Москаль-чарівник - Котляревський І. П.

№ 12

Тетяна.

Треба б да­ти

Прочухана,

Щоб ти на­учив­ся.

Михайло.

Як об­ма­ньо­вать жі­нок

В дру­гий раз стра­шив­ся. (2)

Тетяна.

Ти за чванст­во,

За лу­кавст­во

І по­пав­ся в сіт­ку.

Михайло.

За те б тре­ба

Дати хлосту

І спро­ва­дить к дідьку. (2)

Тетяна.

Признавайся,

Оправдайся,

То не бу­де ли­ха.

Михайло.

Добрих лю­дей не ку­сай

Явно ні з-під­ ти­ха. (2)

Финтик.

О го­ре мне, греш­ни­ку су­щу!

Ко оп­рав­дан­ию от­ве­та не иму­щу.

Како и чем мо­гу вас уб­ла­жи­ти?

Ей, от се­го ча­са бу­ду чест­но жи­ти!

Михайло. Гля­ди ж то­го! Встань та пос­лу­хай сю­да. Ме­ні б тре­ба більше за всіх про­уче­ніє то­бі да­ти, но я не­пот­реб­ство твоєї ду­ші про­щаю то­бі, тільки обі­щай нам ні­ко­ли не за­бу­ва­ти, яко­го ти ро­ду, по­чи­та­ти ма­тір свою, по­ва­жа­ти стар­ших се­бе, не обіжа­ти ні­ко­го, не під­си­па­тись під чу­жих жі­нок, а мою Те­тя­ну за три­дев’ять зе­мель об­іхо­ди­ти; бо ко­лись за се да­дуть то­бі бе­ре­зо­вої при­пар­ки та­кої, що і пра­в­ну­ча­там бу­деш за­ка­зо­ва­ти.

Солдат. И не­бо с ов­чин­ку по­ка­жет­ся.

Тетяна. І в мо­ги­лі бо­ля­че бу­де.

Финтик. Ми­лос­ти­вые бла­го­де­те­ли! Ва­ше ве­ли­ко­ду­шие про­ник­ло в мою со­весть. Она про­бу­ди­лась и предс­тав­ля­ет мне док­лад­ный ре­гистр мо­их бес­чинств. Сты­жусь мо­их злых ока­янств и сам се­бе ка­жусь през­ри­тельным как за дур­ные пос­туп­ки про­ти­ву мо­их род­ных, рав­но и про­ти­ву всех лю­дей. Те­перь все си­лы упот­реб­лю до­ка­зать на де­ле мое исп­рав­ле­ние. Бу­ду всем рас­ска­зы­вать се­год­нейш­нее мое прик­лю­че­ние и мос­ка­ля-ча­рив­ни­ка, да­бы при­мер мой пос­лу­жил ко исп­рав­ле­нию всех и каж­до­го.

Солдат. По­это­му прав­да, что шут­ка, кста­ти сде­лан­ная, бо­льше де­ла­ет иног­да пользы, чем стро­гие нас­тав­ле­ния.

Хор.

Треба друж­но з людьми жи­ти,

Треба так жі­нок лю­би­ти,

Щоб од бо­га не гріх,

Щоб і лю­дям не в сміх.

Щоб од бо­га не гріх,

Щоб і лю­дям не в сміх.

Финтик.

Всем те­перь ска­жу я сме­ло:

Впрок не пой­дет злое де­ло,-

Хоть удаст­ся в один раз -

Попадешься в ин­чий час.

Хоть удаст­ся в один раз -

Попадешься в ин­чий час.

Все.

Треба друж­но з людьми жи­ти,

Треба так жі­нок лю­би­ти,

Щоб од бо­га не гріх,

Щоб і лю­дям не в сміх.

Щоб од бо­га не гріх,

Щоб і лю­дям не в сміх.

Тетяна.

Паничі, ос­те­ре­гай­тесь,

Не за­пальчи­во влюб­ляй­тесь,

Бо хто ла­сий до чуж­бин,

Той скуш­тує і ду­бин.

Бо хто ла­сий до чуж­бин,

Той скуш­тує і ду­бин.

Все

Треба друж­но з людьми жи­ти,

Треба так жі­нок лю­би­ти,

Щоб од бо­га не гріх,

Щоб і лю­дям не в сміх.

Щоб од бо­га не гріх,

Щоб і лю­дям не в сміх.

_______________

До видання увійшли поетичні твори І. П. Котляревського «Енеїда», «Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», «Ода Сафо»; драматичні - «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» та листи.

Тексти творів подаються за автографами, а якщо автографи не збереглися,- за першодруками.

Виходячи з того, що за життя письменника форми української літературної мови ще не були усталені, правопис творів Котляревського у цьому виданні наближений до сучасних норм. Водночас максимально збережені лексичні, стилістичні і морфологічні особливості текстів (зокрема мова Солдата і Финтика в п’єсі «Москаль-чарівник», Возного в п’єсі «Наталка Полтавка»), хоча передаються ці особливості за сучасним українським або російським правописом.

Твори І. П. Котляревського російською мовою, авторські ремарки у п’єсах подаються за сучасним російським правописом.

Наявні в автографах п’єс скорочення імен дійових осіб (Виборн., Возн., Тет.) розкриваються беззастережно; різнобій у написанні імен в ремарках п’єс (Тетяна, Татьяна) уніфіковано; позначення сценічних дій, відсутні в автографах, подаються у квадратових дужках.

В кінці книги даються «Пояснення слів», що містять реалії, які відійшли в минуле і малозрозумілі сучасному читачеві. При цьому використано «Словарь малороссийских слов, содержащихся в Энеиде, с русским переводом», доданий І. П. Котляревським до «Енеїди» (видання 1809 та 1842 рр.).

Імена, назви і вирази, що коментуються, у тексті позначаються суцільною нумерацією у межах твору.

МОСКАЛЬ-ЧАРІВНИК

Вперше надруковано в альманасі «Украинский сборник», Харків, 1841, кн. 2.

Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 52, № 25). На титульній сторінці заголовок: «Москаль чаривнык. Опера малороссийская в одном действии». На звороті - «Действующие лица». Текст написано на 23 сторінках вицвілого зеленуватого паперу, чітко, без помарок, остання сторінка чиста.

Як свідчать спогади С. П. Стебліна-Камінського, «Москаль-чарівник» був написаний того ж року, що й «Наталка Полтавка» - у 1819 («Сєверная пчела», 1839, № 146).

У 1837 р. Котляревський передав обидві п’єси І. І. Срезневському для друку. Срезневський, від’їжджаючи за кордон, писав 15 жовтня 1839 р. про те, що він передав М. С. Щепкіну «Москаля-чарівника». «Він видасть його як другу книжку «Украинского сборника», а видавши, поставить у Московському театрі» («Живая старина», 1892, вып. 1, с. 71).

«Москаль-чарівник» вийшов друком у 1841 р. як друга книга «Украинского сборника» під назвою «Москаль-чаривнык. Малороссийская опера И. П. Котляревского. Украинский водевиль». Видавець змінив авторський підзаголовок, визначивши жанр п’єси як «украинский водевиль».

Між автографом і першодруком існують незначні різночитання.

Сценічна історія цієї п’єси, так само як і «Наталки Полтавки», пов’язана з артистичною діяльністю