Час настав - Костянтин Матвієнко
— Они открыли новое захоронение, — тихо сказав піп. — Это выдающееся событие. Извините, я должен срочно встретиться с владыкой. Без его благословения туда нельзя.
Олександр спробував умовити священика увійти до розкопаної печери, але наразився на несподівано тверду відмову. Вони повернулися до Тімафєя. Той піднятим великим пальцем показав Алєксандрові, щоб зробив свою роботу. Разом вони вийшли на поверхню, і отець Василій, похапцем попрощавшись, майже бігом завернув за ріг Хрестовоздвиженської церкви — у напрямку резиденції архієпископа. Втім, отримати свою щоденну платню він не забув.
— Перфорация точно в пещерах, — повідомив Тімофєй. — Сигнал очень четкий и усиливается в направлении той траншеи, куда вы ходили. Портал точно здесь, но в данный момент не активирован. Нужно срочно искать выходы на этих археологов, сегодня же следует пробить в Интернете информацию на них и найти повод для встречи.
***
Отець Василій, не привітавшись, пройшов повз архієпископового келійника і, ледь постукавши, рвучко увійшов до кабінету. Там виявилося, що високопреосвященний спокійно чаює з професором Юрієм Довжиком. Священик зам’явся на порозі.
— З якого це часу ти входиш без доповіді, отче? — суворо спитав владика.
— Вибачте, ваше високопреосвященство, я маю термінову інформацію, але це зачекає, дозвольте зайти пізніше.
— Зачекає, зачекає! — грубувато відповів господар кабінету. — Тут ось пан професор розповідає неймовірні речі: нову печеру знайшли у підземеллях, а в ній ще не відоме поховання. Прийшов просити благословення, щоб відкрити його. Каже, що тому похованню може бути навіть триста років. Якщо обретемо нові святі мощі, це буде найвизначнішою подією мого намісництва у Лаврі. Шкода, що блаженнійший на лікуванні. Допоможи вченим робочою силою — семінаристами, коли є потреба. Слід не кваплячись розкрити келію, щоб можна було пройти туди і як годиться відслужити молебень, а потім з Божою допомогою врочисто відкрити мощі.
— Даруйте, владико, — заговорив професор, — але зараз, коли є доступ вологого повітря, поховання може швидко зіпсуватися. Його краще відкривати в лабораторних умовах.
— То ви не вірите у нетлінність святих мощей? — поквапився встромити своє запитання отець Василій.
— Цить! — Архієпископ з-під камилавки суворо поглянув на порушника субординації. — Я не дозволю винести мощі з печер, бо віруючі цього не схвалять. — І звернувся до вченого: — Чи можна провести необхідні процедури в печерах?
— Дуже складно. Ви у будь-якому разі зацікавлені, аби точно ідентифікувати особу похованого, а це складна робота, вона може тривати і не один рік. Дайте нам можливість провести всебічне дослідження.
— Ну, тут у нас із вами погляди можуть і не збігатися. Слід подумати, мощі якого з уже канонізованих популярних святих ми ще не віднайшли. Такі є. Звісно, приблизний історичний період житія святого має відповідати часу, до якого належить відкрите вами поховання.
— Тобто, владико, ви готові проголосити святими мощами «популярного святого» прах іншої людини?
— Ну, на все Божа воля. Якщо котрійсь бабусі явиться у сні святий і назве цю труну своєю, то хіба ж ви або навіть я заборонимо їй вірити, що це саме він і є? І не заборонимо ми їй поширювати цю звістку серед своїх знайомих. Так, дивись, уже й черга вишикується для поклоніння святим мощам. А там і зцілення та інші дива траплятимуться. Така собі народна канонізація. Між іншим, їхня щира віра справді робить неймовірні речі. І жоден священик проти неї не піде. Втім, можливо, результати наукових досліджень збігатимуться з народними очікуваннями. Це ідеальний варіант.
— Гаразд, ваше високопреосвященство, будемо робити кожен свою справу. Думаю, завтра ж почнемо розчистку, обміри і фотофіксацію знахідки, а саме розкриття проведемо спільно. Дякую за смачний чай, на все добре.
— Господь з вами. Ангела хранителя, — махнув рукою церковний сановник у недбалому жесті благословення.
Залишившись сам на сам з отцем Василієм, архієпископ умить посуворішав.
— Ти що, не міг раніше дізнатися, що вони там накопали? — звернувся він до священика, який так і лишався стояти біля дверей. — Тепер матимемо суперечку за те, кому і що належить у тій домовині.
— Та послав семінаристів, але вони кудись зникли, навіть на дзвінки не відповідають. — Отець Василій ледь приховував розчарування від того, що його випередили з такою приголомшливою звісткою.
— Треба було б негайно оголосити про цю знахідку, та все ж слід спочатку відкрити домовину і побачити, що там. Уже сьогодні у проповіді на вечірні я сам скажу, що, можливо, скоро на нас чекає Господнє диво — щоб ніхто перший не розповів. Сам розумієш — конкуренція.
***
Цекісти з квартири на Михайлівській негайно повідомили до Центру історичних корекцій, полковникові Ґаврілову, що вони дуже близькі до фіксації місця перфорації часопростору і приступають до визначення кола осіб, які могли б його долати. Відтак зайнялися пошуком в Інтернеті інформації про професора Довжика і його співробітників. Залишалася невелика ймовірність, що часопростір перетинав хтось із мешканців монастиря або семінаристів, але спілкування з отцем Василієм переконало їх у тому, що така подія в цьому середовищі не могла б лишатися таємницею. Тому цю версію відклали як другорядну.
Коли треба щось дізнатись, до святої слід звертатись
Вечоріло. Андрій з Ільком піднімалися стрімким узвозом на високу гору над Борисфеном. Хлопець помітно хвилювався.
— Коли будемо підходити до жерців, — казав він до Апостола, — не забудьте ще здалеку їм уклонитися. Чекайте, поки вони перші заговорять до вас. Жерцям також не можна ставити прямих запитань.
— Не хвилюйся. Бачив я жерців і на Босфорі, і в Іверії, і на берегах Понту Евксинського. Ось. Зможу з ними порозумітися.
Задля такої відповідальної нагоди Андрій убрався у новий білий хітон, а Ілько у штани та сорочку з вибіленого полотна. За шкіряний, прикрашений мідними бляшками пояс юнак застромив Давидів скіпетр, який Андрій тимчасово довірив йому, не наважуючись лишити у таборі.
На горі на них чекало троє бородатих чоловіків, також у білих шатах — венедські жерці. Виконуючи настанови хлопця, Андрій спинився оддалік і вклонився. Ілько лишився позаду. Старший із жерців, чимось невловимо схожий на Апостола, хитнув головою, дозволяючи наблизитися.
— Що привело тебе, чоловіче, у наші краї? Кажуть, людей ти гуртуєш навколо себе, розповідаєш їм байки різні про чоловіка, що мертвому повернув життя і сам ожив після смерті власної.
— Усе повідаю вам, гіднії мужі... — почав промовляти Апостол.
Він розповів, як