в нічний клуб "Наполеон", – сказав Славко. – Будемо зранку.

Заперечення не приймались.

Киця нявкнула, виразно даючи зрозуміти, що її пора годувати.

Наступного ранку на сайті "Дрогослав – Інфо" Нишпорка прочитав, що кримінальний авторитет на прізвисько Кєнт викрав пістолет із будинку одного поважного дрогославця і застрелив водія автобуса. Вбивство розкрив молодий слідчий, для якого автор публікації не шкодував яскравих фарб. Сам Кєнт заарештований і вже дав покази.

А через годину Нишпорці зателефонував Ігорко:

– Слухай, у нашому місті, здається, завівся маніяк. Півгодини тому вбили відому повію.

– Віру? – за інерцією запитав Нишпорка.

– Таких не знаю. Видно, що ти не знавець у цій сфері. Її називали Аллочкою, хоча справжнє ім'я в неї Христина. Вбивця поклав на труп букет червоних троянд.

Нишпорка глянув на Кицю. Ще хвилину тому одне око в неї було світло-голубим, а друге – жовто-зеленим. Тепер з них віяв космічний холод і йшло червоне світло.