Графство укрів "Фарана" - Східняк Марко
Позиція автора – горбатого (бабія) могила виправить, у таких справах автор вельми помірний оптиміст, але нічого, таки, непорядного за вже майором помічено не було.
Занесло нас, однак. То вертаємось в кабінет. Граф накреслив континентальну частину своїх володінь (бо півострівної у його світі взагалі не було) і марно намагався згадати, де тут родовища корисних копалин. Йому уперто здавалось, що тут, на практично ідеальній рівнині, взагалі нічого не видобували.
Зайшов ад'ютант.
– Почесний громадянин Мельник Охрім Юхимович, просить прийняти.
Граф знав всіх почесних графства. Крім того, щось неймовірне, забуте прозвучало в повному іменуванні людини.
– Не давав я титулу нікому з подібним прізвищем, – підняв брови Всеволод.
– А я у вашої жінки його отримав, у Атлантиді, – сказав дебелий сивий дід, що заглянув у відчинені двері і, на запрошувальний жест графа, зайшов та причинив двері.
– Господи, дядько Охрим, мірошник першого млина. А я якось згадував тебе, думав, що ти вже перед Господом за нас заступник.
– Та ні, государ, Мені 63, я ще, слава Богу, здоров'ям не маюсь. Я з жінкою, трьома синами і трьома дочками переїхав у Фарану. Млин лишив на старшого сина. Одну дочку там віддав заміж, вчителька. Трохи розібрався і будемо ставити дочці з зятем водяний млин на Тукурембо та підстаршому прядильну фабрику та по миттю овечої шерсті.
– А собі, іншим дітям, – здивувався і зацікавився Всеволод. Тільки не кажи, що вирішив відпочити. Для тих, над ким прозвучав поклик предків, це неможливо.
— Государ! Не треба відноситись до поклику, як до чогось мало не сатанинського. Він вимагає стати кращим з можливого. Люди в житті звичайно застрягають між найменшим, що ми можемо і здатні досягнути, і найбільшим. Наприклад імовірні і досяжні для чоловіка три варіанти: спитись і померти молодим; розпитись у середньому віці і пустити малих дітей по світу; пити "в межах" і прожити достатньо щасливе життя. Поклик буде весь час непокоїти совість людини і та "по дрібушкам" прислухаючись, таки виведе себе на досить достойну дорогу.
Але і просто вихованість – теж непогано. Ось у мене двоє старших чули поклик, шестеро менших – ні, а всі – гідні люди.
– До справи, Охріме Юхимовичу.
– Засучимо рука та й будемо всі будувати, і млин, і фабрику, Всеволоде Володимировичу. Тільки замов у німців нам прядильні верстати.
– Дядьку Охриме, та ти знаєш, скільки вони коштують?
– Знаю, директорка твоєї діючій фабрики, як тільки починає лаяти прядильниць за якийсь провини, одразу згадує ціну закордонного реманенту. Думаю, на чверть перебільшує. А грошики мої – це те золото, яке ти калікам та вдовам видавав, а воно у мене зібралось.
– А де будеш мийку ставити?
– У окружному містечку посеред вівчарських земель.
– І де ти робочу силу знайдеш на таку мадурну роботу?
– Чому мадурну? Мити та полоскати ж техніка буде. Воду в чани будуть накачувати насоси, які будуть рухатись водою. Ще. Зусилля з водяного колеса пасом буде передаватись на миючу раму, що буде крутитись у чані. Ось перевірено на іграшці…
– Діючій моделі, — підказав Всеволод.
Дід кивнув і дістав модель. Поставив на стіл, крутнув нігтем водяне колесо, застукала, завертілась миюча рама у чані. Потім показав водяний насос. Всеволод виписав папірці, аби виготовили привілеї на осадження трьох хуторів, на користування діловою деревиною із сплатою попенної плати, на право утримувати озброєну варту, на інші документи.
Не дали вернутись до думок про родовища. Попросились на прийом три козаки.
Взагалі-то всіма загальнодержавними поточними справами займалась Уляна. То знов якась екзотика.
Одного з трьох немолодих запорожців граф добре пам'ятав.
– Ну що, Остапе Андрійовичу, пане адмірале, навоювався?
– Саме так, Всеволоде Володимировичу.
– Знаєш, що твоя жінка і діти тут?
– Це я її попросив.
– Ми з тобою обидва маємо польську кров.
– Так, государ, — катаючи жовна, сказав Остап.
– А чому ти Нечуйвітер?
– Мама Магда викормила мене, а як відняла від грудей, то намилила вірьовку, пробралась вночі і повісилась на тій шибениці, де мій дід карав на горло козаків. Вкрав і виховав мене у православ'ї простий козак Нечуйвітер.
– Ну кажіть, що такого не може вирішити моя дочка?
– Ваша високість, у нас завелись лишні гроші.
– Та не жартуйте так, такого зроду-віку не було у козаків. Ти що, жид?
– То мабуть від них, ваша величність, якась холера перескочила. Хочемо відкрити майстерню по виробництву зброї. А дід Охрім підказав молот на енергії води. Сказав, що допоможе.
– Що випускати збираєтесь?
– Пістолі. Але гуртовими партіями. А там видно буде.
– Моє прохання: однаковий калібр, а не так, куди викується
– Ми знаємо, що основний замовник – армія, то чекати будемо Вас з зауваженням повсякденно.
Автор бачив з приводу цієї людини фотокопію листка "Великої континентальної енциклопедії" під редакцією акад. О.П. Думенка.
Нечуйвітер Остап Андрійович. День народження святкував 14 лютого. Походження неясного. Існують малоймовірні версії, які опосередковано підтримував і сам Н. До колоністів приєднався у Франції. Освіта вища. Є у переліку випускників університету в Італії. Медик. Жінка – з міщан м. Києва. Є у списках перших колоністів Атлантиди по порту відправлення Бордо, корабля "Святий Йосип". При захопленні шхуни-бригу "Зеленоока Мері" перший схопився на палубу. Як попав серед городових козаків – неясно. Є у списку 43 засновників Національного Банку Атлантиди (НБА). З 1712 – французький корсар по ескадрі Кассара. Штурман корвету "Степова гадюка" з моменту його захоплення. Після важкого поранення та списання на берег капітана, зайняв його місце. У 1715 – 1721 — адмірал ескадри корсарів з патентом від герцогства Атлантида. Учасник Атлантидо-Шведсько війни у ранзі контр-адмірала корсарів. При відсутності війни – пірат. Але дивний напрямок дій – полювання на кораблі, що перевозили чорних рабів, позбавили Атлантиду від обвинувачень. У 1721 році разом з бувшими капітанами каперських кораблів Недайводою Н.Г. і Обійдихатою О.О. (см.) заснував у м. Батурин-на-Тукурембо майстерню по ремонту і виробництву зброї (пістолі з колісчатим замком). Мідеплавильні заводи (пос. Рокароха (11 округа, 1724), пос. Маугаму (Південно-східне воєводство,1729). Завод "Арсенал" (пістолети з кремнієвим замком, вогнепальна зброя), м. Січеслав, 1732. Гарматний (1734) та Гранатний, він же Снарядний (1736) заводи, там же. Діти – 8 чол. Старший – Тарас, незмінний голова акціонерної компанії "Нечуйвітер і пани-товариши. Зброя." Див. ст. "Діти і нащадки О.А. Нечуйвітра"
Так, Карл Генріх Маркс, вихрест з юдеїв, філософ. Здається, ти правий щодо первісного накопичення. Грошей на справу першими у графстві набрали: виноторговець (на днях давав привілею на виноградарство), мірошник та три пірата, – це не було сказано, але так подумав і навіть зафіксував у спогадах Всеволод.
29
На тому ж кораблю, що й Остап, але окремо прибуло своєкоштне сорок вісім чоловік, з них семеро малих дітей. Не поясняйте, діти звичайно заявились за кревні батьків. Замість того, щоб іти до керівництва, кинулись по городу шукати житло і роботу. Поселяни, знаючи що тут так не робиться, сахались і питали те, що було незрозуміло приїжджим.
Це неподобство припинив дільничний і привіз всіх прямо до Стрілчатого палацу. Прибульці вирішили, що їх заарештували і будуть судити.
Виглянувши на лемент, граф однозначно вирішив не пускати таких обірванців навіть на ганок палацу. Охорона по його знаку відтіснила купу людей до альтанки. А підійшовши і глянувши в обличчя, Всеволод вирішив, що люди не їли нормально десь від острова Святої Олени. Він наказав штаб-сержантові виписати приїжджим у управлінні по переселенню на неділю в рахунок підйомних талони у їдальні Бабенків.
Та наказав:
–Чепуриться, ладнайте одяг, відпочивайте. Горпина Митрофанівна, комендант бараків, видасть на час відпочинку все потрібне. На четвертий день я покажусь там і все вирішимо.
З цими людьми він збирався заснувати центр 13-ї округи, з океанічного краю півострова. Уже була побудована каплиця і був священик, молодший син Онуфрія. Мали назву містечко — Пахеока і річка — Обігуа. А населення не було.
Виїхали через десять днів. Граф вирішив їхати по пампі, акурат на схід, через 6 і 17 округи, а у 18-тому повернути прямо на північ, у п'ятнадцятому окрузі розгрузити те, що везеться для вівчарів і податись у доволі лісистий 13-й округ. На карті у кабінеті округи були пронумеровані з заходу на схід, з півночі на південь, шість континентальних, які вряди-годі Всеволод пам'ятав з нуль-світу і дванадцять півострівних, яких там точно не було.
Капличка сподобалася Всеволоду. Чисті лінії, спрямовані вгору, до Всевишнього.
– Який з вас достойний архітектор і іконописець, отче Варлаам (в миру Федір Андрійович Бондаренко), – похвалив государ;
– Сір, – відказав той, почервонівши навіть густіше, чим молода попадя, – проектували і навіть розмальовували ті ж самі архітектурно-живописні генії, що й кафедральний собор у Батурині. Просто вас довго-довго не було у Фарані.
– Сір, – наважившись, повторив він. – Мені важко вас бачити. Десь пропав радісний і милий дядько Сева. Після того, як у перестрілці з піратами загинула моя мати, а батько відмовився віддавати нас хресним, ти чомусь приділяв мені помітно більше уваги, чим Максику. Чому?
– Ти був на цілій рік молодше. Спочатку це було помітно. А потім по інерції. Похмурий я, бо душа чомусь змерзла у скло.
– Так, не чутно було, щоб граф до якоїсь жінки хоч на мить, хоч платонічно, прилинув серцем. Тут не доцвітала ніяка ваша любов. Тут не народилась жодна ваша дитина.
– Ось і сповідував мене отець Варлаам! Тільки все тобою сказане просто не дозволяє мені утеплитись, вернутись у затишний світ звичайних людей. Тепло з мене витягнув все той же мерзенний метал. Щоб він закипів, треба було дати біля трьох тисяч стандартних градусів. У Європі тримався по інерції, тут посунувся. По простому, душу мені спалило золото.
– Государ! Щось змініть у поведінці. Дами, з якими ви танцюєте, сповідуючись, у один голос кажуть, що ваші очі ріжуть і препарують, замість того, щоб роздягати.
– Федько! – сердито-застерігаючи скрикнула попадя.
Оговтавшись від неочікуваної інформації, Всеволод примирливо сказав:
– Сповідуються жінки, звичайно, у Батурині, але виволочку від церкви отримуєш тут.
