Українська література » Класика » Графство укрів "Фарана" - Східняк Марко

Графство укрів "Фарана" - Східняк Марко

Читаємо онлайн Графство укрів "Фарана" - Східняк Марко

Після того як золото було витрачено або відправлено по банкам на зберігання граф зайнявся винагородою причасних. Щоб були цілі, то таких у команді не виявилося. Із шести шевальє, наймолодших синів своїх батьків троє, поранені більш тяжко, попросили купити їм маєток.

Один був з провінції Лімузен, то вони надибали гарне помістя біля міста Тюль, другий торгувався з молодою вдовичкою, що мала у провінції Марше три помістя та продавала одне, бо вважала, що не вправляється з ними. Купили, а через неділю примчав новоявлений власник на змиленому коні у Клермон, біля якого підбирали помістя третьому, і заявив, що не спить маже зовсім, думає про вдовичку. Граф помчав до сусідки і тітки вдовички, яка сказала, що племінниця кисне щодня, каже – передивився навіть всіх кішок у помісті, а мене не помітив. Порозумілися швидко. Навіть даючи гроші на третє помістя, граф витримав свій принцип – воно повинне бути більшим і кращім, ніж не отриманий його соратником майорат.

Три поранені, але не покалічені, шевальє попросили купили в якості винагороди по кораблю, дати гроші на ремонт і екіпажі. Здивований Всеволод спитав:

– Невже їм не вистачило смертельних пригод на службі у нього?

Один сказав:

– Нас затягнуло, не хочемо відриватись.

Другий підтвердив:

– Нас тепер не злякає сама люта частина будь-якого океану.

Третій засвідчив згоду з почутим кивком голови.

Потім граф розібрався з мріями сімей дрібномаєтних дворян, що загинули. Коли все стихло, по його виклику приїхали дві Єлизавети та молодші: Всеволод і Олена. Лише тоді граф одправився з візитом до пані Зосі.

Щодо Данила, то йому двічі порізали кинджалом ліву руку, двічі штрикнули у ту ж ногу, що була поранена на єзуїтсько-бандерлейроський війні, сім разів він бився навкулачки, або як кажуть, врукопашну, один раз в нього поцілили цеглиною, та так вдало, що, якби не одночасний постріл батька, то наслідним принцом Атлантиди був би Всеволод молодший. Тому, коли принц стояв у церковки, де колись вінчалися і його батьки, то був куди блідіше, ніж коли-небудь раніше.

Церква, правда, у порівнянні з часом батьківського весілля, була капітально відремонтованою та розписаною. Всеволод, у передбаченні можливих шести вінчань, побудував би й нову, але не хотів дразнити вище католицьке духовенство, бо офіційно православного храму у Парижі взагалі не було.

Так от, коли Данило стояв біля своєї Олени Федорівни, то був біліше, ніж коли вернувся з війни. Гелена Софія була дочка герцога Фридриха II Саксен–Гота–Альтенбургського и Магдалени Августи Ангальт–Цербстської. А саме весілля пройшло в Альтенбурзі.

Останнє мало наслідком те, що на Всеволода смертельно образилась пані Зося, що вже була вдовою і роздала трьох дочок заміж. Зяті були багаті і пихаті, то герцогиня відчувала певну самотність і попросила, щоб з першого дня княжни Олена (яка їй найбільше сподобалась) і всі з нею приїхавши зупинились її палаці, не кажучи вже про батька з сином.

Зося очікувала, що весілля буде у її паризькому палаці. Але Всеволод купив молодятам пристойний палац у столиці герцогства Саксен-Альтенбург. У порівнянні з Парижем, симпатичний палац та його утримання обійшлося батькові майже даром. Синові наказав сидіти в палаці, цілуватись з молодою та наганяти рум'янець на щоки доброю німецькою ковбасою з гарнірами. А з початку нового навчального року – мимо Гери, Йени, Веймара – у Ерфуртський університет, вчитись. Тут 130 кілометрів. На найближчі роки студіозус Данило випав з подій, хіба що народилась дочка, через рік – друга, і Всеволод за передбаченням (про яке трохи далі) став дідом.

Ще про весілля. Єпископ Американський Константинопольського патріархату Онуфрій, рукоположений в архієреї, встиг вернутися до весілля. Він і хрестив в Парижі Олену Федорівну. А до того пояснював їй на непоганій французькій мові догмати православного віровчення. Правда вінчав місцевий священик.

Новоявленому єпископу не подобалось протестантство з його буржуазною етикою взагалі.

– Баришники. Скнари. Сектанти. Мамона для них – все, – розпинався він перед чисто українським колом слухачів. – Духовне лише імітують.

– Ну готовий марксист. Скільки їх буде із попівського звання? – мимохіть подумав попаданець.

Більш лояльно ієрарх відносився до католиків, вважаючи їх просто течією у християнстві. Збирався прислати когось із священників з Атлантиди. У справу вмішався Всеволод і попросив ієрарха з'їздити у недалеку Україну та підібрати потрібного духовника.

З пані Зосею граф змирився на тому, що запросив її на весілля, у Німеччину, і танцював з нею (була у блакитний із чорними смугами сукні) до знемоги, не те що польські танки, а навіть модні гавот, менует, бурре, ригодон, паспье. Потайки і передбачливо вивчив їх у Парижі. Побачивши, як він справляється з останніми, його почали запрошувати при білому танці і молоденькі білявки фройлян, не кажучи вже про фрау. Тюрингці вирішили, що свекор Гелени Софії такий розбитний і є. Дочки і сини, а особливо жінка, дивилися на нього квадратно-гніздовими очима.

В якусь хвилинку Данило спитав:

– Як це називається, батьку?

– Це називається "прощай молодість", – серйозно відповів Всеволод.

– Через рік-два мимохідь зробиш мене дідом.

19

Коли Всеволод вернувся з той сторони Атлантики, ніщо у країні не нагадувало обійстя, де три с половиною роки не було хазяїна. Будувалась нова, додаткова в'язниця, бо стара була переповнена, на Контрактовій площі шмагали міських дівчат, що підрядились виконувати найдревнішу роботу не у борделі, на Карній площі якраз знімали з шибениці два трупи бандитів, що відвисіли належні тринадцять днів. Сивовусі батьки їх, терпляче чекали, механічно повторюючи на погляди перехожих "Нема роду без вироду" та продумуючи, де у возі молоток та цвяхи, наче клав, щоб наживити кришку труни, бо поки довезеш – очумієш від трупного духу. Звичайний краєвид пересічного середньовічного міста.

Назначенці Костя вернулись у Січ, за винятком Гриця. Згадавши, що добра добувши, кращого не шукай, граф лишив його на посаді міністра оборони. Щодо жорсткості управління графством без нього, то Всеволод теж вважав, що фаранці – не атлантидці, ті були тричі перебрані, перш ніж попали на кораблі. Сюди ж він вантажив усіх, кого віддала шляхта по принципу "на тобі небоже, що мені негоже", аби було чітко видно, що це українець.

Тому коли (через пару років) лазутчики донесли, що чисельна колона ворога вже десь за сотню кілометрів з той сторони від кордону, висуваючи легку кавалерію у завісу, Всеволод подумки прощався з недешевим новим озброєнням і бравими конями з Ла-Плати.

— Або розбігуться, або здадуться – настирливо лунало у його голові. — Вояки!

Але ескадрони вперто виконували поставлену задачу: намагались раптово атакувати, якщо супостат був готовий до бою – завертали коней, якщо була якась зам'ятина, норовили завдати ворогові максимальних втрат і чисто вийти з бою. Завіса відходила, але не тікала.

Саме в цих швидкоплинних сутичках і народився бойовий клич армії. Ні, граф не сподобився чогось на кшталт "За батьківщину, за Всеволода!". Ескадрони спочатку намагались ревти "Фарана!!!". Але звук Ф не звучний, чи що. Та й три склади – забагато для атакуючого крику. То підрозділи мчали з шаблями наголо під клич "Ра-а-а На-а-а", обіцяючи ворогу каліцтво і неминучу смерть. "На" часто співпадало з самим ударом. Але автора знов кудись занесло. Вернемось у передвоєнні роки.

Флот Атлантиди привіз нових колоністів, яких швиденько розкидали на три групи: селян – у слободи, ремісників – по заявкам округів у містечки, інших – у гуртожитки мануфактур чи казарми, декого – наприклад тих, що згодилися працювати двірниками – у службове житло – камору. Серед різноманітних речей, які завіз граф у країну, було обладнання для чеканки монети, у тому числі навіть новітній гуртувальний верстат. Це робити зубчики на торці монети, щоб не спилювали благородний метал. Воно було лишнім, бо ні золота, ні срібла, навіть родовища платини у графстві не було знайдено. Зате були непогані мідні копі. То буде карбуватись мідна, білонна монета. Всеволоду тоді було під п'ятдесят, але наказав зображати себе по наявним паризьким мініатюрам десь 25-річним.

– Поморочу майбутніх нумізматів, – подумав, – але кому вона, ця документалістика потрібна, нащо щоденно глушити підданих образом пристаркуватого повелителя. І взагалі, хочу бути вічно молодим. А як захочеться реальності – подивлюсь у дзеркало.

Граф танцював із єдиною кумою, що була в країні та поглядав на її чоловіка, що блимав серед танцюючих на фоні стіни з заростями дощової лілії. Він там був явно недоречний, бо танцював з грацією одягненого циркового ведмедя. Уляна, висока, тоненька, стирчала б над ним, якби передбачливо не взула щось практично без каблука. На Уляні була сукня сріблястого кольору, срібні сережки-підвіски з сапфіром, намисто крупного аквамарину та браслети з білими барочними перлами.

– Наче мама в її віці була дебеліша, – подумав батько, не маючи сили відкараскатися від відчуття, що зараз дочка хрусне і зламається у лапах бувшого коваля.

– Лідія Михайлівна, – звернувся він до партнерки, – як ви оцінюєте зовнішню політику графства останніх років?

– А хіба вона є? – з незадоволенням відізвалась та. – Ідемо в фарватері політики Січи. Хіба що видаємо збіглих негрів. Ще трохи і Кость залучить наші збройні сили для війни з арауканами.

– Чим мотивує?

– Каже, що наше регулярне військо не обстріляно.

– Це так, внутрішні війська більш обстріляні, чим піхота міністерства оборони. Тому я вже наказав використовувати невеликі підрозділи в контролі над пампою. То Кость — інтернаціоналіст і покровитель всіх християн? Мене в Патагонію ломакою не заженеш.

– Що зробити, щоб чіткіше захищати саме наші державні інтереси?

– Їдь у бразильську столицю, у Сальвадор, клянись на різні лади у тому, що ми – найвірніші союзники, присідай у кніксені як можна нижче. Виріз у платті у тебе ще ого-го.

– Государю!.. Та не допоможе.

– Знаю! Твоє завдання – відтягнути війну на два роки. Змонтуємо і пристріляємо гармати, що я привіз, добудуємо та частково переоснастимо форти, освоїмо привезену стрілкову зброю. А потім – ласкаво просимо, раз без цього не можна.

– Або стороннім вхід суворо заборонено.

Відгуки про книгу Графство укрів "Фарана" - Східняк Марко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: