Графство укрів "Фарана" - Східняк Марко

Іду танцювати з чоловіком, бо він мається, про що ми так гаряче розмовляємо.

Дочка Порфирія Петровича, призначеного без нього начальником штабу сухопутних військ, переляканим горобчиком тулилась біля батька.

– Ну що ж, батька не запросиш танцювати, то обійдемось дочкою, — вирішив граф. – Стриміти посеред балу і серйозно балакати чомусь не хочеться.

Якраз розпорядник об'явив черговий танець. Ригодон. Граф підійшов, поздоровкався і запросив дочку полковника (Уляна присвоїла) до танцю. Та, зашарівшись, призналась, що цього танцю не вміє танцювати.

– Моє ж ти сонечко красне, небо ти ясне, ти ж навіть менует ще ні з ким тут не танцювала, – зворушився подумки граф. Сказав:

– Від імені принцеси запрошую тебе у танцювальний гурток, що буде тут, у залі квітів пампи, в четвер, о шостій. А зараз підемо вчитись, ти бачила, як танцюють, бо вже було двічі, інше надолужимо.

– Та я вам ноги віддавлю, – якось безпорадно сказала дівчинка.

– Де у тебе та вага, пушинко, – посміхнувся Всеволод. – От якби наступив такий бегемот, як я…

– А хто такий бегемот, государю?

– Це жирна і здоровенна африканська свиня, – роз'яснив граф.

– Вперед, на паркет, доню, – вдавано суворо зсунувши брови, скомандував полковник. – Наші атакують першими.

Після двох танців стало відомо, що у сім'ї четверо дітей, але Глафіра єдина дочка і найстарша. Мати відправила на бал з нею батька, бо не любить лишати малечу на кого би то не було. Тато надто любить грати у шахи, шашки і доміно, приймає участь у якихось турнірах під егідою принцеси. Більше мати ні за що не лає батька.

Далі він станцював з якоюсь купчихою першої гільдії, що стояла з сином і дочкою, і чия дорідна, але пропорційна краса привернула його увагу. Жінка промовчала всі три танці, навіявши хтозна-який пісенний смуток. Захотілось видудлити кварту сливовиці, моргнувши, зронити скупу чоловічу сльозу у вже налиту чарку, вдарити кулаком по стільниці так, щоб тая чарка злетіла на мазану глиною підлогу і заспівати: Сини мої, соколи…

– Треба спитати у Уляниних фрейлін, хто вона по життю, ця органічна натурниця Бориса Михайловича, – загадав собі граф.

Розкланявшись і поглянувши на годинник над входом, граф відправився у службове приміщення, бо начальник департаменту охорони корони, як мабуть всі спецслужбісти на світі, приходив з доповіддю дуже пізнім вечором.

Останнім фото балу у його свідомості були Григорій Боривітер, що танцював з принцесою. Спочатку його займав оселедець на голові у міністра оборони, явно недоречний на голові керівника воєнного відомства монархії.

– Може його заборонити? – прикинув граф. Але згадався якийсь московіт, що відмовився від більш високої посади, тому що на ній треба було збривати вуса.

– Треба вміти прощати талановитим людям незугарні дрібниці, а не напирати на них рогом, – покартав себе государ. Але підсвідомість, замість того, щоб полегшено звернутись до інших справ, вперто маячила цією парою. – Що не так? – Всеволод почав по елементам аналізувати епізод. Чим яскравіше, очевидніше щось, тим важче його інколи розшифрувати. Це ж не куртуазний танець принцеси з міністром її держави. Щось a la Одрі Гепберн у "Римських канікулах". Це, навпаки, патетична ораторія, гімн, дифірамб, псалом взаємної любові.

Наступним ранком граф викликав начальника Сухопутного корпусу кадетів і сказав:

– Цікаві та гарненькі дівчатка проникають на танці у палаці.

У майора, що стояв по стойці "струнко", в очах палахнуло здивування.

– Ні, у мене не вистачить духу це заборонити. Бо це єдине місце в країні, де проходять бальні танці. А не народні гуляння. І молоденькі поселяночки появляються під потужною охороною. Але непокоїть безальтернативність. Танцювати їм випадає практично тільки з дядьками та дідами. Десь ровесники загаялись.

У програмі навчання кадетів є танці?

– Так точно. Весь період вишколу.

– Відберіть там чотирьох старшокурсників (вони приблизно у тому віці, що дівчатка), гарних танцюристів, рішучих хлопчаків, щоб не тирлувались біля стінки, підштовхуючи один одного, а елегантно запрошували юних леді до танцю. Відправте туди. При потребі міняйте. І взагалі, візьміть цю проблему на контроль.

1720. Спостереження батька виявилось абсолютно правильним. Вже на неділі, коли у кабінеті граф писав свої, тоді ще самовпевнені (а може так ще не означені), спогади: "Тричі монарх: управління без падіння", зайшов Грицько, положив на килим чоботи, кожуха і папаху найвищої якості, зверху поклав нагая і сказав:

– Бий, батьку, за все, чим я тобі завинив!

– Та у графстві ж тілесні покарання заборонені місяць тому.

– Люди ще не розпетрали, як це з нашим народом. Бий, бо без смуг люди не повірять, що уважив моє прохання.

Тоді, більше не чинячись, граф взяв нагая і тричі опоясав жениха. Потім, театрально спитав:

– Що ж ти хочеш, хлопче?

– Віддай за мене Уляну.

Всеволод зробив вигляд, буцімто глибоко задумався. Опісля, наче порадою, сказав:

– Рубав би ти берізку по собі, хлопче. А не брав капризну принцесу. Я вже обпалився.

– Ні, Всеволоде Володимировичу. Люблю її. Уляна понад усе.

– Ну то й бери. Тільки такою, як вона є, а не подібною, яку ти придумав.

– Згоден.

Пізно ввечері охранка доповіла, що два голуби з подвір'я Григорія Боривітра понеслись у напрямку Січи.

Весілля гуляли у Батурині. Весільна подорож була до Ліми. Молодятам сподобалась вся екзотика цивілізації інків.

20

Граф плив на барці до Буенос-Айреса на переговори. Але спочатку пішов понад берегом Вольностей запорізьких, бо віз те, що у Фарані іменувалось "графським жалуванням", а козаки називали "поминки" і мав питання щодо відносин Січи з графством.

Віз сливовицю, бо того року був небачений врожай угорки, яку й було перегнане на наливку та пшеничної горілки, не так багато димного пороху (бо мануфактура тільки почала працювати, треба було і для власної армії), гречку, що стала на базарі у передбаченні значного врожаю у ніщо та була закуплена казною, пристойну тканину, що вироблялась нечисленними родами індіанців та, у порядку підтримки тубільців, набувалась казною. Бо граки із графства категорично відмовлялись купувати сонячні, радісні відрізи матерії індіанців, вважаючи, що вони стають схожі на папуг. Навіть доставалось батькам, які все ж трохи купували цей крам для своїх незаміжніх дівчаток. Найдивніше було те, що церква, підкорена тим, що тубільці дружно хрестились у православ'я, рекомендувала тканини для незаміжніх.

Єпископ Американський Онуфрій вже перевів свою кафедру у Фарану, лишивши у Атлантиді одним із священиків старшого із двох синів (жінка єпископа загинула ще у бою з піратами) і активно підтримував неофітів. Але навіть церковна проповідь не пройняла упертих чухраїнців. Козаки ж, десь у душі діти, з задоволенням носили індіанські сорочки. Все це та багато чого по дрібному віз старий "Апостол Фома". Везли також муку і сухарі.

На новому двомачтовому барку, крім графа пливло четверо купців, що везли на продаж у Буенос-Айрес папір, що почала випускати мануфактура у Сальтівці, хутряні жилетки та рукавиці. Дещо інше. Торгувати графству було особливо нічим, купці просто пливли ознайомитись з споживчим ринком великого міста. Граф віз лити із червоної міді монети. Родовище цього металу зайшли на невисокому плоскогір'ї тої частини Фарани, що півостровом випиналась в океан. У козаків та поселян ходили іспанські реали, песо и ескудо з пристойним вмістом золота. Ця висока якість і значна цінність наявної монети мала і зворотний бік – невеликі покупки викликали труднощі. То мідні монети — декадки, що вартували десяту частину від самого ходового реалу, були позитивно сприйняті місцевим ринком, при явно завищеному їх курсі.

Граф раніше ніколи не передавав у якості жалування козакам гроші, за їх відсутності (не козаків). Аж раптом з Січі передали прохання підвезти якусь кількість декадок. Осмілівши, граф наказав чеканити монети та виплатив бажаючим у адміністрації і війську (всі забажали) заборгованість по жалуванню міддю. Заборгованість часів відсутності, бо поточне жалування, після появи, граф платив справно.

Згадаймо, що майже всі гроші, що надходили, Уляна кидала на будівництво палацу і собору. Хіба після прочухана кошового почала платити силовим відомствам. Тому після повного розрахунку по жалуванню штатські чиновники шли з роботи з помітними клуночками або важкуватими козубами. Три місяці граф чекав потрясіння грошового обороту. Але монети згинули в ринку, ніяких кругів на поверхні господарського життя не було помітно. Тоді наказав чеканити дрібні монетки – квартки – в одну двадцять п'яту реалу. Вони видавались торговцям в створеному Державному банку Фарани (ДБФ) тільки по їх запитанню. Стало помітне таке явище, як тинейджери, що купляють на вулиці квас, перепічки, пиріжки і подібний крам. Розсудивши, що гроші будуть обертатись далеченько, граф і віз у Січову скарбницю опечатані мішечки з монетою.

Відмінна бухта, на якій стояла Січ, у черговий раз викликала у Всеволода приступ заздрості.

На пристані, згідно протоколу, графа зустрічав військовий писар, як керівник дипломатичної служби. Йому, зовсім не дипломатично, й задав питання, яке давно мучило:

– А Павлу Тетері, гетьману Украйни, ви ким доводитесь?

– Рідний онук,– байдуже зронив той. – А чого це ви?

– Та ви Павлович.

– То батько у мене був Павло Павлович, – роз'яснив канцлер.

Щось смикало графа за язика, спитати, чому шести молодим козакам, вважай еліті Війська, канцлер дав птичі прізвища? На своє орієнтувався, чи жартував? Але стримався, бо треба було розглянути серйозні міждержавні питання. Не треба перевертати ситуацію на комедію.

Палаюча плантація червоних тюльпанів перед досить скромним приміщенням Генерального Писарства де повинні пройти перемовини, добре вписувалась у духовний світ запорожців.

Помаранчевий колір портьєр та крісел у невеликому залі перемовин знов і знов підкреслював відчайдушну життєлюбність та безтурботність запорожців. Червоно-фіолетова, наче перегораюче полум'я, канапа була завершенням інтер'єру.

– Треба знищити казуальність обстановки залів у новій будівлі уряду, і взагалі, перемеблювати приміщення капітальне, – занепокоєно подумав герцог. Поставити хоча б столи і стільці з дальбергії.

Треба було кудись виселити чиновників, бо безкінечні потоки людей, що йшли до них по звичайним справам, загрожували затоптати і замусолити чудо-творіння, Стрільчатий палац у стислі історичні терміни.