Графство укрів "Фарана" - Східняк Марко
Дивиться, щоб не пропалити кулю, курити категорично заборонено, бо як гахне. Згориш живцем, як на іспанському аутодафе, тільки набагато швидше. А залишишся живим – повісять, бо той водень, яким накачують кулі – секретний і безцінний. Краще пропий десь пістолі, спишемо як втрачені в найближчий сутичці батальйону, навіть якщо тебе й поблизу не було.
Назар виріс у м'якому, морському кліматі і ці виверти континентальної погоди витримував важко. Але не спішив назад, ні у гвардію Єлизавети, ні до Оксани, яку він примітив давненько, чотирнадцятирічною, коли вона торгувала бубликами у четвер.
–На цю скелю серед океану встигну і зайнятись пеленою Оксани теж, – черговий раз подумки підтверджував своє рішення воїн. – Він вискочив тоді з колегіуму на рекреацію і побачив її перший раз... Сказала, що буде чекати. Треба помаячити на континенті, повоювати і отримати хоча б сержанта, а то й молодшого лейтенанта. Освіта є, сам граф тоді був серед викладачів і підписав атестат. Треба гарно служити … В цей момент зайшов молодший лейтенант, командир взводу кінної розвідки та перебив роздуми рядового.
22
Нараду командирів бандолерос, яка проходила у Ріо-де-Жанейро почав вступним словом вже обраний на загальних борах головний командир
– Шановні, ми зібрались для того, щоб остаточно визначити мету цієї війни, засоби її досягнення, можливі додаткові загрози та як їх подолати. Щодо мети – то ми йдемо за землею на лівій, східній стороні Утугваю. Ми не тільки і не стільки мисливці за рабами, хоча таке було скільки завгодно, але зупиняючись на цьому, наші опоненти брешуть на нас. Ми йдемо за землею, яка належить Бразилії згідно результатів війни за іспанський спадок. Але коли Бразилія збирались прийти на цю, законно їй повернуту землю, то тут вже знайшли ту кляту Січ, чайки якої сплюндрували наше узбережжя. Ми тоді ще не відійшли від панічного лементу "Запорожці! Показались запорожці" і перемовчали це нагле вихоплення із рук нашого майна.
У цю Січ побігли чорномазі з усіх сторін, бо їх там приймали як вільних та включали у свої ряди. Але у віце-королівстві їх небагато. Найбільше їх у Бразилії і вся наша чорнота почала планувати, як помчати на південь. Тоді стривожений Лісабон попросив Мадрид вплинути на ситуацію. В результаті ці досить серйозні землі поділили і північ віддали якомусь графству, яке почало вести половинчасту політику, стараючись усім панам бути своїми. Але велетенська Бразилія – це не ниточка узбережжя, ми давно оговталися і не потерпимо цих двох нахабних мишенят, і ми готові до війни.
Згідно плану, ми підемо прямо до Батурина-на-Тукарембо, так названо імпровізовану столицю графства, потім, знову ж по прямій, до Січи та нападемо на неї. Довкола Січи якийсь тин є. Довкола Батурина — навіть цього нема. Форти. Сам Батурин – саманні хатки з Палацом та розкольницькою церквою посередині.
Запорожці ослаблені, бо їх ударна сила — кораблі, десь у океані. Хапають англійські та голландські, інколи і наші, кораблі десь біля Африки та продають. Їх сухопутні війська зав'язли у Патагонії, прикривають разом з місцевим військом, Буенос-Айрес з півдня, від арауканів. А там не менш ніж на сто років війни.
Графство ми, безумовно, зітремо у порошок, а козаків треба скинути в естуарій Фарани. Я навіть згоден буду об'явити перемир'я, щоб іспанці забрали своїх вірних псів і поселили на південних кордонах провінції. Хай допоконвіку гризуться з арауканами, по дикості вони один одного варті.
Від своєї появи у Фарані і до переходу північного ворога через кордон Всеволод мав півтора роки (і розраховував на стільки ж). Точніше 561 день. Що він робив:
1. Налагодив випуск колючого дроту.
2. Поставив виготовлення цегли і цементу (на привезеному з Європи обладнанні).
3. Розширив виробництво пороху.
4. Завіз все озброєння, коней та броню, що надали з Буенос-Айресу безоплатно.
5. Закупив і підвіз піхотне озброєння у шість континентальних округів, які будуть відмобілізовані при початку бойових дій.
6. Добудував форти, встановив привезені з Франції гармати.
7. Провів великі маневри із стрільбою з усіх видів зброї та переміщенням військ.
23
У пампі єдина можливість для скритого нападу – це користуватися складками місцевості. Користуючись вранішньою імлою зими Грицько із загоном охочих кіннотників , непомічений зовсім здаля, спустився і поскакав по руслу глибокого яру, який йшов майже паралельно, поступово зближаючись з путівником, по якому йшла колонна. Спочатку їхали у повний ріст, але скоро пригнулись до сідел, щоб кінний ворог не побачив мелькання папах.
Коли, кинувши коней, видряпались на край урвища, то побачили ніби горобця. Оперення – суміш темно-сірих смуг та плям на світлому фоні. На грудці додатково трохи жовтого окрасу і відсутні темні кольори. Силует довготелесої пташки, підкреслений тонким дзьобом та не коротеньким хвостом. Довгі, тонкі, помаранчеві чи жовтуваті ноги. Командир відірвався від споглядання пампасового щеврика та зирнув на дорогу.
Сутичка скінчилася. Один козак лежав з розкроєним черепом, семеро ворогів не ворушились. Півсотні бандолерос відвертали коней з дороги у напрямку засідки.
– Тікаймо! – скомандував Гриць. – Вйо! Колонна йшла кілометри за півтора від них. Тепер треба було організувати собі ворога. Грицько одів на шаблю папаху і декілька разів махнув нею, не піднімаючи голови. Помітили! Сім вершників відділились від загону і пішли чвалом до балки. Коли наблизились, хлопці дали залп з рушниць, потім, кинувши їх, вискочили з-за гребня яру, як з-за бруствера (приступки для ніг були видовбані зарані) , вистрелили вже зблизька, відповідним вогнем були поранені двоє, але битися могли. Семеро воїнів графства кинулися на трьох готових до бою вершників, зовсім не маючи наміру джентльменської поведінки в бою. Діяли приблизно так, поки один атакував вершника та відволікав його, інший бив коня по нозі і штрикав його десь у пузо, а перший нападав на вершника на падаючому коні.
Вершники скотились на дно яру, прихопивши попутно свої рушниці та плигнули на коні. Підскакавши, командир півсотні визначив, що фаранці уходять по дну яра, скоріш усього кінно, а потім й побачив, як супротивник, на північ, десь по пологому схилу вискочив з яру і далеченько нахльостує коней. Оцінивши галоп тих коней, командир не став їх переслідувати, лише наказав забрати все з поля бою. Досвідчений воїн, він не збирався гнатись за ворогом з таким розривом у відстані, загнати коней, може напоротися на весь загін цього дозору, потім вернутися до колони на конях, нездатних навіть витримувати рись загону. Щоб якось підбадьорити півсотню, він змахнув кулаком і крикнув:
–– Нічого, вбивці із-за рогу, порахуємось під стінами вашого драного Батурина. Одразу і за все!
Після чого наказав забрати все з поля бою та вертатись до колони.
24
Стратегічна ситуація була наступною. Ворог перейшов рубіж по центру фарансько-бразильського кордону з метою захопити Батурин-на-Тукарембо, і вивести з війни графство. Тим самим нейтралізувати військо з Парагваю, бо далі Батурина ті не підуть — надто далеко від зони їх інтересів. Корпус Гордієнка підійте через днів десять, щонайбільше. Військо індіанців – за три неділі. Передові загони ворога будуть під імпровізованими стінами міста через три-чотири дні.
Кінні дозори з кордону стягуються до головних сил ворога, повинні непокоїти його з тилу та флангів. Ескадрони кінноти під орудою міністра оборони висунуті назустріч цим бандо..., бандитам, одним словом, і повинні чатувати біля переправ через річки, силкуватись скинути з берега авангард ворога.
Замість координації дій легкої кавалерії, міністр з незначним прикриттям відправився в якийсь особистий рейд, "здаля глянути на всі ворожі сили", рейд затягнувся і генерал втратив управління військами. Був розжалуваний, відсторонений і відправлений письмовим розпорядженням у Сальтівку (опорний пункт для мобілізованих поселян округів № 1,2,3), відкрити регіональний арсенал, роздати зброю, мобілізувати коней та зайти з тилу ворожої армії, відсікаючи постачання і зв'язок, знищуючі відстаючих. Була зроблена ротація у генштабі.
Домальована стрілка руху на докладній карті графства вже однозначно вказувала, що агресор пре напролом, найближчою дорогою йде на столицю. Намалювавши стрілку, підполковник задивився на карту, як хуторський хлопець на красуню з Буенос-Айреса.
– Тікаємо, Ваше сіятельство. Такими темпами вони через неділю будуть тут.
Зустріти б їх у чистому полі.
– І наше військо буде зметене за кілька годин, бо ворог так само озброєний і має у два з половиною рази більше солдатів. А наші хуторяни, а це третина армії, звичайно будуть битися усмерть, але військова підготовка їх нікудишня.
– Але вони йдуть, наче нема біля них жодних ворогів!
– Підполковник Трохименко, у нормальних арміях панікерів розстрілюють. Ти мені ще заверещи "Все пропало". Вони всі на возах. Скільки треба днів, щоб спокійно і нормально доїхати від кордону напряму до Батурина.
– Днів дев'ять-десять.
– А сьогодні двадцятий день вторгнення. Так що завіса з п'яти ескадронів під орудою Порфирія Петровича все ж помітно сповільнює їх рух. Через скільки тут буде корпус Гордієнка?
– По моїй оцінці, днів через десять.
Нехай через дві неділі, а ворог, у найгіршому випадку – через неділю . То... Мовчи Степане Олександровичу, бо це слово – і майором станеш.
–То витримати недільну облогу – і січовики з цих прапороносців паеллю з рисом зроблять. А ми допоможемо. Все питання у тому, щоб витримати перший удар. А якщо відкинемо, то вони не менш трьох днів будуть приходити до пам'яті, їх дозори оповістять про військо з Півдня, постане питання чи висилати військо назустріч, чи знов атакувати місто і зустріти ворога, який буде тоді у меншості, як ми зараз, на розвалинах цього містечка.
Десь два дні оборонних боїв вирішають долю цієї країни. Вона може прожогом зникнути, як миттєво з'явилася. То зараз треба продовжувати зводити, які встигнемо, укріплення довкола містечка.
Відірвавшись від настирливого переслідування кавалерії ворога, яка збиралася на їх плечах увірватись у столицю, два з половиною ескадрони входили по головній дорозі у столицю. Зоставивши півескадрон Івана Казана на головній дорозі у засідці, кіннота Фарани, зрізуючи її луку пройшла по середньопересіченій місцевості, непрохідної для возів, але цілком прийнятної для кавалерії.
