Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль

Давній порядок і Революція

Алексіс де Токвіль

Переклав Григорій Філіпчук

Книга, яку я нині публікую,— не історія Революції. Цю історію написано надто блискуче, щоб її переробляти; моя книга — лише етюд про Революцію. 1789 року французи зробили величезне зусилля, найбільше з усіх, що їх будь-коли робили народи, щоб відрізати себе від свого минулого й відокремити безоднею те, чим вони були, від того, чим вони бажали бути надалі. З цією метою вони вжили різних запобіжних заходів, аби не перенести чогось із минулого у своє нове становище; вони всіляко збиткувалися над собою, щоб тільки зробити себе несхожими на своїх батьків; одне слово, вони зробили все, аби стати невпізнанними.

Я завше дотримувався тієї думки, що вони досягли куди меншого успіху в цій своєрідній справі, ніж могло здаватися збоку й ніж вони самі думали попервах. Я був певен того, що, самі того не відаючи, вони почерпнули з давнішого порядку більшу частину почуттів, звичок і навіть ідей, за допомогою яких вони здійснювали Революцію, яка зруйнувала цей порядок, і що, самі того не бажаючи, вони скористалися його уламками для спорудження будинку нового суспільства; тож для того, аби добре зрозуміти й Революцію, її справу, мені треба було забути на мить Францію, якою ми її бачимо нині, й викликати з могили іншу Францію, якої вже не існує. Я й спробував зробити це в книжці, яку пропоную читачеві; але виявилося, що моє завдання куди важче, ніж я гадав раніше.

Перші століття монархії, середньовіччя, Відродження стали предметом величезних праць і вельми глибоких досліджень, які ознайомили нас не лише з фактами, що відбувалися тоді, а й із законами, звичаями, духом уряду та нації в ті різні епохи. Ніхто досі не зробив спроби розглянути в такий спосіб і так зблизька вісімнадцяте століття. Ми вдаємо, буцімто добре знаємо тогочасне французьке суспільство, бо виразно бачимо те, що блищало на його поверхні, бо детально знаємо історію найвидатніших особистостей, які жили тоді, і тому що цікаві й велемовні критичні праці довершили наше знайомство з творами великих письменників, що були окрасою того часу. Та що ж до способу, в який велися справи, справжньої практики закладів, справжнього взаємного становища класів, що ж до становища й почуттів тих класів, яких за тих часів іще не було ні видно, ні чутно, що ж до самої суті думок та звичаїв — про все це ми маємо тільки невиразні й часто-густо помилкові уявлення.

Я поставив перед собою завдання проникнути до осереддя того давнього порядку, такого близького до нас за кількістю років, але водночас такого, що його приховує від нас Революція.

Щоб домогтися успіху, я не лише перечитав славетні твори XVIII століття; мені забаглося вивчити ті численні книжки, що є менш відомі й менше заслуговують бути відомими, але, бувши не дуже майстерно написані, тим відвертіше, либонь, виказують справжні інстинкти часу. Я доклав чимало зусиль, аби якнайліпше ознайомитися з усіма офіційними документами, в яких французи з наближенням Революції могли висловити свої думки та смаки. Протоколи асамблей штатів і згодом провінційних зборів багато що повідали мені в цьому плані. Особливо чимало я почерпнув із наказів, складених трьома станами 1789 року. Ці накази, оригінали яких складають довжелезну низку рукописних томів, назавше залишаться заповітом старого французького суспільства, останнім виявом його бажань, справжнім висловленням його останньої волі. Цей документ — єдиний в історії. Але й його мені було замало.

У тих країнах, де державна адміністрація набула могутності, з'являється мало таких ідей, бажань та страждань, трапляється мало інтересів і пристрастей, які рано чи пізно не оголилися б перед нею. Вивчаючи архіви цієї адміністрації, ми не тільки вельми глибоко знайомимося з її діями, а й перед нами постає все життя країни. Чужинець, якому видали б сьогодні всі конфіденційні листи, що наповнюють картони міністерства внутрішніх справ та префектур, небавом знав би про нас більше, ніж знаємо ми самі. У XVIII столітті державна адміністрація була вже, як це побачить читач цієї книжки, вельми централізована, дуже могутня, надзвичайно діяльна. Вона без упину допомагала, перешкоджала, дозволяла. Вона могла багато обіцяти й багато дати. Вона вже впливала в тисячі способів не лише на загальний плин справ, а й на долю родин і на приватне життя кожної окремої людини. До того ж вона не любила розголосу, внаслідок чого люди не боялися розкривати перед її очима свої найпотаємніші труднощі й лиха. Я витратив дуже багато часу на вивчення того, що залишилося нам від неї почасти в Парижі, почасти в інших провінціях*.

* Переважно я послуговувався архівами деяких великих інтендантств, особливо провінції Тур, які досить повні й належать до великого округу, розташованого в центрі Франції й населеному мільйоном жителів. Тут я мав би подякувати молодому й кмітливому архіваріусу, який завідує цими архівами, панові Ґранмезону. Інші округи, й зокрема округ Іль-де-Франс, показали мені, що в такий самий спосіб відбувається справа й у більшій частині королівства.

При цьому давній порядок, як я і сподівався, постав переді мною як живий, з усіма своїми ідеями, пристрастями, передсудами та звичаями. Тут кожен висловлювався, не соромлячись і відкриваючи свої найпотаємніші думки. Отже, я здобув про старе суспільство багато інформації, якої не мали сучасники, бо в мене перед очима було те, що ніколи не відкривалося їхнім очам.

У міру того як я просувався вперед у цьому дослідженні, я дивувався, зустрічаючи на кожному кроці в тогочасній Франції величезну кількість тих самих рис, які вражають нас у сучасній Франції. Я натрапляв на безліч понять, які раніше вважав породженням Революції, безліч ідей, що виходили, як мені здавалося, від неї самої, тисячі звичок, що їх, на загальну думку, дала лише вона; я скрізь знаходив коріння сучасного суспільства, яке глибоко вросло в цей старий ґрунт. Що більше я наближався до 1789 року, то виразніше розрізняв той дух, під впливом якого Революція формувалася, зароджувалася й зростала. Поступово перед моїми очима відкривалося все обличчя цієї Революції. Вона вже показувала свій темперамент, свій геній; то була вона сама. Я знаходив не тільки основні причини того, що їй належало зробити за свого першого зусилля, але ще більше — ознаки того, що їй судилося створити на довгі часи; адже Революція мала дві фази, вельми відмінні одна від одної: перша, під час якої французи, здавалося, прагнули