Біле Ікло (Збірник) - Джек Лондон

— Зумієш спіймати — собака твій, — було його останнє слово.

Пляшки перейшли до Сірого Бобра, але за два дні Красунчик Сміт сказав йому:

— Злови собаку сам.

Повернувшись якось увечері додому, Біле Ікло приліг собі на землі й полегшено зітхнув. Страшного білого бога не було. Уже кілька днів той уперто намагався зловити його, й Біле Ікло не показувався біля вігвама. Він не знав, яке лихо загрожує йому від тих настирливих рук, яка небезпека на нього чигає, та відчував, що вони страшні й поклав собі триматися від них подалі.

Коли Біле Ікло уклався долі, Сірий Бобер, похитуючись, підійшов до нього і затягнув на шиї тугий ремінь. Потім він сів поруч, тримаючи в одній руці кінець ремня. В другій він тримав пляшку. Раз по разу він припадав неї, і тоді Біле Ікло чув, як щось булькало.

Минула година, й раптом Біле Ікло почув ненависні кроки. Він перший упізнав їх і, здогадавшись, хто йде, наїжачився. А Сірий Бобер сидів собі та клював носом. Біле Ікло спробував обережно висмикнути ремінь з хазяїнових рук, але розслаблені пальці стиснулися і Сірий Бобер прокинувся.

Красунчик Сміт підійшов до вігвама й зупинився поруч із Білим Іклом. Собака глухо загарчав на це страшидло, не зводячи очей із його рук. Одна рука витягнулася вперед і почала опускатися йому на голову. Біле Ікло загарчав грізніше. Рука повільно опускалася. Біле Ікло, пригинаючись, люто дивився на неї й, уже задихаючись від лютого гарчання, дедалі нижче припадав до землі. І раптом його зуби блиснули, як у змії, і з різким металевим звуком брязнули в повітрі. Рука вчасно відсмикнулася. Красунчик Сміт злякався й розлютився. Сірий Бобер ударив Біле Ікло по голові, й той покірно припав до землі.

Біле Ікло підозріливо стежив за кожним рухом обох людей. Він побачив, що Красунчик Сміт пішов кудись і незабаром повернувся з важким дрючком. Сірий Бобер передав йому кінець ременя. Красунчик Сміт ступнув уперед. Ремінь напнувся, та Біле Ікло не рушав з місця. Тоді Сірий Бобер ударив його кілька разів, змушуючи піднятися з місця. Біле Ікло послухався, та раптом стрибнув на чужу людину, що тягла його за ремінь. Той чекав цього нападу й ударом дрючка випередив Біле Ікло напівдорозі, збивши його з ніг. Сірий Бобер засміявся й схвально кивнув головою. Красунчик Сміт знову натягнув ремінь, й Біле Ікло, приглушений ударом, похитуючись, звівся на ноги.

Вдруге він не кинувся. Достатньо було й одного такого удару, щоб пересвідчитися: білий бог недаремно тримає в руках дрючка. Біле Ікло був мудрий і бачив, що зараз марно боротися з неминучістю. Підібгавши хвоста й не перестаючи глухо гарчати, він поплівся за Красунчиком Смітом, а той скоса зиркав на нього й тримав дрюка напоготові.

Повернувшись до форту, новий господар міцно прив’язав собаку й пішов спати. Біле Ікло перечекав годину, а потім взявся за ремінь і через якихось десять секунд був уже на волі. Він не марнував часу й перегриз ремінь навскіс так рівненько, ніби ножем перетяв. Здобувши собі волю, Біле Ікло роззирнувся довкола, наїжачився й загарчав. Потім обернувся й побіг назад до вігваму Сірого Бобра. Він не повинен був коритися цьому чужому й страшному богові. Він віддав усього себе Сірому Боброві, й ніхто інший, крім Сірого Бобра, не міг володіти ним.

Наступного дня все повторилося, але з деякою різницею. Сірий Бобер знову прив’язав його ременем, а вранці відвів до Красунчика Сміта. Отут-то й відчув Біле Ікло різницю. Так немилосердно й жорстоко, як Красунчик Сміт, ще ніхто в житті його не карав. Біле Ікло цього разу прив’язали набагато міцніше, він не міг боронитися й не залишалося нічого іншого, як метатися від несамовитій люті й терпіти жорстоку покару. Красунчик Сміт безжалісно пустив у хід і кия, й батіг, і таких побоїв Білому Іклу не доводилося зазнавати жодного разу в житті. Колись ще малим Сірий Бобер так побив його, що довелося відлежуватися, та воно було дрібницею порівняно з тим, що довелося винести тепер.

Красунчик Сміт тішився. Він пронизував свою жертву божевільним полиском тьмяних очей, і вони ще дужче спалахували, коли Біле Ікло завивав і гарчав після кожного удару чи безпорадно скімлив на припоні. Красунчик Сміт був нещадний, як бувають нещадними тільки боягузи. Зазвичай він плазував перед сильними, терпів від них і бійку, і лайку, а перепадало за це слабшим створінням — він помщався на них за своє життя. Все живе любить владу, і Красунчик Сміт не був винятком: не маючи змоги панувати над рівними собі, він користувався беззахисністю тварин. Та нікого не можна судити, в тому числі, й Красунчика Сміта. Він не сам створив себе таким. Він прибув на цей світ з потворним тілом і ницою душею, а життя не виправило його.

Біле Ікло знав, за що його били. Коли Сірий Бобер прив’язав його за шию ременем і кінець ременя передав Красунчикові Сміту, Біле Ікло зрозумів, що його бог наказує йому йти за цією людиною. І коли Красунчик Сміт прив’язав його у форті знадвору, то він знав, що той чужий бог наказує йому залишитися тут. Отже, він порушив волю обох богів і заслужив покарання. Йому доводилося й раніше бачити, як собак, що втекли від нового хазяїна до попереднього, били так само, як оце його. Біле Ікло був мудрий, але в ньому нуртували сили, перед якими безсилою була й мудрість. Однією з цих сил була вірність. Біле Ікло не любив Сірого Бобра, одначе зберігав йому вірність всупереч його волі та його гніву. Він нічого не міг із собою зробити. Таким він був створений. Вірність була надбанням породи Білого Ікла. Вірність відрізняла його від усіх інших тварин. Вірність привела вовка й дикого собаку до людини й дозволила їм стати її товаришами.

Після биття Біле Ікло потягли назад у форт, і цього разу Красунчик Сміт прив’язав його індіянським способом — до палиці. Але відмовлятися від свого бога нелегко, і Біле Ікло зазнав цього на собі. Сірий Бобер був для нього богом, і він чіплявся за Сірого Бобра проти його волі. І хоч той зрадив і кинув Біле Ікло, це ще нічого не значило. Недарма ж Біле Ікло віддався Сірому Боброві душею й тілом. Такий зв’язок нелегко урвати.

Отож вночі, коли весь форт спав, Біле Ікло заходився гризти ломаку, до