Час настав - Костянтин Матвієнко
— А можна зараз відкривати цю труну? — спитав Аскольд.
— Так. Церква визнала митрополита святим. Його мощі мають бути відкриті для поклоніння. Прощавай на цьому! — Голос святої зник.
Ченці запалили свічки і кадило, архієпископ вбрався в темно-бузкову смугасту довгу мантію — почався молебень.
Процедура віднайдення святих мощів закінчилась о п’ятій. Вченим вдалося сфотографувати й описати все, що знайшли у домовині. На наступний день було призначено прес-конференцію.
Надворі вже сутеніло. Аскольд удруге спробував додзвонитися Надії, але вона знову виявилася недосяжною. Біля виходу з церкви його наздогнала Христина.
— У моєї подруги сьогодні вечірка. Ти її знаєш, це Люся Гаркуша, ріелторка. Ти б не міг поїхати разом зі мною?
— Щиро кажучи, я збирався відпочити і трохи підігнати навчання... — Аскольд почав готувати ґрунт для відмови від цієї дивної пропозиції.
На подумковому зв’язку зарепетував Лахудрик:
— Негайно погоджуйся! Там буде Пінський. Нарешті зрозуміємо, що йому треба від тебе.
— Як мене це все дістало! Надійка десь зникла, а тут ще Христя чіпляється, — роздратовано відповів Лахудрикові Аскольд. — Аз якого приводу вечірка? — вголос запитав Христину.
— Розумієш, Люсин хлопець, Льоша, несподівано поїхав у відрядження, а вона саме запросила одного свого клієнта у гості. Стосунки ділові налагоджує. Тому скасовувати вечірку нечемно, а приймати клієнта на квартирі самій ще більше не з руки. Той клієнт — заможний іноземець, приїхав нещодавно. Він дуже цікавиться історією. Тому Люська запросила й мене, аби було із ким поговорити, бо вона сама в історичній тематиці, щиро кажучи, дуб-дерево. Та мені лише з ними теж спілкуватися не хочеться. То, може, ти підтримаєш компанію? Ну будь ласка! — Тон Христининих слів набув непристойно благальних інтонацій.
— Гаразд, сходимо. На котру ви збираєтесь?
— Близько сьомої.
— Я тут ще маю одну справу. Давайте адресу, я прийду прямо туди.
Аскольд звернув до порожньої, погано освітленої критої галереї, що веде до Дальніх печер. Переконавшись, що його ніхто не бачить, дістав з рюкзака Книгу і, приклавши долоню до її палітурки, увійшов до печери на кручі над Борисфеном.
***
Чергова вечеря цекістів з отцем Василієм відбувалася в ресторані «О’Тарас», розташованому в парку Тараса Шевченка.
— Что нового у вас, отче? — почав розмову Тімафєй.
— Вскрыли сегодня захоронение.
— Что-то интересное? — Алєксандр відірвався від салату.
— И весьма! Ученые сказали, что похоронен архиерей. В семнадцатом веке. Сохранилось парчовое облачение, расшитое днепровским жемчугом, панагия и крест.
— Действительно, чудо. Вот и повод есть. — Тімафєй розлив горілку в чарки. — А что ученые, очень обрадовались?
— Их не разберешь: работали почти молча, но думаю, что повод для радости у них, безусловно, есть немалый. Ну, благословясь, по первой! — Почаркувавшись із молодиками, піп нахильці випив горшку.
— А вы детальнее не знаете, что это за «группа профессора Довжика»? — спитав Тімафєй.
— Он сам, аспирантка и студент. Профессор — личность в научных кругах уважаемая. Аспирантка — обычная молодая женщина, немного замкнутая и ничем вроде не примечательная. Студент тоже неразговорчивый, спортивного вида молодой человек по имени Аскольд.
— Вы бы не могли нас с ними познакомить? — Алєксандр прямо глянув на отця Василія. — Нам было бы любопытно поговорить с людьми, причастными к столь выдающемуся научному событию.
Отець Василій теж подивився прямо в очі чекістові, порухом руки вказав Тімафєю на порожні чарки і відповів:
— Завтра они устраивают пресс-конференцию в заповеднике. Я проведу вас туда, а там вы уж сами найдете повод для знакомства. Извините, господа. Я вижу среди официантов студента нашей семинарии. Он сам из Молдовы, подрабатывает, наверное, здесь. Мне бы не хотелось, чтобы он видел меня сидящим тут долго. Засим позвольте откланяться. Ну-с, давайте за плодотворное сотрудничество и на посошок. — Він перехилив повну, по вінця, чарку, закусив кількома шматками ніжного балику, підвівся і швидко вийшов із зали ресторану.
Коли цекісти лишилися за столиком удвох, до них приєднався керівник київського представництва контори підполковник Владімір Тараторкін, що до цього сидів неподалік зі склянкою узвару.
— У меня есть новости, господа, — почав він після привітань. — В ЦИК Фе зафиксированы еще ряд переходов из двадцать первого в первое столетие и обратно. Ходит всегда только один человек. В том, что это именно человек, наблюдатели убедились после того, как обнаружилась, представьте себе, устойчивая мобильная связь между двумя мирами. К сожалению, мы совершенно не предполагали такого поворота событий, поэтому прослушать беседы и зафиксировать номера телефонов были не готовы чисто технически. Сейчас же связь прервана. Но можем сделать вывод, что в Киеве кто-то регулярно общается с миром, отстоящим от нас на две тысячи лет, тщательно это скрывая.
— Ну что же, первоочередные задачи ясны. Думаю, главный кандидат для разработки — профессор Юрий Довжик, — уголос міркував Тімафєй. — Мы имеем возможность поставить на прослушку его телефоны?
— Уже, — відповів Тараторкін. — Но только сотовый, городские телефоны без помощи местных властей незаметно прослушивать несколько сложнее. А на мобильной связи профессор явно экономит, что странно: если он участник подобной грандиозной операции, то наверняка не стеснен в средствах. Мы пока не можем выдвинуть обоснованных предположений о возможности участия государственных спецслужб этой либо иной страны или крупной частной корпорации. Но если это так, то круг лиц, причастных к этому, наверняка находится под тщательной охраной и наблюдением. Мы воздержались от установки слежки за профессором и его группой. Далее: следует присмотреться к аспирантке и студенту. Тоже крайне осторожно.
— Мы планируем завтра посетить их пресс-конференцию в Лавре, — повідомив Алєксандр. — Я, как, хм-хм, более привлекательный, займусь контактами с дамой, Тимофею же останется парень.
— Ну, кто из нас привлекательнее, это еще вопрос, а парень точно интеллектуальнее, чем женщина, — усміхнувся Тімафєй. — Так что пусть красивые общаются с красивыми, а умные с умными.
— С женщиной и студентом можно осторожно попробовать. — Тараторкін не оцінив гумору колег. — А контакт с профессором только после дополнительной санкции: его следует проверить на слежку и скрытую охрану. И еще: завтра сюда прилетит Глебушка Малоарнаутский, помните?
— Как не помнить, но, кажется, его фамилия просто Арнаутский? — засміявся